Останнє оновлення: 15:44 п'ятниця, 30 вересня
Культурний фронт
Ви знаходитесь: Політика / Соціум / "За кілька років Росія спробує повернутись у культурне поле": Іллєнко про майбутнє українського кіно
За кілька років Росія спробує повернутись у культурне поле: Іллєнко про майбутнє українського кіно

"За кілька років Росія спробує повернутись у культурне поле": Іллєнко про майбутнє українського кіно

Український актор, продюсер, голова Держкіно 2015-2019 років Пилип Іллєнко поділився своїми думками про українське патріотичне кіно та майбутнє вітчизняної кіноіндустрії.

Нещодавно в одному з львівських медіа вийшов блог на тему “атрибутів справжности” українців на прикладах українського кіно. Автор блогу стверджує, що за роки незалежності фільми, зняті в Україні, – це “та сама вкрай заідеологізована радянська відрижка”.

Та заявляє, що бійці на теперішній війні дуже легко обходяться без історичного ідеологічного пафосу.

Нагадаємо, після того, як Пилип Іллєнко очолив Державне агентство України з питань кіно, заборонили близько 900 російських фільмів і серіалів – за пряму або приховану російську пропаганду. Серед стрічок, які потрапили в “бан”, є й «Тарас Бульба». Цей кінопродукт засудили за відвертий російський шовінізм – саме цей фільм згадує автор вищевказаного блогу.

- Пане Пилипе, наші люди не мають відповіді, чому легенди української кіноіндустрії погодилися брати участь у відвертій пропагандистській стрічці російського кіно.

- Питання в тому, що коли цей фільм виходив, українська влада не мала політичної волі дати йому належну оцінку. Починаючи з 2010 року до влади взагалі прийшли відверто проросійські сили. І лише після Революції Гідності всім стало очевидно, що потрібно покласти край російській пропаганді в українському інформаційному просторі, яка навчилась прикриватись обличчями відомих українських акторів.

До речі, російська пропаганда з’явилася рівно 301 рік тому, разом з російською імперією.

Фільм “Тарас Бульба” жодного відношення до українського кіно не мав і не має. Це російське кіно російського режисера Бортка, який лише за походженням є киянином. Цей фільм фінансувався з росії, і по суті це є російська пропаганда. Саме тому їм (творцям стрічки – ред.) треба було залучити до проєкту українських діячів, щоб цю пропаганду максимально замаскувати, можливо, від самих українців, які працювали в цьому проєкті не до кінця це усвідомлюючи. Але я не хочу бути ані чиїмось суддею, ані адвокатом. Кожен свій вибір зробив самостійно. На жаль, багатьох людей вже нема, тому утримаюсь від ширших коментарів.

- Але в українському культурному просторі надалі працюють люди, які мають погляди, що суперечать національним. До прикладу, режисер з України Сергій Лозниця.

- Я вважаю, що Сергій Лозниця сам визначився, до якої культури він належить. Він прямо у численних інтерв’ю себе називав людиною “русскої культури”. Відповідно він є російським режисером, який має українське громадянство.

В принципі, за свою кар’єру він створив один український фільм, який у тому числі профінансований Держкіно. Точніше цей фільм був фільмом, створеним у спільному виробництві кількох європейських країн, у тому числі України. Це фільм “Донбас”. Він показав драму, що там відбувалося, і власне там він викрив російську пропаганду.

Наступний проєкт був про Бабин Яр, і серед ключових тез автора було намагання нав'язати українцям колективну відповідальність за те, що сталося у Бабиному Яру, за фактично співучасть у Голокості. Лозниця веде риторику, про те, що має бути колективна відповідальність українців. Проте, коли йдеться про колективну відповідальність сучасних росіян і зокрема діячів російської культури за злочини проти людськості, тут у пана Лозниці виникає думка, що колективної відповідальності діячів культури бути не може і “русская культура не виновата”. А також про те, що вона насправді велика і прекрасна, і ті, хто воюють з культурою, вимагають поставити на паузу руську культуру, вони є нацистами, з якими треба боротися. І водночас директор Ермітажу прямо говорить, що сьогодні кожна російська виставка, прем'єра за кордоном – це теж спецоперація.

Тобто у пана Лозниці є претензії до українців, які під час і до Другої світової війни не мали державності, армії, власних політичних і громадянських інститутів, але чомусь вони повинні нести колективну відповідальність за те, що німці, які окупували Київ, робили в ньому. А російська інтелігенція, культура, які мають власну державність та політичні інститути, заграє і співпрацює з імперською владою, ніякої відповідальності не несе. Хіба це не подвійний стандарт?

Пан Лозниця демонстративно використовує російськомовні топоніми: Бабин Яр він називає Бабий Яр. Зараз на Венеційському фестивалі буде прем'єра його фільму “Киевский процес”, який англійською транслітерували як “Kiev Trial”, тобто у російських традиціях. Це не випадковість, а системний вибір… Він згадав про те, що у нього паспорт України, коли зрозумів, що у Держкіно з’явилось фінансування, і структура може профінансувати його роботи.

- Чи можуть взагалі претендувати на державну підтримку митці, які фактично заперечують українську ідентичність або працюють у форматах, що компрометують Україну та її спадщину?

- По суті, коли Лозниця отримував гроші, він створював продукт, що формально був українським. Те, про що ви говорите – це формально цензура, яка в Україні заборонена Конституцією. Тому встановити механізми цензурного характеру заборонено законом.

Звичайно, є процедура за якою держкошти надаються, є конкурсний відбір проєктів, але у цьому процесі також заборонено цензурувати продукт, особливо, коли він вже створений. Якщо режисер отримав кошти, зняв той чи той фільм, голова Держкіно не має права прийти й сказати: змініть тут щось. Тому, що це прямо суперечить Конституції.

З іншого боку, під час ухвалення рішення, фінансувати той чи той проєкт, звичайно має бути врахована попередня творчість автора, його позиція, яку він висловлює щодо того, що хоче показати фільмом і яку мету переслідує.

- На Вашу думку, чи на часі зараз українцям звертати увагу на українське патріотичне кіно? І відколи варто починати відлік появи таких стрічок?

- Я взагалі дуже не люблю термін “українське патріотичне кіно”. Що це таке – ніхто не знає. Це поняття – продукт чиновницького канцеляриту, за яким не має ніякого змісту.

Будь-яке вітчизняне кіно, яке зроблено українською мовою, знаходиться в українському культурному контексті й розвиває цей контекст – для мене є патріотичним і українським.

За цими критеріями всі зроблені фільми незалежно від теми, жанру – а це може бути як комедія, так і хорор, а не обов’язково історична драма – їх однаково не можна буде назвати антипатріотичними. Тобто це маніпулятивний термін, який насправді нічого не означає.

Що є більш патріотичним: фільм “Кіборги” чи вітчизняна комедія, завдяки якій ми всі припинимо жартувати цитатами з російських фільмів і почнемо жартувати українською? Тут неможливо зважити, чий внесок в розвиток культури, ідентичності є більшим і більш патріотичним, якщо вживати термін “патріотизм” в широкому сенсі цього слова.

Загалом вживання такого терміну як “патріотизм” в юридичних, бухгалтерських і фінансових документах є нонсенсом. А придумали його для того, щоб назвати бюджетну програму, от і все.

- Чи маємо ми право показувати українських героїв, до прикладу, в комедійних сценах, коли говоримо про різні жанри кіно?

- Ми не маємо права принижувати героїв і захисників України в кіно. А сміх це не значить приниження. Є фільм за жанром комедійний – “Наші котики”. Це все вже було. Якщо жанр стрічки – комедія – це не означає, що герой перестає бути героєм. Позитивний герой ним і залишиться. Він викликає співчуття й емпатію, глядач переживає за нього незалежно від жанру. Тому може бути створений фільм будь-якого жанру. Можна придумати моменти, що надихатимуть у комедійному жанрі, але точно не можна принижувати, чи ставити під сумнів, чи правильно захищають Україну від московської навали. Зараз немає можливості робити ігрове кіно, але коли вона відновиться – це станеться завдяки захисникам України.

- Кіно після перемоги. Яка ймовірність, що надалі касові збори збиратиме “легке” кіно типу “Скаженого весілля” чи інші розважальні стрічки, в яких утверджуються стереотипи про українців?

- Мені здається, що вміння посміятися над собою є ознакою критичного мислення і нічого поганого в цьому нема. Але водночас я не є лобістом і промоутером франшизи про “весілля”, навіть не всі фільми дивився.

Глядач у кіно шукає передусім розваги. Це природа кінематографа, і від неї не втечеш. Глядач шукає емоцій, яких йому бракує у житті, тих відчуттів, що може дати вигадана історія, в яку він зануриться на кілька годин. У цьому плані я не думаю, що щось глобально зміниться зі смаком українського глядача чи будь-якого іншого глядача так, як це не змінювалось ніколи раніше, навіть зважаючи на катаклізми, що переживало людство за останні 125 з чимось років поки існує кінематограф.

Але що стосується роботи українських кінематографістів, то вагома частка речей зміниться, оскільки багато у чому доведеться бути більш чесним, перед собою зокрема. І намагання робити фільми та серіали на кілька ринків, приховувати при цьому свою ідентичність, з цим доведеться покінчувати. І вся ця співпраця з росією теж, сподіваюся, зникне. Хоча дуже боюся, що може й не зникнути: мине кілька років і можуть з’явитись повторні спроби це просунути. Думаю, тут якраз громадянське суспільство має працювати, інститут репутації, зрештою культура скасування.

- З початком повномасштабної агресії у глядача за кордоном виник інтерес до України не лише як до держави, що воює, а й до її культурних надбань, зокрема кіно. Що саме хоче бачити європейський глядач?

- Європейський глядач дуже різний. Дійсно, інтерес до українського кінематографа виріс, і це природно. Загалом у європейців з'явився величезний інтерес до України. З'явилось бажання зрозуміти її історію, встановити причинно-наслідкові зв’язки, осмислити ідентичність, побачите те, як виглядає українська культура. Зараз дуже багато українських стрічок різних жанрів, які були створені ще до війни, подорожують світовими фестивалями, спеціальними показами, їх демонструють під час Всесвітнього кіномарафону CinemAid Ukraine на підтримку України.

Що саме цікавить? Усе залежить від конкретної авдиторії.

На фестивалях цікавлять артхаусні фільми, якісь складні висловлювання. На Днях українського кіно глядачі із задоволенням дивляться комедії та драми, зокрема й військові драми.

Люди мають настільки різні смаки, що повноцінна кіноіндустрія має задовольняти будь-які потреби, як це робить американська, французька, польська, чи та ж російська. Вони працюють масштабно. А росіяни ще й всюди – від комедії до історичного фільму – намагаються інтегрувати свою пропаганду.

- А як загалом виховувати любов до українського кіно?

- На мою думку, нам треба виховувати не любов до кіно. З погляду спілкування з глядачем – це продукт, який існує в ринкових умовах. І тому нам треба виховувати лояльну аудиторію до українського кіно. Якщо говорити ширше, нам варто виховувати смак до хорошого кіно незалежно від того, чи говоримо про українське, чи будь-яке інше кіно.

Школярами ми вивчаємо історію, літературу, музику, зображальне мистецтво, а от кіно у школі не викладають. У кращому випадку радять переглянути картину “Тіні забутих предків”, коли читатимуть однойменну повість Коцюбинського.

Зараз основну інформацію люди отримують візуальним шляхом через фільми, серіали, телебачення, відеоблоги, відео- та рекламні ролики й, по суті, це все кіно, це все кіномова. Водночас ми продовжуємо вивчати посилено літературу протягом усього навчання у школі, а кінематограф, історію світового та українського кіно школярі не вивчають. Відповідно, сучасна школа готує дітей до моделі 19 століття, коли вся життєво важлива і загалом інтелектуальна інформація надходила в письмовій формі у вигляді листів, газет, книжок тощо. А до сприйняття аудіовізуальної інформації ми їх не готуємо. Хоча саме завдяки їй сучасні люди, молодь, особливо підлітки, спілкуються одне з одним знімаючи ролики, надсилаючи відео.

Це, до речі, не лише українська ситуація, а загалом у світі освіта не встигає за змінами. Хоча у деяких країнах більше уваги цьому приділяють.

закрити

Додати коментар:

SVOBODA.FM - LIVE!
Listen on Online Radio Box! SVOBODA.FM

Архів прямих трансляцій на YouTube: YouTube.com/holovatenko

SVOBODA.FM на Apple Podcasts

Реклама на сайті SVOBODA.FM
Фотоновини

  1 вересня випускників із Чернігова слухатиме весь світ

SVOBODA.FM