Та пішли ви… Так сказав не Заратустра…

Та пішли ви… Спересердя чи щиро, від душі, послав помаранчевих головний економіст України Микола Азаров. Згодом, під бурхливі оплески антикризовиків, витримав багатозначну паузу і додав:

- Можливо, це для когось іграшки, а для мене - це справа всього життя. Це мій чотирнадцятий бюджет!

Ось воно що! Із п’ятнадцяти років Незалежності – 14 років модель розвитку нашої країни, практично, в руках однієї людини. До чого призвели колись потужну економіку України подібні експерименти  - сьогодні видно неозброєним оком. Проте, і цього року, незважаючи на всі недолугості основного фінансового документа, негативні оцінки прихильників та опонентів, бюджет країни все ж прийняли.

Підписав його і Президент. Логіка проста: краще з ніяким, та все ж із бюджетом, буде жити наша піддослідна країна.

Політ у прірву продовжується. Просимо підтягнути ремінці, спостерігачі-українці. А тим часом для повного тріумфу (вибирай сам – добра чи зла) Миколу Азарова призначають головним чи “смотрящим”  в процесі антикорупційної боротьби. Як тут не потішитися?! Самі пишемо, самі даємо гроші, самі їх перевіряємо. Громадськість, разом зі своїми численними організаціями, знову залишається осторонь цих процесів. Рецепт перемоги простий: на всю країну послати всіх. І бажано якомога голосніше. Щоб почули і зрозуміли, хто в домі господар.

Інший антикризовик, на запитання журналістів СТБ щодо ставлення урядовців до підручника швидкого вивчення української мови, послав, уже на великоруській, по повній програмі. Та так, що у тих мову відняло. На випадок новоспеченого міліціянта коментар був лише один: «Немає слів». А де ж їх знайти?

Казала Ліна Костенко, що ми однаково безсилі проти радіації і хамства. Але оте хамство чиновників в Україні, як радіація, продовжує роз’їдати суспільство. І вже бумерангом повертається до самої влади.

Не випадково ж за останніми опитуваннями найпоширенішим гаслом нашого часу стало “Зає… ”, а на друге місце вийшло “Задовбали!”  Певно, так ще висловлюються вчителі, медики та наукові працівники, вчитуючись у цифри новоспеченого бюджету від Азарова.

Як тут не бути “Регіонам” сильними? Адже виживають тільки вони. Чия влада, того й правда. Змодельована політреформа від Кучми чітко розділила Україну на царів і царевичів від партій. Що найцікавіше: немає різниці, якого вони окрасу – методи однакові. Авторитаризм партій на місцях усі відчувають уже сьогодні. Це ніби управлінська калька від “Регіоналів”.

Як на мене, важко знайти різницю між «біло-голубими» і «біло-пухнастими». Вирване серце України вже не пульсує, а кровоточить на паперових руках плакатної жінки. А ті, для котрих Україна була тимчасово “Нашою”, шукають шляхи до сиротинських притулків потенційних переможців наступних парламентських перегонів. Забуваючи про власну дурну самовпевненість, з якою соціаліст Мороз “розвів” їх як голубих щенят. Країною правлять «рожеві» і «голубі». І це вже факт. Факт сумний, але не фатальний. Байдужість –  найпоширеніший діагноз для українства. Не випадково у нас таке популярне прислів’я: «Моя хата скраю…»

Може, у такому складі парламент зробить його офіційним гаслом для держави? Є ж девізи в інших країнах. Пригадаймо: у Великобританії -  “Бог і моє право”, у Парагваї – “Мир і законність”, в Іспанії – “Свобода без меж”, у США – “При різноманітті – ми єдині”, у Чехії державного девізу немає, але є президентський – “Істина перемагає”. Проте, якщо ми така бичачо-терпляча нація, давайте узаконювати девіз “Моя хата скраю…” Ви хочете цього? Якщо ні, є девіз громадської організації “Народна самооборона”.  Нині він звучить так :  “Справедливість. Законність. Порядок.”

Вибирати нам, українцям. Кожному зокрема.