Останнє оновлення: 12:06 понеділок, 15 серпня
Історія
Ви знаходитесь: Політика / Соціум / “Чудеса хоробрості”: як Глухів “зламав” армію польського короля та хто намагався вкрасти подвиг
“Чудеса хоробрості”: як Глухів “зламав” армію польського короля та хто намагався вкрасти подвиг

“Чудеса хоробрості”: як Глухів “зламав” армію польського короля та хто намагався вкрасти подвиг

У січні 1664 року потужна армія, що планувала захопити Москву, обложила сотенне козацьке містечко. За два тижні боїв під мурами Глухова коронне військо Яна ІІ Казимира було повністю знекровлене та деморалізоване. На знак “вдячності” за цю перемогу московський цар віддав Польщі Правобережну Україну.

Ми продовжуємо серію матеріалів про героїчне минуле міста Глухова. У попередній статті йшлося про дві облоги міста під час московсько-української війни 1658-1659 років.

Одіссея французького графа

“Міна вибухнула і піхотні полки разом з великою кількістю спішеної польської кавалерії кинулися в атаку вздовж дороги на не захищені з боків міські ворота, розбиті гарматними пострілами… Ми зустріли дуже сильний вогонь, при цьому вогонь не боягузів, бо кожен із ворогів, що стріляв у нас, висувався до половини тулуба. Позаду воріт ми наштовхнулися на прекрасну барикаду, з зарядженою картеччю гарматою, що била вздовж насипу. Мушкетний вогонь був такий жахливий і так точно спрямований, що за менш як півгодини на місці було вбито 500 людей, а решта втратили боєздатність…

Дві тисячі царських драгунів показували чудеса хоробрості… Я не думаю, що коли-небудь війська показували стільки зразків доблесті, як поляки у той день у наступі і московити у своїй прекрасній обороні.”

Це – уривок зі спогадів Антуана-Шарля де Ґрамона, графа де Ґіша – французького аристократа, сина маршала Франції Антуана де Ґрамона – однієї з найяскравіших постатей у французькій історії 17 століття, чий образ вивів Олександр Дюма у романі “Десять років потому”. Взимку 1664 року 23-річний французький граф став учасником кривавої битви під мурами українського міста Глухова, яке безуспішно штурмував польський король Ян ІІ Казимир.

Антуан-Шарль де Ґрамон

Француз опинився у далекій Польщі не за власним бажанням, а через необачність свого брата. Арман де Ґрамон був придворним вельможею та користувався популярністю у дам через свою вроду та дотепність. На молодого графа накинула оком і королева Генрієтта Стюарт. Скоро вони стали коханцями. Та це було б півбіди: король Людовік XIV знав про походеньки дружини та заплющував на це очі. Гірше було те, що Арман взяв участь у інтригах королеви проти фаворитки короля Луїзи де Лавальєр. Викритий граф був змушений тікати від королівського гніву та, зрештою, опинився на службі у найманій піхотній хоругві коронного війська Речі Посполитої. Слідом за братом вирушив і Антуан-Шарль.

Арман де Ґрамон

Після повернення з Польщі брати зробили блискучу кар’єру у рідній Франції. Обидва дослужилися до генеральських звань. Антуан-Шарль де Ґрамон відзначився у Голландській війни. Проте, публікуючи через багато років записи зі свого солдатського щоденника, французький воєначальник визнавав, що взимку 1664 року під Глуховом він зустрівся з найбільшою відвагою, яку бачив у своєму житті.

Удар, що мав знищити Московію

У листопаді 1663 року на Лівобережну Україну вступило військо польського короля Яна ІІ Казимира. Метою походу було взяття Москви - столиці Московського царства. Кампанія мала стати вирішальною у війні, що тривала вже десятий рік.

У 1660 році на польсько-московському фронті стався перелом. Московські війська разом із лівобережними козацькими полками були розгромлені під Чудновом. 30-тисячна армія була оточена та у повному складі перебита чи захоплена у полон. Це – одна з найбільших військових катастроф у російській історії, яку затьмарили лише поразки ХХ століття.

Битва під Чудновом. Гравюра 17 століття

Чуднівська битва мала трагічні наслідки і для України. Гетьман Юрій Хмельницький визнав зверхність польського короля, проте частина козацької старшини виступила проти цього рішення. Спираючись на підтримку частини лівобережних полків, Москва змогла у 1661-му та 1662-му роках завдати низки поразок Хмельницькому, якого практично не підтримувала Польща. Варшава у той час зосередилась на поверненні під свій контроль території сучасної Білорусі. Це дало змогу Московському царству міцно закріпитися на лівому березі Дніпра.

Проте Річ Посполита вже готувала удар у самісіньке “серце” свого супротивника. Восени 1663 року король Ян ІІ Казимир зібрав потужну армію, що була найбільшою із тих, яку Варшава коли-небудь виставляла проти Московії (більше збирали на війну проти Богдана Хмельницького). Коронне військо, згідно з “компутами” (військовими реєстрами), налічувало майже 25 тисяч вояків: 7 гусарських хоругов, 70 “козацьких”, 21 “татарська”, 1 “волоська” хоругва, 1 гвардійський рейтарський полк, 17 найманих піхотних полків, 6 “польсько-угорських” піхотних полків, 8 драгунських полків.

Обладунок польського гусара. Національний музей у Кракові

Правобережний гетьман Павло Тетеря надіслав на допомогу королю приблизно 10 тисяч козацької піхоти – підрозділи із десятьох полків. Ще щонайменше 10 тисяч війська привели союзні Речі Посполитій кримські татари – на чолі з царевичами Маметом-Ґераєм і Саадетом-Ґераєм.

Згідно з планом польського командування, майже 50-тисячна союзна армія мала рухатись до Брянська, швидко перетнувши територію Лівобережної України. На українських землях поляки хотіли уникати серйозних сутичок і затяжних облог, тому планували оминали добре укріплені фортеці з сильними залогами (Київ, Переяслав, Ніжин, Чернігів). Біля Брянська армія Яна ІІ Казимира мала з’єднатися з 19-тисячним литовським військом великого канцлера Криштофа-Сигізмунда Паца. Далі польські, литовські, татарські і козацькі полки спільно збиралися наступати на Москву.

Король Речі Посполитої Ян ІІ Казимир

Початок військової кампанії був для короля надзвичайно вдалим. Усе розвивалося за планом: переправившись через Дніпро біля Ржищева, армія стрімко наступала, швидко захоплюючи козацькі фортеці. Бориспіль, Баришівка, Остер були взяті практично без бою. Далі польські коронні війська вирушили на Носівку, а козаки Тетері – на Лохвицю. Війська лівобережного гетьмана Івана Брюховецького спішно відходили на схід, не наважуючись дати бій у полі переважаючим силам. Царські загони у той час були зосереджені у районі Смоленська – саме там московське командування очікувало головного удару від поляків (литовці провели вдалі демонстративні дії, відтягнувши на себе увагу московитів).

Перший серйозний опір королівська армія зустріла у Салтиковій Дівиці. Після запеклого штурму польські жовніри та татари поголовно вирізали населення містечка. Така показова жорстокість мала віднадити інші українські міста від спротиву загарбникам. Від Салтикової Дівиці коронне військо рушило до Мени, Сосниці, Борзни, Коропа, а звідти – до Кролевця. Всі ці міста були швидко захоплені. Тим часом правобережні козацькі полки без спротиву зайняли Глинськ і Ромни. Далі на шляху у королівських сил стояв Глухів.

Польське військо у зимовому поході. Картина Мирослава Шейба

Місто, “укріплене не валами, а рішучістю”

Глухівська фортеця у середині 17 століття не належала до найпотужніших укріплень Лівобережної України. Місто було оточене ровом, валами та дерев’яним муром з баштами та брамами. Природною перепоною для ворожого війська були торф’яні болота, що прилягали до міста із західного боку (на місці нинішнього Павлівського озера). Проте, наприкінці січня болото переважно замерзало.

Чисельність козацького гарнізону у Глухові достеменно невідома. Місто боронив Глухівський полк і, можливо, окремі сотні Ніжинського та Гадяцького полків. Судячи з усього, оборонців Глухова було не більше двох тисяч – разом із міщанами, що стали до зброї.

Польський учасник облоги, офіцер Ян Ґротус згодом написав у своїх спогадах, що “місто було укріплене не стільки валом і ровом, як затятістю та рішучістю Дворецького”. Василь Дворецький – це київський полковник, що керував козацькою залогою в Глухові. За свідченням низки мемуаристів, він опинився в місті випадково: їхав із Москви, де виконував дипломатичне доручення гетьмана Івана Брюховецького, та по дорозі отримав отримав гетьманський наказ зупинитися в Глухові.

Василь Дворецький

Дворецький належав до тієї частини козацької старшини, що орієнтувалась на союз із Москвою. Під час московсько-української війни 1658-1659 років він разом із воєводою Василієм Шереметьєвим протистояв полкам гетьмана Івана Виговського під Києвом. Та намовляв іншого московського воєводу – Олексія Трубецького – наступати з-під Конотопа на Ніжин. У битві під Чудновом у 1660 році потрапив у полон до татар, де пробув два роки. Після звільнення з полону став активним прибічником Івана Брюховецького.

Дворецький був досвідченим і хоробрим козацьким воєначальником. Його вмілі дії не раз неприємно здивували вороже військо.

Бенкет під мурами обложеного міста

Облога Глухова розпочалась 13 січня. Місто було заблоковане з усіх боків. Із заходу – королівськими військами, зі сходу – правобережними козаками, яких очолював герой Хмельниччини наказний гетьман Іван Богун.

Схема облоги Глухова. Зі статті російського історика Іг. Бабуліна

Польське командування сподівалося, що фортецю вдасться взяти без рішучого штурму, за яким завжди стоять великі втрати. Перші кілька днів Глухів обстрілювали з артилерії (у коронної армії було щонайменше 18 важких гармат). Тим часом коронні інженери підводили до міста апроші (зигзагоподібні траншеї для прикриття штурмових загонів) та робили підкопи.

Французький граф Антуан-Шарль де Ґрамон у своїх мемуарах описав безтурботність, яка панувала у коронних військах у перші дні облоги Глухова:

“Нас запросили на обід до генерала пана Чарнецького, де гості виявили не більше стриманості, ніж під час вечері напередодні. Після обіду гарцювали верхи на льоду, на відстані у пістолетний постріл від обложеного міста, при чому не обійшлося і без стрілянини з мушкетів. Щоправда, ніхто не був поранений і вакханалія закінчилась благополучно та весело”.

Стефан Чарнецький під час московсько-польської війни. Картина Януарія Суходольського

Стефан Чарнецький – руський і київський воєвода, що був фактичним командувачем коронного війська. На той час – це вже прославлений полководець, автор перемог над шведами під Ярославом (1656), над українцями та угорцями під Магеровим (1657), над московитами під Полонкою (1660). Був відомий польський воєвода і жорстокістю стосовно українців. У 1654 році він вихвалявся, що на Поділлі вирізав сто тисяч українських селян.

Кривавий розгром замість швидкого тріумфу

18 січня Ян ІІ Казимир зібрав військову нараду, на якій наказав негайно розпочати штурм Глухова. Король був невдоволений, що “облога міста, яке немає жодного значення, так затягнулася”.

На світанку 19 січня польські сапери підірвали порохові заряди, закладені у підкопах під Водяною та Київською брамами. Від вибухів утворилося два проломи, куди негайно кинулися наймані піхотинці та спішені кіннотники. Війська на штурм повів особисто коронний хорунжий Ян Собеський (майбутній король Речі Посполитої, “Віденський лев”). Здавалося, що взяття фортеці – тепер справа лічених годин.

Ян Собеський

Проте у проломах на польських жовнірів чекав сюрприз. Козаки передбачали, що головний удар коронного війська буде завданий у районах брам, тож заздалегідь підготували барикади, що у формі півмісяця оточували місця можливих проривів. На барикадах розмістили гармати, заряджені картеччю. Поляки, що увірвалися до проломів, опинилися у вогневих мішках і зазнали страшних втрат від перехресного вогню.

Тим часом війська, що були у хвостах штурмових колон, скупчилися на поверхні замерзлого болота, не маючи можливості рухатися вперед. У них під ногами тріснув лід. У крижаній багнюці опинилося до тисячі вояків.

Треба сказати, що попри важке становище та втрати, польські жовніри, як і козаки, демонстрували героїзм. Окремі офіцери змогли видертися на стіни Глухова та вивісити там свої прапори, проте були знищені оборонцями фортеці. Король і польські воєначальники віддали наказ до відступу.

Козацький гармаш. Художник Сергій Васильківський

За твердженням де Ґрамона, у цьому кривавому штурмі польське військо втратило 4 тисячі жовнірів і 200 офіцерів. Ці дані, ймовірно, перебільшені. У звіті підполковника найманої піхоти Йоганна фон Орхапа йдеться про дві тисячі вбитих і поранених жовнірів, 200-250 унтер-офіцерів і понад сотню обер-офіцерів. Серед загиблих був командир драгунського полку німець Брондвін. Інший драгунський полковник – француз Бріон – дістав поранення.

Драгун королівської хоругви 17 століття

У будь-якому разі, коронне військо втратило щонайменше 10% особового складу. Це абсолютно катастрофічних рівень втрат, що за мірками 17 століття скоріше відповідає великій польовій битві, аніж штурмові фортеці.

У приступі не брали участь кримські татари, а правобережні козаки лише імітували активність біля східних Московських воріт.

“Довелося поступитися перед убивчим вогнем”

Десять днів після “нещасливого” штурму Глухова польське військо не наважувалося йти на повторний приступ. При цьому місто і далі нещадно обстрілювали з артилерії. Становище обложених з кожним днем погіршувалось. У місті бракувало запасів провізії (1663 рік видався неврожайним), обом військам сильно дошкуляв мороз.

Серед оборонців Глухова визріла змова з метою здачі міста польському королю. Двадцятеро змовників на чолі з Василем Уманцем (брат глухівського сотника Пилипа Уманця) заарештували Дворецького та хотіли відкрити браму перед польськими жовнірами. Однак глухівські козаки та міщани відбили полковника, натомість кинувши до в’язниці самих змовників.

Руїни тюремного замку 17 століття в Глухові

28 січня до королівського табору прибула підмога: литовський гетьман Сапєга надіслав два полки на чолі з Якубом Ясперсом і Християном Калькштейном. На радощах король Ян ІІ Казимир наказав провести повторний штурм Глухова.

Цього разу польські сапери заклали під мури міста три порохових заряди, а 18 важких гармат вдалося підвести до самих фортечних ровів. На світанку 29 січня знову пролунали потужні вибухи і у мурах Глухівської фортеці утворилися нові проломи. Проте підрив мін виявився нескоординованим і від вибухів також зазнали втрат польсько-литовські штурмові підрозділи, що вже висунулися вперед.

Запеклий бій у проломах тривав три години. Полякам знову вдалося прорватися у місто і доля Глухова висіла на волосині, але в останню мить козакам вдалося провести контрнаступ.

Козацька піхота 17 століття. Реконструкція Ігоря Дзися

“Поляки і німецькі офіцери зайшли до міста, відрубавши голови всім оборонцям проломів. Нагорі були підняті наші прапори: ми мали всі підстави для певності, що справа закінчена.

Проте невдовзі ми відчули зворотнє. Губернатор, будучи людиною, що мала видатну репутацію серед московитів, з’явившись з усім своїм гарнізоном, в одну мить відкинув людей, що зайшли в місто. Скинув їх донизу з висоти пролому, а потім, зі стійкістю, яку важко передати словами, відкрив по наших людях такий убивчий вогонь і перебив таку їхню кількість, що довелося піддатися і поступитися перевазі ворожого вогню, що не припинявся, незважаючи на наші гармати, що безперервно гатили по проломах”, – так про цей другий невдалий штурм написав граф де Ґрамон, відзначивши мужність полковника Василя Дворецького.

Втрати польсько-литовського війська під час другого штурму склали не менше тисячі жовнірів.

Правобережні козаки і цього разу “відбували номер”. За свідченням придворного польського хроніста Веспасіяна Коховського, “козаки ледаче атакували Водяну браму, лише кричали і в повітря стріляли”. Польське командування запідозрило Івана Богуна у зраді. Про це прямо писав і шляхтич Йоахім Єрлич:

“Богун зі своїм товариством давали знати до Глухова, щоби насторозі були того дня чи ночі, та ще й на підмогу по кількасот козаків посилали, щоб боронилися. Де порох відкладали, про це двічі обложені отримували звістку від Богуна і козаків, який посилав сповістити, де багато війська збирається. Через це багато офіцерів і піхоти німецької та польської полягло. За весь час війни ніде стільки жовнірів не загинуло, як під Глуховом”.

Іван Богун. Художник Данило Нарбут

Славетний український полковник Іван Богун в середині лютого був визнаний винним у зраді та розстріляний поляками поблизу Новгорода-Сіверського.

Безславний відступ через засніжені сіверські ліси

Король Ян ІІ Казимир зняв облогу з Глухова ввечері 29 січня. Його військо втратило до чотирьох тисяч вояків вбитими і пораненими, було виснажене тривалою облогою та холодом. Армію також вразило дезертирство.

Коронне військо продовжило рух у бік Севська, де король планував з’єднатися з основними литовськими силами. Проте дійшовши до міста, Ян ІІ Казимир отримав звістку про наближення 22-тисячної армії гетьмана Івана Брюховецького та московського воєводи Григорія Ромодановського. Король віддав наказ відступати до Новгорода-Сіверського – у нього вже не було боєздатного війська, щоб битися в полі з основними козацько-московськими силами.

Гетьман Іван Брюховецький

Відступ до Новгорода-Сіверського перетворився для поляків на катастрофу. За твердженням Ґрамона, коронне військо втратило до трьох четвертих люду через голод і холод.

“Ми думали, що всі загинемо. Сам король врятувався з великими труднощами. Настав такий великий голод, що впродовж двох днів я бачив, як не було хліба на столі у короля. Ми втратили 40 тисяч коней, всю кавалерію і весь обоз, і, без перебільшення, три чверті армії. В історії минулих століть немає нічого, з чим би можна було порівняти такий розгром”.

Зимова кампанія 1663-го - 1664-го років проти як ніколи потужного війська Речі Посполитої була виграна Московією і Лівобережною Гетьманщиною без жодної генеральної польової битви. Лише за два тижні оборонці Глухова завдяки своєму героїчному спротиву змогли знищити боєздатність королівського війська. Як за співвідношенням сил, так і за наслідками, оборона Глухова у січні 1664 року - це одна з унікальних і найславетніших сторінок української воєнної історії.

Вкрадений подвиг

З легкої руки графа де Ґрамона з’явився міф про те, що Глухів обороняли московські стрільці. Ця помилка кочує з однієї науково-популярної статті в іншу, і навіть проникла в енциклопедії (зокрема – українську статтю про облогу Глухова у Вікіпедії).

Московські стрільці

Як можна було помітити із наведених вище цитат, французький граф називає оборонців Глухова “московитами” та “царськими драгунами”. Проте за винятком спогадів де Ґрамона немає жодного історичного документа, що підтверджував би наявність у місті московської залоги. Навпаки – є достатньо багато даних, які прямо доводять зворотнє. Скоріше всього, французький аристократ, що пробув у Східній Європі менше року, просто не відрізняв українських козаків від московитів.

Цікаво, що найбільш переконливо відсутність московського війська у Глухові довів сучасний російський історик Ігор Бабулін. Він наводить цитату із щоденника іншого учасника облоги міста – поляка Олександра Поляновського. Той зазначає, що король вирішив обложити Глухів, зокрема, через те, що у місті не було царської залоги. Ян ІІ Казимир вважав, що українці, його колишні піддані, не чинитимуть такого запеклого спротиву, як московити.

Про відсутність у Глухові московських солдатів йдеться і у донесенні московського драгунського полковника Еріка Лукса.

Документи спростовують і участь в обороні міста московського стрілецького голови Аврама Лопухіна. Український історик ХІХ століття Микола Костомаров помилково приписав йому командування глухівським гарнізоном. Справа в тому, що у 1658 році Лопухіна захопили у полон глухівці, коли він на чолі півсотні московських стрільців прийшов приводити місто до царської присяги. Костомаров із неуважності відніс донесення про перебування Лопухіна в Глухові до 1664 року.

Микола Костомаров

Згідно з розрядними документами, Лопухін та його стрілецький полк у січні 1664 року перебував у Можайську, а згодом - виїхав до Москви.

Ця помилка дала змогу у радянський час подавати оборону Глухова як приклад “російсько-українського бойового братерства”. А деяким  сучасним публіцистам – взагалі інтерпретувати бій як “тріумф російської зброї”.

“Вдячність” московського царя та початок нової війни

Провальний похід Яна ІІ Казимира змусив польське керівництво сісти за стіл перемов із Московським царством. Перемови, що почалися у 1664 році, тривали до 1667 року і закінчились підписанням Андрусівського перемир'я. За його умовами Московія та Річ Посполита розділили українські землі по Дніпру. Так царський уряд “віддячив” лівобережним козакам, що мужньо обороняли Глухів та інші міста від коронного війська.

Розподіл України за умовами Андрусівського перемир'я 1667 року

“Андрусівська змова” була продиктована, зокрема, тим, що і у Москви, і у Варшави, з’явився новий спільний ворог – правобережний гетьман Петро Дорошенко. За підтримки Кримського ханства він у 1666 році розпочав війну проти Речі Посполитої, декларуючи мету об’єднання обох сторін Дніпра під однією булавою.

Здача царем Правобережної України стала шоком для лівобережної козацької старшини. Колишні “промосковські” діячі, такі як Іван Брюховецький, миттєво стало лютими ворогами Москви. Справа в тім, що лівобережний гетьман, якого часто змальовують як безпринципного демагога, ставив метою своєї політики об’єднання України та бачив у Московії ту силу, яка допоможе досягнути цього завдання. Проте, як виявилось, у московського царя були інші плани.

Так само герой оборони Глухова від польських військ Василь Дворецький у 1668 році підняв повстання в Острі, обложивши там московський гарнізон. У січні 1668 року гетьман Іван Брюховецький розпочне війну проти Московії, домагаючись повного виведення московських військ із Лівобережної України. Глухову доведеться витримати ще одну, найважчу та найжорстокішу, облогу.

закрити

Додати коментар:

SVOBODA.FM - LIVE!
Listen on Online Radio Box! SVOBODA.FM

Архів прямих трансляцій на YouTube: YouTube.com/holovatenko

SVOBODA.FM на Apple Podcasts

Реклама на сайті SVOBODA.FM
Фотоновини

  Фахівці «Чернігівгазу» продовжують відновлення мереж

SVOBODA.FM