Останнє оновлення: 17:15 понеділок, 24 лютого
політика
Ви знаходитесь: Політика / Соціум / 10-річчя трагедії першого Майдану
10-річчя трагедії першого Майдану

10-річчя трагедії першого Майдану

В нинішній суспільно-політичній колотнечі якось поза увагою громадськості пройшла річниця доволі небуденної дати нашої новітньої історії. 17 січня виповнилося рівно 10 років президентських виборів в Україні 2010 року.

Дехто з читачів може не одразу збагнути суть заголовка цієї статті.

Адже наш перший Майдан, Помаранчева революція, проходив, починаючи з 20-х чисел листопада 2004 року, тривав усього три тижні і благополучно завершився перемогою учасників протестів. Вони добивалися скасування результатів тодішніх президентських виборів, коли Центрвиборчком оголосив переможцем другого туру, відтак і виборів загалом, кандидата від влади недавнього прем’єра Віктора Януковича. 
Прихильники лідера опозиції Віктора Ющенка заявили про величезні фальсифікації влади на виборах і почали безстрокову акцію протесту, що отримала назву Майдану, також Помаранчевої революції, за «брендом», кольором виборчої кампанії опозиції. 
Незвичне досі для нас силове захоплення центру столиці, подібні акції по країні змусили владу відступити. 
3 грудня Верховний Суд України за поданням опозиції визнав результати другого туру виборів недійсними. Згідно рішення суду Верховна Рада призначила повторне голосування другого туру, яке в народі спрощено назвали третім туром виборів, на 26 грудня. Центрвиборчком було оновлено. Ющенко прогнозовано переміг, набравши 52 % голосів. Янукович набрав 42,2 %. 23 січня 2005 року Віктор Ющенко вступив на посаду президента України. 
Тріумф, перемога Майдану! Але чому зараз варто говорити про 10-річчя його поразки і трагедії? 
Повернімося у гарячий 2004 рік. І ще трошки далі. Віктор Ющенко, до цього успішний керівник Національного банку України, потім успішний прем`єр-міністр, не вписався в олігархічний лад, що стрімко набирав силу ще за першого президентства Леоніда Кучми з 1994 року, а особливо з початком другого — з 1999 року. У 2000 році Ющенко був зміщений парламентом з посади прем’єра. Але публічно пообіцяв, що він «повернеться». 
На парламентських виборах 2002 року створений і очолюваний Ющенком політичний Блок «Наша Україна» набрав найбільше голосів і отримав найчисельнішу фракцію в Раді, щоправда, далеко не парламентську більшість. 
Природно, влітку 2004 року опозиція висунула Ющенка кандидатом у президенти. Крім його блоку «Наша Україна», Ющенка підтримав Блок Юлії Тимошенко, БЮТ, сформований на базі її партії «Батьківщина». Потім долучилася Соціалістична партія, очолювана Олександром Морозом. Відтак, постала виборча коаліція «Сила народу». Саме вона стала організатором першого Майдану.
А тепер перейдімо до 5-річного правління переможців цього Майдану, після його тріумфального завершення.
Суттєвий момент. 8 грудня 2004 року Верховна Рада,
як величезний політичний компроміс в розпал
протистояння революції, ухвалила два рішення. Перше
— повторне голосування другого туру (що прогнозовано означало перемогу Ющенка). Друге, як компроміс, поступка владній команді Кучми — Януковича, було внесено зміни в Конституцію: країна ставала парламентсько-президентською республікою, зі збільшеними повноваженнями Ради і зменшеними у президента. Але що суттєво: ці зміни мали вступити в дію після чергових парламентських виборів, які мали пройти наприкінці березня 2006 року. Тому Ющенко особливо наголошував, що тим більш важливо переможцям Майдану закріпити цю перемогу на виборах парламенту. Не так сталось, як гадалось. 
У Ющенка був рік і 2 місяці дуже великих повноважень ще за діючою Конституцією. Вони були змарновані. І не лише, як багато хто вважає, через загадкове отруєння Ющенка в розпал виборчої кампанії, у вересні 2004 року. Злочин, толком не розслідуваний по сьогодні, за 15 з лишком років. Трагічний розкол стався між «Нашою Україною» і БЮТ. 
Як і було домовлено, Ющенко призначив прем’єром Юлію Тимошенко. Надзвичайно амбітного політика, котра заявляла, що пішла на велику поступку Ющенку, хоч сама могла б балотуватися на президента. 
У вересні того таки 2005 року Юлія Тимошенко публічно звинуватила найближче оточення, соратників Ющенка в корупції, поіменно назвала цих, на її твердження, корупціонерів, «любих друзів» Ющенка, використовуючи його характерне звертання. І першим у цьому спискові йшов якраз Петро Порошенко, котрий і сам претендував на посаду прем’єра, але поки що був теж на високій посаді Секретаря Ради національної безпеки і оборони. 
Війна у вищій влади набирала обертів. Ющенко роздумував кілька днів і врешті відправив у відставку і Юлію Тимошенко, і Петра Порошенка, і ще ряд своїх любих друзів. 
Далі — півроку ганебних чвар перед виборами. Невдача на них, коли провладні «НУ» і БЮТ не змогли сумарно здобути більшість у Раді. Для хисткої коаліції довелося долучити соціалістів з Морозом, які невдовзі зрадили, хоч Мороз вдруге отримав високу посаду голови парламенту. І тріумфальне повернення в політику, владу партії регіоналів Януковича, здавалося б, розгромлених на Майдані. Друге прем’єрство Януковича. Перший в історії розпуск президентом парламенту — через крах коаліції. Перші ж позачергові вибори Ради осені 2007 року, мінімальна більшість в ній «НУ» і БЮТ в один голос, що ледь-ледь дозволило Юлії Тимошенко вдруге очолити уряд. І продовження ганебних чвар переможців першого Майдану. Аж до фіаско на президентських виборах 2010 року. Їх виграв Янукович, набравши в другому турі 7 лютого 49 % голосів. Тимошенко набрала 45 з половиною. Ющенко зайняв у першому турі,17 січня 2010 року, 5 місце з прогнозовано мізерним результатом у 5 з половиною відсотків. 
Далі — ми все бачили, після цього тріумфу регіоналів. 
І ось ми прийшли в сьогодні. Вперше — на нашій землі війна. Вперше — держава втратила території. Понад 13 тисяч загиблих, десятки тисяч поранених, понад півтора мільйона біженців. Кінця цьому поки що не видно.
Тепер розмотуємо часовий ланцюжок назад. Чому ми тепер ОСЬ ТУТ? Бо Україна зазнала тяжких поразок на початках війни на Донбасі, а Крим взагалі втратила безславно. Колись ми дізнаємося сумну правду про все це. А поки що? Так, агресія Росії. Але не лише це. 
Україні була знекровлена на кінець другого Майдану, Революції Гідності — чотирирічним правлінням злочинного, антинародного режиму регіоналів. Але як такий режим міг постати в центрі Європи, в демократичній державі майже через два десятиліття її існування? Режим, який довелося змивати кров`ю другого Майдану, і кров ллється по сьогодні. 
Відповідь очевидна: такий режим міг постати лише через ганебні чвари переможців першого Майдану. І ці чвари стали ілюстрацією гнилості нашої національної еліти, особливо так званих національно-демократичних сил, які нині просто на смітнику, на узбіччі суспільного життя, які з`їли, знищили самі себе. 
Ми, суспільство, всі ці роки тупо лінувалися проаналізувати нашу недавню історію. Ось про що нагадує нам ця невесела річниця 17 січня 2010 року, остаточного краху першого Майдану, річниця, зовсім не випадково майже забута.

Коментарі (5)

М.Боюра | 2020-01-20 12:45

Віктор
Ви дуже вірно тут підмітили, що чужинців "проблеми простих українців їх не хвилюють" та воно так завжди і скрізь, ось і сьогоднішніх наших керманичів так "хвилюють".

Віктор | 2020-01-20 08:09

Ющенка обрали вірно, з Тимошенко помилились, то тоді вже коломой запустив свої пазури через неї і вони разом зруйнували все добре, що тоді розпочалось, сьогодні вони остаточно руйнують все українське, адже вони не українці і проблеми простих українців їх не хвилюють, їх мета особисте збагачення і руйнування України

М.Боюра | 2020-01-19 22:31

 Яка трагедія?- ніякої трагедії. Перший Майдан показав зрілість нації, світ почав говорити про українців. Другий Майдан був дійсно трагічним, але і він підняв свідомість українців на ще вищий рівень. Тепер більшість українців визначилися з напрямком поступу і розуміння того, що ерефія має упасти - досить їй паразитувати на наших назві, хрещені, святих, літописях інш.

Автор | 2020-01-19 16:19

    Повністю згоден: трагедія почалася ще у 1991 році, коли ми, сказавши «А», проголосивши Незалежність, не сказали «Б» — залишили при владі стару комуно-радянську номенклатуру. Але чому? Народ не був готовий? Хоч позаду вже було кілька років Перебудови. У тому числі останні два роки — просто агонія СРСР, і ще у 1989 році — розпад прорадянського соціалістичного табору в Європі. Та й три республіки СРСР — Литва, Латвія, Естонія — рішуче проголосили незалежність, навіть якщо точніше — її відновлення після окупації Радянським Союзом.
   Але як повела себе наша демократія? Трагедія розколу — вже тоді. Як можна було йти на вибори трьома колонами, трьома кандидатами? Чорновіл, Лук`яненко, Юхновський. Замість того, щоб висунути єдиного, найбільш відомого і рейтингового Чорновола, а іншим двом офіційно його підтримати і закликати до цього своїх прихильників. Важко сказати, чи прийшла б перемога на виборах, але принаймні другий тур був би доволі реальним, а там буває всяке. У всякому разі, як то кажуть, совість була б чиста.
   І такий розкол чинили серйозні люди, зовсім не з «совком» у головах, два з трьох були політв’язнями комуністичного режиму, котрі сумарно побули за гратами десятки років. Що тоді говорити про масу виборців: «Який піп — такий і приход».

Serhiy_ | 2020-01-18 23:56

Трагедія почалась не з Помаранчевої революії, а значно раніше - з перших виборів Президента, коли був обраний Кравчук. Тоді і стало ясно, що совок з українців ще нескоро вивітриться.
закрити

Додати коментар:

SVOBODA.FM - LIVE!
Listen on Online Radio Box! SVOBODA.FM

Архів прямих трансляцій на YouTube: YouTube.com/holovatenko

Реклама на сайті SVOBODA.FM

SVOBODA.FM - LIVE!
Фотоновини

  Закон про вікна і невідремонтовані коридори

SVOBODA.FM

RedTram
Загрузка...
Північний вектор