Україна може стати країною, «яка не змогла»

Україна давно балансує на небезпечній межі. Але „сьогодні, як ніколи раніше країна потребує формули, котра поважатиме особливості та регіональні відмінності, в той же самий час запроваджуватиме інститути влади, котрі можуть функціонувати, - пише французький часопис „Le Monde Diplomatique”.

Інакше на нас очікую сумні перспективи, стати країною з „категорії таких, що є „країнами, котрі не змогли”, - додає автор того ж матеріалу.

„Чи то законодавчі вибору відбудуться 27 травня, або події приймуть зовсім інший оберт, Україна перебуває у стані, коли діє подвійна влада, як Сербія, Киргизстан або Ліван – країни, де такі ж самі „революції без насильства” призвели до подібного інституційного паралічу”. „Українська держава немає стабільного демократичного фундаменту, і ці бійки ризикують примусити її похитнутися”, - пише інша газета, швейцарська „Le Temps”.  

„Мобілізація – свого роду блакитна контрреволюція, що з’явилася днями у центрі Києву почалася не 2 квітня, коли президентом Ющенко був підписаний указ розпустити український парламент. Як не парадоксально це може показатися, вона походить з кризи Помаранчевої революції кінця 2004 року», - аналізує події швейцарський часопис «Le Temps».

Звичайно, адже компроміс формувався на скору руку, тоді головне було, щоб не пролилася кров. Отже, компроміс дозволяв „одним отримати те, що втрачали другі. Звідси бере свій початок те, що можна назвати станом „конституційної нестабільності”.

„Парламент практикував систематичну обструкцію інстутитуційним процесам, котрі могли б дозволити реалізувати реформи,  і через певний час – радикальні зміни системи”.  Насправді, ситуація у країні не втішала.

„Упродовж перших місяців 2005 року почуття паніки було домінуючим: чимало можновладців старого режиму  ховалося, або шукали притулку  та громадянства у Москві, інші накладали на себе руки або зникали за не вияснених обставин, - зазначає „Le Temps”. – Лідери старого режиму, котрі були найбільш скомпрометовані, наверталися у більш „демократичний” засіб життя, але такий, що відповідав їх власному баченню. (Створення Конституційного суду, єдиного органу, котрий  може врегульовувати сутички між головними героями цивілізованим чином, систематично блокувалося(...).

На початку 2007 року парламент застосовує ряд законів або заходів, що мають на увазі узаконити верховенство коаліції, котра захоплює усі важелі: відміна останніх прерогатив президента щодо МЗС і міністерства оборони, залучення у свої ряди усіма можливими засобами депутатів від опозиції, що дозволяє правлячої коаліції зміцнити владу у своїх руках ще більше. Ми спостерігаємо повернення цензури – тоді як свобода ЗСІ залишалася головним надбанням помаранчевої революції, та „реваншистської” практики, що нагадує неприємні спогади, як обшук у квартирі молодого голови МВС, котрого відправили у відставку ще до Різдва. Так же як і ми бачили на при кінці президентства Кучми, придбання підприємств, що приносять великі прибутки,  швидко помножуються за умов відутності прозорості, що стала знов звичною річчю.  Методи типово кланові – блокування, шантаж, взяття під контроль, стають методами правління: щоб вигнати міністра Іноземних справ Боріса Тарасюка йому забороняють входити до Ради міністрів, потім урізають бюджет його міністерства. Та ж тактика застосовується щодо дострокових парламентських виборів, котрі, як вже зазначив уряд, немає можливості фінансувати”.   

„Фактично, ні пакт (національної єдності - ІМІ), ані єдність так ніколи і не працювали, прихильники пана Януковича витрачали більшість свого часу на те, щоб забезпечити собі повноваження, як виконавчі, так і законодавчі, тим часом зменшуючи обсяг повноваження пана Ющенка і повноваження пані Тимошенко. (...)

Було б помилкою задовольнитися кліше, за яким це протистояння протиставляє „прозахідного” президента та „проросійського” прем’єра. Цей розвиток подій має зовсім інше пояснення,” – пише французький аналітичний часопис „Le Monde Diplomatique”.  

„По-перше президент Ющенко не зумів сформулювати сучасне і реформістське бачення, котре могло б поєднати українців, - пояснює „Le Monde Diplomatique”. Він не зорієнтував політику його політику, непевну, у чіткому напрямку, обмежившись лише прокламуванням українського характеру, що має свої корені на Заході країни: тиск заради використовування української мови в державних установах, визнання голодомору 1930-х років „геноцидом”, реабілітація українського спротиву під час ІІ-ої світової війни, належність до Організації північноатлантичного договору. Такі засоби, на котрі на сході України дивляться, як на несправедливі, навіть ворожнечі. По-друге, різні складові політичної еліти проявили себе неспроможними співпрацювати між собою, ані йти на компроміс. (...)

До того ж, братовбивчі бої між друзями пана Ющенка та пані Тимошенко призвели до усунення останньої з посади прем’єр-міністра. Щодо „коаліційного уряду”, що його було сформовано минулим літом, він головним чином символізував повернення „хлопців зі Сходу”, налаштованих вижити своїх західноукраїнських супротивників. Коротше кажучи, зараз Україна розділена більш, ніж коли-небудь”.  Отож, йдеться про пошук  шляхів встановлення демократії, котра, за визначенням «Le Temps», «є нерозривною з виходом з поля, де паную олігархічний режим, котрий перериває кисень на всьому пост-радянському просторі та виходить за межі України».  

„Le Temps”, „Le Monde Diplomatique”