Останнє оновлення: 16:32 понеділок, 10 червня
Історія
Ви знаходитесь: Політика / Соціум / Козак, доктор медицини: чому б замість поваленої Катерини ІІ не встановити пам’ятник її гінекологу?
Козак, доктор медицини: чому б замість поваленої Катерини ІІ не встановити пам’ятник її гінекологу?

Козак, доктор медицини: чому б замість поваленої Катерини ІІ не встановити пам’ятник її гінекологу?

Українця Нестора Максимовича-Амбодика називають “батьком акушерства у Російській імперії”. Син козацького священника, випускник Страсбурзького університету, у другій половині XVIII століття він одним із перших у Східній Європі почав популяризувати передові наукові підходи до повивання (акушерства), а також догляду за жінкою та дитиною після пологів. Його напрацювання залишалися актуальними ще понад століття після смерті.

Пам’ятника визначному медику, енциклопедисту, педіатру, ботаніку, перекладачеві й геральдисту в Україні досі немає. Водночас в Одесі був демонтований монумент на честь Катерини ІІ, в якої Амбодик деякий час був особистим гінекологом. Можливо, звільнився п’єдестал для нього?.. Адже, крім іншого, Амбодикова фігура популяризує забуте явище в нашій історії – піднесення української медичної науки XVIII соліття.

“Російська” медицина з німецько-української колиски

Масштаб того сплеску української культури, який трапився у другій половині XVIII століття, досі не усвідомлений істориками, не кажучи вже про широкий загал. У ті роки на тлі поступової анексії Росією Гетьманщини – української ранньомодерної держави – піку свого розвитку досягли українська архітектура (“козацьке бароко”), музика, образотворче мистецтво, освіта, книговидавництво, філософія. У цей час українці обіймали найвищі державні та церковні пости у Російській імперії, а також – розвивали “російську” науку.

Ми майже не говоримо про те, що у XVIII столітті саме українці разом із німцями та іншими європейцями фактично започаткували медицину в Росії.

Річ у тім, що до часів Петра І в Московії кваліфікована (як для свого часу) медична допомога була доступна лише царям і вищій знаті. Ще Іван Грозний наприкінці XVI століття створив при своєму дворі “Государеву аптеку”, що обслуговувала членів його родини, а також запросив англійських і німецьких лікарів, яких тодішні москвичі називали “волхвами”. Переважна більшість населення Московії, включно з дворянством, до початку XVIII століття користувалася послугами знахарів, а передову тогочасну лікарську науку сприймала за “відьомство”. Так, відомо, що у 1647 році в Москві прилюдно спалили якусь “жонку Агаф’їцу”, яка займалась лікарством. У 1677 році боярина Артамона Матвєєва – голову уряду та Малоросійського приказу (“міністерства в справах України”) – вислали з Москви за те, що він користувався “лічебником”, підручником для виявлення хвороб, що в тогочасній Україні були дуже поширені.

"Спалення протопопа Аввакума". Картина художника П. Мясоєдова, 1897 рік

Про розвиток медицини у Гетьманщині у XVII – на початку XVIII століття ми знаємо небагато. Але, за даними історика лікарської справи Василя Плюща, ще гетьман Богдан Хмельницький розпорядився, щоб у кожному полку був лікар, а у кожній сотні – цирульники (у той час вони не лише стригли та голили людей, але й виконували хірургічні операції).

Іноземні мандрівники Павло Алеппський, Ульріх фон Вердум свідчили, що в кожному місті Гетьманщини були шпиталі, відзначали високий рівень гігієни серед українців.

Лише на початку XVIII століття Петро І започаткував у Московії медичну реформу, запросивши до країни 150 лікарів із Європи, переважно німців і голландців. Так, у 1707 році голландець Ніколас Бідлоо заснував у Москві першу шпитальну школу, у 1718 році був відкритий перший шпиталь у Петербурзі. Проте вадою іноземних фахівців було те, що вони розглядали роботу в Московії як тимчасовий засіб заробітку, мало цікавилися місцевими особливостями, не знали мови.

З огляду на це імперія почала використовувати ресурс “внутрішніх чужинців” – українців і балтійських німців. В Україні діяла Києво-Могилянська академія, що до початку ХІХ століття залишалась науково-освітнім центром Східної Європи, рівних якому у Росії не було. У XVIII століття з’явилися колегіуми в Чернігові, Харкові та Переяславі, духовні семінарії. Їхні випускники – переважно вихідці з української шляхти та духовенства – продовжували навчання в найліпших європейських університетах, здобували там докторські ступені. Російському уряду вдалося поставити цих фахівців на службу імперії. В імперських центрах, Петербурзі та Москві, були створені медичні науково-освітні осередки, які почали заповнюватися українськими та німецькими кадрами.

"Києво-Могилянська академія та її спудеї". Гравюра початку XVIII століття

“Батько російського акушерства”

7 листопада 1744 року в родині козацького священника, настоятеля сотенної церкви в містечку Веприк Гадяцького полку Війська Запорозького Городового Максима Максимовича народився син Нестор.

У віці 13 років юнак вступає до Києво-Могилянської академії. Там дістає фундаментальну, як на той час, середню та загальну вищу освіту. Зокрема, базові знання з природознавства, яке викликало у нього особливий інтерес.

Найімовірніше, тут від своїх однокашників хлопець дістав прізвисько “Амбодик”, яким його нагородили за те, що у нього збігалися прізвище та по батькові – Нестор Максимович Максимович. “Ambo dic” з латини – “скажи двічі”.

Закінчивши академію у 1768 році, Нестор прагнув продовжити навчання у Європі, проте в його родини бракувало для цього статків. Тому здібний студент їде до Петербурга, де як волонтер вступає до хірургічної школи при адміралтейському та сухопутному військовому шпиталі.

Рівень викладання у цьому закладі не міг задовольнити українця, тож у 1770 році він все таки знаходить кошти і вступає до Страсбурзького університету.

Університет Страсбурга. Наш час

Крім Амбодика, в одному з найліпших вищих навчальних закладів Європи того часу навчалося ще кілька десятків українців. У XVIII столітті загалом 11 вихідців з України отримали у Страсбурзі ступінь доктора медицини. Однокурсником Нестора та його студентським товаришем у роки навчання у Страсбурзі був інший гадячанин Мартин Тереховський – майбутній засновник мікробіології в Російській імперії.

Амбодик навчався на медичному факультеті Страсбурзького університету п’ять років. Зокрема, слухав лекції з акушерства видатного професора Рідерера. Проте свою докторську дисертацію у 1775 році захистив з іншої теми. Вона мала назву “Про печінку людини”.

Тепер для доктора медицини Нестора Амбодика були відчинені двері європейських університетів для продовження наукової кар’єри. Проте українець повертається до Петербурга.

Приймання пологів на сповивальному стільці. Німецька гравюра XVI століття

У 1776 році Амбодик стає молодшим лікарем Петербурзького морського шпиталю та з ентузіазмом приступає до роботи. У наступні роки українець розробляє і вперше у Росії починає викладати систематичний курс лекцій з акушерства для студентів сухопутної й адміралтейської медико-хірургічних шкіл. Паралельно працює над підручниками з ботаніки, фітотерапії та анатомічним словником.

У 1782 році український лікар стає першим у Російській імперії професором “повивального мистецтва”. Він засновує “бабчину школу” при виховному домі для сиріт і незаконнонароджених дітей у Петербурзі, де також діяв пологовий шпиталь. Амбодик читає лекції майбутнім акушеркам і сам приймає пологи.

Не маючи статусу лейб-медика (придворного лікаря), українець упродовж багатьох років був особистим лікарем Катерини ІІ. Відомо, що крім гінекології також консультував імператрицю з косметологічних питань.

Катерина II, російська імператриця у 1762–1796 рр., яка знищила Гетьманщину та Запорозьку Січ. Датська гравюра

Наступник Катерини ІІ на престолі – Павло І – намагався здихатися всіх, хто був наближений до його матері. Так лікар із Веприка опиняється в опалі.

У 1797 році Павло відкидає проєкт Амбодика зі створення системи акушерської освіти в Російській імперії.

Українець пропонував створити школи для повитух при всіх лікарських управах, відбирати туди на навчання кріпачок. А при кожному губернському шпиталі – створити відділи, де проводили б практичні вправи з пупорізками. Нестор Максимович розробив детальний план впровадження проєкту, написав програми навчання, інструкції для викладачів.

Натомість імператор усунув українця від професорства.

У наступні роки Амбодик очолював пологове відділення у Калінкінській лікарні Петербурга – першій у Російській імперії венерологічній клініці.

Про це маленьке відділення, в якому було всього десять ліжок, ще у середині ХІХ століття сучасники відгукувалися як про одне з найліпших у російській столиці. Наступні покоління акушерів зберегли тут нововведення, запроваджені Нестором Амбодиком: новаторську конструкцію ліжок для приймання пологів, їхнє розміщення, систему провітрювання тощо.

Вагітна Катерина на картині Тараса Шевченка 1843 року

Є згадки про те, що син козацького священника не забував і про малу батьківщину, часто відвідуючи батьків у Веприку. Під час цих відвідин надавав медичну допомогу землякам, не відмовляючи нікому, хто до нього звертався.

Невідомо, як Амбодик сприйняв події 1780-х років – анексію Гетьманщини. Саме ці переломні в історії України роки були найбільш плідними у його науковій діяльності.

Помер “батько російського акушерства” у 1812 році в Петербурзі. Його смерть залишилась непоміченою для сучасників, зокрема, через буремні події війни з Наполеоном. Місце поховання визначного медика невідоме.

Автор-новатор, перекладач і енциклопедист

Нестор Максимович-Амбодик був лікарем-новатором, який, як вважають, випередив свій час на сотню років. Викладаючи акушерство, він сам виготовляв перші у Російській імперії “акушерські фантоми” – навчальні макети жіночого тазу, акушерські щипці (почав їх застосовувати першим у Росії), конструював спеціальні гінекологічні крісла та ліжка, розробляв практичні вправи для акушерок.

Акушерський фантом XVIII століття

Його magnum opus стало “Мистецтво сповивання, або Наука про бабчину справу” – підручник з акушерства, виданий у 1784 році. Це капітальна шеститомна праця, багато ілюстрована, що містить розділи про жіночу анатомію, механіку пологів, післяпологовий період, навіть про дитячі хвороби, що робить працю Амбодика також одним із перших підручників з педіатрії.

Ця книга мала фундаментальне значення для розвитку акушерства в Російській імперії та впродовж понад ста років була настільною для багатьох поколінь лікарів. Багато положень із цієї праці досі лишаються актуальними.

Титульний аркуш "Мистецтва сповивання, або Науки про бабчину справу" (1784 рік)

Значним є внесок українця і загалом у розвиток медицини в Російській імперії.

Нестор Амбодик був не лише видатним вченим, а й педагогом і перекладачем. У 1781 році він переклав російською мовою популярний в Європі підручник з клінічної медицини німця Йоганна Шрейбера.

Керівництво І. Штейбера з додатками П. Погорецького у перекладі М. М. Максимовича-Амбодика

Шрейбер тривалий час працював і викладав у Петербурзі, проте всі свої праці писав німецькою мовою. У 1768 році українець Петро Погорецький (доктор медицини, вважається одним із засновників “російської” педіатрії) переклав підручник Шрейбера латиною, доповнивши його кількома своїми розділами. На той час в академічному середовищі Російської імперії російською мовою ніхто не послуговувався, віддаючи перевагу німецькій або латині, рідше – французькій. Навіть “російські” вчені (переважно німці або українці) майже не друкували свої праці російською.

Нестор Амбодик хотів зробити передові наукові знання доступними для якомога ширшого кола людей. Друк українською мовою у той час був під забороною, тож вчений взявся перекладати російською фундаментальні праці з медицини.

Цікаво, що, як відзначає історик Василь Плющ, у російськомовних перекладах Амбодика багато українізмів. Малоймовірно, що медик часто вживав російську у повсякденному житті, за межами лекційної аудиторії (а Амбодик ледь не першим у Російській імперії почав читати лекції російською для селянок-акушерок). Мовою російського дворянства у той час була французька, велику частину чиновництва, ремісництва та купецтва Петербурга складали етнічні німці, що розмовляли німецькою. З колегами по медичній справі, ймовірно, йому найпростіше було порозумітися латиною.

У 1783 році українець Амбодик власним коштом видає перший російськомовний тлумачний медичний словник – “Анатомо-фізіологічний словник”. Того ж року друкує ще одну капітальну працю – “Лікарське речовинословство, або Опис цілющих рослин”, – перший у Російській імперії довідник з фітотерапії. У 1787 році – видає підручник з фізіології “Фізіологія, або Наука про природу людини”, у 1796 році – “Першопочаткові основи ботаніки, що скеровують до пізнання рослин”. Роком раніше – “Словник ботанічний, що містить назви рослин і їх частин латинською, німецькою та російською мовами”.

Зовсім не вивчений мовознавцями внесок Нестора Амбодика у творення медичної російськомовної термінології, яку він фактично винайшов. У своїх словниках і перекладних підручниках українець мусів конструювати безліч термінів, яких раніше у російській мові просто не існувало. І коли сьогодні кажуть, що українська наукова термінологія нібито “неповноцінна”, бо є калькою з російської, не будемо забувати, що це просто історія зробила повний оберт.

Також науковець із Веприка запровадив і низку латиномовних термінів, передусім назв рослин, які сам систематизував.

У всій діяльності українського медика прослідковується щире та палке бажання допомагати людям, поліпшити їхнє життя тут і зараз, а не обмежуватися лише теоретичними напрацюваннями. Саме тому стільки зусиль вчений докладав задля організації акушерської освіти.

Схожу мотивацію – допомагати людям насамперед – ми проглядаємо і в діяльності інших тогочасних українських медиків: засновників епідеміології на теренах Російської імперії Данила Самойловича, Касіяна Ягельського, Опанаса Шафонського, Михайла Гамалії, піонерів педіатрії Петра Погорецького, гістології – Олександра Шумлянського, хірургії – Іллі Буяльського. Ці представники українського духовенства та шляхти у XVIII столітті виводили медичну науку в Росії із мракобісся на європейський рівень.

Це наочно показує, що наприкінці XVIII століття, анексувавши Гетьманщину, Російська імперія не "колонізувала" якусь відсталу територію, а навпаки, приєднала до себе спільноту, яка перебувала на вищій сходинці культурного розвитку. Вже у ХІХ столітті ця різниця буде нівельована через концентрацію в імперській метрополії головних освітніх центрів.

* * *

Постать Нестора Амбодика могла б стати одним із символів “золотої осені” Гетьманщини. Йому, як і майже всім видатним українським вченим того часу, в Україні не встановлено пам’ятника.

Можливо, зараз, коли чужі імперські символи поступово зникають з вулиць і площ українських міст, на їхньому місці будуть з’являтися забуті українські постаті, що спонукають переосмислити нашу історію.

закрити

Додати коментар:


Фотоновини

  У житті є завжди місце для… півоній

SVOBODA.FM