Останнє оновлення: 22:35 четвер, 28 травня
Пам'ятаймо!
Ви знаходитесь: Політика / Соціум / Біль Корюківки забуттю не підлягає
Біль Корюківки забуттю не підлягає

Біль Корюківки забуттю не підлягає

За три дні (1 – 3 березня 1943 року) окупанти спалили 1290 дворів і вбили 6700 мирних людей. Це сталося за 80 кілометрів від Чернігова на схід. Під час Нюрнберзького процесу Корюківську каральну операцію визнали найбільшим масовим убивством мирного населення за весь період Другої світової війни. Радянська влада це замовчувала, щоб не кидати тінь на партизанів, через діяльність яких окупанти і покарали безневинних.

Цей злочин учинили військовослужбовці угорської 105-ї легкої дивізії зі складу Східної окупаційної групи військ за вказівкою командувача – генерала-лейтенанта Алдя-Папа Золтана Йогана, уродженця Будапешту.

 
І мертвим, і живим

Меморіальний комплекс, присвячений усім спаленим селам України, планували відкрити на околиці Корюківки сім років тому. Але й досі цього не сталося.

За задумом автора проєкту – переможця всеукраїнського конкурсу, художника-монументаліста Бориса Дєдова – комплекс мав би розташуватися за межами селища на площі понад чотири гектари і мав складатися з двох частин, розділених рікою Бреч.

На одному березі – музейна частина із входом у вигляді білого рушника, приміщення музею у вигляді згорілої хати, скульптура скорботної матері та дзвін пам’яті, який відгукується на протилежному березі, де поховані жертви трагедії.

На другому березі ріки – меморіальна частина: 18-метровий білий хрест, капличка, господарські споруди і місця перепоховання.

Концептуально це виглядає так: правий берег ріки – місце для живих нащадків, а лівий – для упокоєних предків.

Але будівельні роботи з різних причин «заморозилися». Хоча вже було затверджено проект, відведено земельну ділянку і створено відповідну структуру для реалізації задуманого. Науковці почали підготовку до створення музейної експозиції пантеону спалених сіл і селищ України. В його основі мали бути використані результати досліджень Українського інституту національної пам’яті, Державного архіву Чернігівської області, пошукового агентства зі створенню науково-документальних серіалів «Книга пам’яті» та «Реабілітовані історією» Чернігівської обласної ради, Чернігівського обласного історичного музею імені Василя Тарновського, Корюківського історичного музею, архівістів, істориків і краєзнавців не лише Чернігівщини, а всієї країни.

Убивці не покаялися

«Скільки б років не минуло, але ми не маємо права забувати трагедії спалених сіл, – переконаний Борис Дєдов. – Під час роботи над проєктом меморіального комплексу я глибоко досліджував Корюківську катастрофу: спілкувався з очевидцями й істориками, дивився фото і читав спогади. Повірте мені – для нинішніх жителів Корюківки той жах не в минулому, вони з ним досі живуть. Біль витає над цим місцем. І живе велика образа за те, що звірства катів лишилися не покараними. Адже корюківці знають: їх нищили і палили угорці. Це при тому, що в селищі були тільки старики, жінки й діти – і жодного чоловіка призовного віку. Майже сім тисяч понівечених тіл ці нелюди не дозволяли хоронити аж до травня. Ті ж, хто дивом урятувався, жили в землянках і погребах у великому горі і страху. Так розповідають старожили. Абсурдним є те, що угорці досі не покаялися за свої звірства, а хочуть мати свої школи в Україні».

Як свідчать документи, угорські загони на Чернігівщині були жорстокішими за німецькі, а радянська влада уникала згадок про роль угорців у кривавих бійнях. Однак люди пам’ятають і про спалене угорцями село Козари Носівського району, і про Єліне у Сновському районі... В історичних документах усі факти відображені, тож можуть колись стати предметами судових розглядів. До речі, на вшанування пам’яті жертв Корюківської трагедії приїздять із покаянням за предків німці, але угорці – ніколи…

Трагедії можна було уникнути

За словами представника Українського інституту національної пам’яті в Чернігівській області Сергія Бутка, по завершенні Другої світової війни радянська влада старанно замовчувала факти про бійню в Корюківці. Адже цієї трагедії можна було уникнути – партизанське з’єднання Федорова, яке діяло в районі села, було вдесятеро більше за групу каральних підрозділів, які вбивали корюківців. Мало того – знаючи, що окупанти використовують правило «десять смертей за одного», партизани навіть не намагалися приховувати свої дії, регулярно залишаючи тіла окупантів на місці вбивства. А ще – справа в тім, що Сталін був зацікавлений, щоб українці якомога швидше забули про звірства радянського НКВС і трагедію Голодомору.

 
P.S. Меморіальний комплекс, присвячений усім спаленим селам України, потрібно добудувати. Це – справа честі не лише мешканців Чернігівщини, а й усіх українців. У цьому твердо переконаний Борис Дєдов – заслужений діяч мистецтв України, автор меморіалу «Пам’яті героїв Крут», меморіалу в Криму пам’яті загиблих на водах і численних музей та музейних експозицій.
 
закрити

Додати коментар:

SVOBODA.FM - LIVE!
Listen on Online Radio Box! SVOBODA.FM

Архів прямих трансляцій на YouTube: YouTube.com/holovatenko

SVOBODA.FM на Apple Podcasts

Реклама на сайті SVOBODA.FM

SVOBODA.FM - LIVE!
Фотоновини

  Вина із кульбабок не буде!

SVOBODA.FM

RedTram
Загрузка...
Північний вектор