Білоруський Народний Фронт: Заява до 75-х роковин Голодомору

Голодомор 1932-33 років – акт геноциду українського народу.

У ці дні у всій Україні і в українських осередках по всьому світі меморіальними заходами відзначаються 75-ті роковини великої трагедії української нації – Голодомору 1930-х років.

Люди схиляють голови перед пам’яттю мільйонів співвітчизників.

Вони загинули від голоду через злочинну волю кремлівського керівництва у період, коли в Україні були зібрані багаті врожаї. Російська більшовицька окупація вивозила з української землі зерно, гноїла його з єдиною метою – знищити якомога більше людей, зламати волю українського народу до самостійного національного життя і державної незалежності.

Молодому поколінню українців тяжко собі уявити, що ще 20 років тому кремлівська влада забороняла навіть згадувати про трагедію Голодомору, московська пропаганда трактувала цей період як «час небувалого прогресу УРСР у сім’ї радянських народів».

Людська і національна пам'ять спростовує цю кремлівську фальшивку. Голодомор 1932-33 років – одна з найбільших трагедій в історії людства, жахливий злочин російсько-радянської імперії КПСС-НКВС.

Увесь світ безумовно вражений, шокований позицією сьогоднішнього кремлівського керівництва, змістом і стилем теперішньої російської пропаганди. Навіть німці через представників своєї державної та інтелектуальної еліти попросили вибачення у народу за злочини німецьких фашистів. Німеччина виплачує компенсації багатьом жертвам гітлерівського режиму.

Тим часом імперська Москва досі відмовляється визнавати Голодомор злочинством більшовицької влади СРСР, хоча Російська Федерація заявила у 1991 році, що вона є повним спадкоємцем СРСР.

Причина цього визнання не у формальних зачіпках, а у принциповій позиції політичного керівництва Росії, яке є безпосереднім спадкоємцем злочинного режиму СРСР і його спецслужб.

Більше того, після розвалу СРСР і КПРС спадкоємці НКВД-КДБ захопили повну і неподільну владу в Росії. Утворилась нова політична система, вироблена імперська ідеологія удержавленої спецслужби тоталітарного режиму.

Цей феномен влади необхідно характеризувати як гебізм. Теперішні лідери гебізму по природі своїй не здатні до засудження злочинств СРСР-НКВС проти українського та інших народів.

Для них це не історія, а програма діяльності на сучасному етапі внутрішньої і зовнішньої політики імперської Росії. Військова агресія проти суверенної Грузії, війна на Північному Кавказі, провокаційні діяння проти України і балтійських держав, встановлення промосковської маріонеткової диктатури у Білорусі, де забороняється і нівечиться все білоруське, - усе це свідчить про традиційну антинародну політику сьогоднішньої Москви.

Народи не повинні чекати покаяння від криводушної та агресивної кремлівщини, спадкоємників НКВС. Необхідно домагатися від міжнародної спільноти і солідарно робити все можливе для розкриття правди про російський геноцид в Україні та інших окупованих Москвою територіях, вимагати юридичного визнання і засудження злочинної практики геноциду, яку творила і творить Москва.

Народи та уряди повинні пред’явити Кремлю вимоги моральної і матеріальної компенсації за злочинства, які Москва творила і творить у Європі та інших частинах світу.

Але найвищим актом історичної справедливості по відношенню до мільйонів жертв буде остаточне визволення народів (в тому числі і російського) від кремлівсько-лубянської хунти, цивілізована деструкція російської імперії і добросусідське співіснування вільних народів і суверенних держав.

Білоруси пам’ятають Голодомор. Старожили нашої Гомельщини розповідають, як у 1932-33 і наступних роках на лісах і полях від геноциду втікали на Білорусь знесилені голодом українські сім’ї. тисячі українців були тоді врятовані білоруськими людьми. Лихо ще більше зблизило наші братські народи. Ми разом не повинні допустити повторення жахів російської окупації.

Вічна пам'ять невинним жертвам геноциду українського народу!

Управління Білоруського Народного Фронту "Адраджэньне" і
Консервативно-Християнської партії – БНФ

Старшыня Фронту і Партыі Зянон Пазьняк
Мінськ,  18 листопада 2008 р.

 Галадамор 1932-33 гадоў – акт генацыду ўкраінскага народу

У гэтыя дні па ўсёй Украіне і ва ўкраінскіх асяродках па ўсім сьвеце мэмарыяльнымі мерапрыемствамі адзначаюцца 75-я ўгодкі вялікай трагедыі ўкраінскай нацыі – Галадамору 1930-х гадоў. Народ памінае свае шматлікія ахвяры, людзі схіляюць галовы перад памяцьцю мільёнаў суродзічаў. Яны загінулі ад голаду паводле злачыннай волі крамлёўскага кіраўніцтва ў пэрыяд, калі ва Украіне былі сабраны багатыя ўраджаі.

Расейска-бальшавіцкія акупанты вывозілі з украінскай зямлі зерне, гнаілі яго з адзінай мэтай – зьнішчыць як мага болей украінскіх людзей, зламаць волю ўкраінскага народу да самастойнага нацыянальнага жыцьця і дзяржаўнай незалежнасьці. Маладому пакаленьню ўкраінцаў цяжка сабе ўявіць, што яшчэ дваццаць гадоў таму крамлёўская ўлада забараняла нават згадваць пра трагедыю Галадамору, маскоўская прапаганда трактавала гэты пэрыяд як “час небывалага прагрэсу УССР у сям’і савецкіх народаў”. Чалавечая і нацыянальная памяць абвяргае гэтую крамлёўскую фальшыўку. Галадамор 1932-33 гадоў – адна з найвялікшых трагедыяў у гісторыі чалавецтва, жудаснае злачынства расейска-савецкай імпэрыі КПСС-НКВД.

Увесь сьвет адмоўна ўражаны, шакаваны пазыцыяй сёньняшняга крамлёўскага кіраўніцтва, зьместам і стылем цяперашняй расейскай прапаганды. Нават немцы праз прадстаўнікоў сваіх дзяржаўных і інтэлектуальных элітаў папрасілі прабачэньня ў народаў за злачынствы нямецкіх фашыстаў. Нямеччына выплочвае кампэнсацыі многім ахвярам гітлерскага рэжыму. Тым часам імпэрская Масква дагэтуль адмаўляецца прызнаваць Галадамор злачынствам бальшавіцкай улады СССР, хаця Расейская Фэдэрацыя заявіла ў 1991 годзе, што зьяўляецца поўным правапераемнікам СССР.         

 Прычына гэтага непрызнаньня не ў фармальных зачэпках, а ў прынцыповай пазыцыі палітычнага кіраўніцтва Расеі, якое зьяўляецца непасрэдным спадчыньнікам злачыннага рэжыму СССР і яго спэцслужбаў. Больш таго, пасьля распаду СССР і КПСС спадчыньнікі НКВД-КГБ захапілі поўную і непадзельную ўладу ў Расеі. Утварылася новая палітычная сістэма, вырабленая імпэрская ідэалогія ўдзяржаўленай спэцслужбы таталітарнага рэжыму. Гэты фэномэн улады неабходна характарызаваць як гэбізм. Цяперашнія лідэры гэбізму па прыродзе сваёй няздольныя да асуджэньня злачынстваў СССР-НКВД супраць украінскага і іншых народаў. Для іх гэта не гісторыя, а праграма дзеяньняў на цяперашнім этапе ўнутранай і зьнешняй палітыкі імпэрскай Расеі. Ваенная агрэсія супраць суверэннай Грузіі, шматгадовая вайна на Паўночным Каўказе, правакацыйныя дзеяньні супраць Украіны і балтыйскіх дзяржаваў, усталяваньне прамаскоўскай марыянэткавай дыктатуры ў Беларусі, дзе забараняецца і нявечыцца ўсё беларускае, – усё гэта сьведчыць пра традыцыйную імпэрскую антынародную палітыку сёньняшняй Масквы.

Народы не павінны чакаць пакаяньня ад крывадушнай і агрэсіўнай крамлёўшчыны, спадчыньнікаў НКВД. Неабходна дамагацца ад міжнароднай супольнасьці і салідарна рабіць усё магчымае для раскрыцьця праўды пра расейскі генацыд ва Украіне і на іншых акупаваных Масквой тэрыторыях, патрабаваць юрыдычнага прызнаньня і асуджэньня злачыннай практыкі генацыду, які тварыла і творыць Масква. Народы і ўрады павінны прад’явіць Крамлю патрабаваньні маральнай і матэрыяльнай кампэнсацыі за злачынствы, якія Масква тварыла і творыць у Эўропе і іншых частках сьвету.    

 Але найвышэйшым актам гістарычнай справядлівасьці ў адносінах да мільёнаў ахвяраў будзе канчатковае вызваленьне народаў (у тым ліку і расейскага) ад крамлёўска-лубянскай хунты, цывілізаваная дэструкцыя расейскай імпэрыі і добрасуседскае суіснаваньне вольных народаў і сувэрэнных дзяржаваў.

Беларусы памятаюць Галадамор. Старэйшыя жыхары нашай Гомельшчыны распавядаюць, як у 1932-33 і наступныя гады па лясах і палях ад генацыду уцякалі на Беларусь зьнясіленыя голадам украінскія сем'і. Тысячы ўкраінцаў былі тады выратаваны беларускімі людзьмі. Агульная бяда яшчэ больш наблізіла нашыя брацкія народы. Мы разам не павінны дапусьціць паўтарэньня жахаў расейскай акупацыі.

Вечная памяць нявінным ахвярам генацыду ўкраінскага народу!

Управа Беларускага Народнага Фронту “Адраджэньне” і
Кансэрватыўна-Хрысьціянскай Партыі – БНФ

Старшыня Фронту і Партыі Зянон Пазьняк
Менск, 18 лістапада 2008 г.