Маленькі секрети великої Білорусі

Мої знайомі і друзі  дізналися, що я їздив у складі чернігівського прес-клубу реформ до Гомеля. Запитання насідали з усіх боків: „Ну, як там у Білорусі? Яким шляхом вона іде?” „Підозрілим”, - відповідав я і ще завзятіше чухав потилицю. Адже після візиту за перелаз до сябрів, я ніяк не міг вирахувати секрет того хваленого „білоруського феномена”.

Загадка курсу долара

Білорусь – невелика у порівнянні з Україною. Разів у п’ять менша. Десь близько 9 мільйонів. Точну цифру нам так і не сказали. Тому назва Велика Білорусь – це комплімент історії цієї країни і демонстрація того, що їздили ми туди з добрими журналістськими намірами, а не задля експорту „помаранчевої революції”.

Найважчим виявилося - дізнатися у цій країні курс долара США. Нам називали одну цифру, а потім іншу. Розповідали про якусь специфіку обрахунку.

Ми довго вираховували: скільки ж сплачує за житлово-комунальні послуги середньостатистична сім’я з 3-х чоловік  за 2-кімнатну квартиру. Нам називали астрономічну цифру – повинна платити 90 доларів. І при цьому говорили: половину платить держава, а половину – 45 доларів – сім’я. Ми порівнювали – як у нас в Україні – і стинали плечами: невже у нас краще і дешевше ніж у хваленій перехваленій Наталією Вітренко Білорусі?

Секрет білоруського сирка

Ми уперто заходили в магазини і намагалися перераховувати ціни за білоруською методикою на наші. Все виходило дорожчим. Але ж ми рахували за тим курсом, який називали білоруси!

Тріумфом заможного і кращого життя Білорусі мав стати  місцевий сирок. Адже ще за кілька днів перед поїздкою до Гомеля мене запитували:

-         Що, за сирками поїдеш?

Однак кляті сирки на очі не попадалися. Підступно закрадалася думка – а може це голодні українці вивезли стратегічний хвалений білоруський продукт? Все може бути. Тут не створи бар’єрів - усе на світі вивезуть.

Секрет соціальної сфери

У Гомелі будується житло. Ми навіть крани бачили. Майже такі самі, як і в Чернігові. А ще – нас возили у спальний район. Їхні багатоповерхівки майже нічим не відрізняються від наших. Правда, центральні вулиці виглядають дещо пошарпаними і з облупленими будівлями. Певно, утримувати громадський, чи як він там називається, житловий  фонд складнувато, а приватна ініціатива пробивається - як трава зимою.

Мабуть, саме тому Олександр Григорович  Лукашенко весь час націлює країну на енергозбереження. Про це ми читали навіть у прес-релізах. Адже тільки енергозбереженням можна врятувати країну - думає  він – від енергетичної кризи. А ще – все більше використовувати місцевих видів палива. На торф зараз там покладають таку надію, як ми на Всевишнього.

Впадає у вічі – в Білорусі багато різних будинків культури, палаців спорту та іншої непродуктивної сфери. Майже стільки, як в колишньому Радянському Союзі.

Хтось скаже – так це ж чудово! Може й чудово, але  таке панування соціальної сфери призвело свого часу до того, що СРСР зігнувся, коли перестало вистачати нафтодоларів. Білорусь їх не має. Що буде з  цією країною, якщо її видатки тривалий час  будуть більшими, ніж доходи?

Політичний секрет: опозиція косить бойкот?

В самому центрі Гомеля на стіні красувався напис  „Нормальные парни косят бойкот 2005!”. Чому бойкот? Чи кому бойкот? Може травці бойкот? Чи міцним напоям?

Ні, подумали наші аналітики! Це вже, мабуть, - паростки  помаранчевої революції, бацили якої, безсумнівно перелетять через кордон. Хоча  він став більш непрозорим.

Процедура його перетину для нас журналістів, у порівнянні з минулим (два роки тому) візитом до Білорусі, дещо затягнулася і стала більш прискіпливішою і жорсткішою.

Правда, з помаранчевою  революцією буде складнувато. Адже  закордонні, навіть економічні прес-клуби за підтримки, приміром, американських громадських організацій, закриті ще в 2003 році. „Бацька Лукашенка” постарався.

 Так що експорт капіталу туди ускладнений. Не випадково ще перед президентськими  виборами в Україні  Петро Симоненко вимагав заборонити існування всіх громадських організацій, які фінансуються із-за кордону.

Секрет щастя.

А взагалі-то – поїздка до сусідів була чудовою! Там ми побачили такі автобуси місцевого виробництва, як, наприклад, у Швеції. Там було таке ж , як і у нас, синє небо. Тільки замість Десни –під кригою спочивав Сож.

Було у нас і у них спільне - ні вони толком не знають куди йдуть із заплющеними очима, ні ми по суті ще не відчули куди взяли курс. А з вуст поводирів звучать слова, що ми йдемо єдино правильним шляхом.

Добре, доживемо до осені і порахуємо.

Може у них помаранчі виростуть?

Може у нас настане якісне поліпшення життя?

Гомель у лютому

А так виглядає центр Гомеля

Виїзне засідання Чернігівського прес-клубу у Гомелі