32 роки тому Чернігів вперше відзначив День політв'язня антикомуністичною акцією

У цей день рівно 32 роки тому, 30 жовтня 1989 р., у Чернігові було проведено одну з перших публічних антикомуністичних акцій, яка була присвячена пам'яті жертв радянських репресій в СРСР.

Саме у цей день від 1974 р. по всьому СРСР дисиденти щорічно відзначали «день радянського політв’язня». Ініціаторами акції у Чернігові виступили тоді Чернігівські організації Української Гельсінської Спілки (УГС) та Центру демократичних ініціатив (ЦДІ).

Захід проводився під стінами теперішнього Інституту історії ім. Лазаревського (Чернігів, просп. Миру, 13), де на той час розташовувалось відділення МВС, а в 1930-і роки – відділення НКВС. Саме у підвалах цієї будівлі в роки сталінських репресій кати НКВС катували і допитували багатьох співгромадян. Тому захід пам’яті жертв комуністичних репресій було вирішено провести саме тут.

Звісно, він був несанкціонованим, оскільки отримати дозвіл на проведення антикомуністичного мітингу від місцевої комуністичної влади тоді було неможливо. Напередодні ми з братом надрукували на друкарській машинці кілька десятків листівок із закликом прийти в означений час для вшанування жертв репресій, які вночі порозклеювали по місту. Інші активісти так само у ніч напередодні акції теж розклеїли листівки...

Вшанувати пам’ять зібралося тоді трохи більше 30 місцевих мешканців. Серед учасників пам’ятаю активістів УГС Олександра Котенка, Анатолія Майбу, Анатолія Шацького, Яківа Мостепана, від Чернігівського правозахисного Центру демократичних ініціатив (ЦДІ) були мій брат Віталій Шумило, Володя Дуплік, Олександр Сяба та інші. Не пам’ятаю вже, чи брали тоді участь представники Народного Руху за перебудову? Напевно, якісь представники таки були, так само були від Товариства української мови ім. Т. Шевченка.

Після 18.00 того вечора вже було темно, ми всі із собою принесли свічки і запалили, встановивши їх під стінами колишньої катівні НКВС і зробивши таким чином із них «вогненний ланцюг пам’яті». Цей один з перших антикомуністичних заходів у Чернігові протривав дуже коротко… Встигли лише запалити свічки і сказати кілька промов, як з’явилась група «людей в штатському», які спровокували бійку. Добре пам’ятаю, як Яків Мостепан у цій потасовці зумів своїми довгими ногами «накостиляти» двом КГБісам )) Потім його і ще когось з активістів УГС тягали по міліції за «порушення правопорядку». Також через два дені, 1 листопада 1989 р., у Деснянському районному суді м. Чернігова судили мого брата В. Шумила та його друзів В. Дупліка та О. Сябу за «організацію несанкціонованого мітингу». Виникли тоді перші проблеми і у мене у школі, де я тоді ще навчався.

Це була одна з перших антикомуністичних акцій, в якій я брав участь у 1989 р. Для мене участь саме у ній була особливо важливою, оскільки мій рідний дід Андрій Федотович Савенко у 1936 – 37 рр. пройшов через пекло сталінських концтаборів і якраз помер рівно за рік до того у листопаді 1988 р. Тож я йшов, серед іншого, пом’янути і пам’ять мого діда. Але насильницьке розігнання цієї мирної громадянської панахиди справило на мою юнацьку свідомість незабутнє враження… Як не дивно, такими діями в багатьох з нас було спровоковано бажання ще більше гуртуватись та чинити опір режимові )) З того часу я тісно зблизився з молодіжною філією УГС, а на початку 1990 р. ми вже створили на її базі місцевий осередок «Спілки Незалежної Української Молоді» (СНУМ), яка стала першою молодіжною альтернативою Комсомолові на Чернігівщині.

В наступному році на 30 жовтня ми у Чернігові провели вже значно більш масову акцію на пам’ять жертв комуністичних репресій. Вона вже не була розігнана міліцією та КГБ. За той рік в країні завдяки наростаючому громадянському спротиву та постійним акціям непокори, мітингам, демонстраціям і протестним голодуванням відбулися суттєві зрушення… Під їхнім впливом Верховна Рада УPCP у липні 1990 р. таки прийняла «Декларацію про державний суверенітет України», а ще через рік – 24 серпня 1991 р. було прийнято «Акт проголошення незалежності України». Комуністичний монстр «СРСР» нарешті припинив своє існування. Тоталітарний режим було зламано за той досить короткий відрізок довжиною лише у два роки... Проте він був дуже непростим. Щодня відбувались нові події, які вимагали активної участі громадськості, дуже часто поєднаної з ризиком, адже ніхто не міг тоді ще передбачити, як швидко паде ця сатанинська «Вавілонська вежа». Тягання по відділках міліції та судах, проблеми на роботі та у навчальних закладах, побиття гумовими дубинками під час акцій непокори, залякування і погрози – через все це довелося пройти багатьом учасникам тих подій за ті два роки. Проте, чим більше агонізуючий режим чинив тиск, тим все більше людей долучалося до протистояння йому…

Через це день 30 жовтня є пам’ятним і важливим. Він тісно пов’язаний з історією антикомуністичного опору в СРСР. Саме у цей день 30 жовтня 1974 р. з ініціативи дисидентів Олексія Мурженка, Кроніда Любарського та інших «політзеків» мордовських та пермських таборів було вперше відзначено «День політв'язня» спільним голодуванням та висуванням низки вимог. Після цього щороку 30 жовтня відбувалися голодування політв'язнів, а з 1987 року — демонстрації і мітинги по всьому СРСР, як у Москві та Ленінграді, так і у Львові, Києві, Тбілісі, Вільнюсі та інших містах. Від 1989 р. до акцій долучився і Чернігів, який на той час був одним з найбільших «застійних комуністичних заповідників» в Україні.

На жаль, з часів правління Л. Кучми щорічне вшанування пам’яті жертв комуністичних репресій 30 жовтня в Україні було забуте. А згодом, Указом В. Ющенка Днем пам'яті жертв політичних репресій було чомусь оголошено третю неділю травня.

Проте для багатьох з тих, хто чинив спротив радянському режимові на різних рівнях, саме 30 жовтня назавжди залишиться знаковим пам’ятним днем…

І як і понад 30 років тому, я запалюю сьогодні свічку пам’яті… Вічна пам’ять всім безневинним жертвам радянського тоталітарного режиму!

Українська Гельсінська спілка,
Спілка Незалежної Української Молоді (СНУМ)