Медведєв: Ми вам указуватимемо, з ким дружити і як оцінювати історію. ВІДЕО

Кремлівські піарники перестаралися. Дмитро Медведев не тільки послав відкритий лист своєму українському колезі Віктору Ющенку.

На тлі моря, чайок та військових сторожових кораблів він мужньо, бігаючи очима по монітору, особливо не вникаючи в зміст, голосно прочитав гнівні слова і фрази.

Більш того, розмістив це кіно на своєму офіційному президентському сайті.

Які до Медведєва можуть бути претензії... Не царське то діло – писати промови, формулювати думки та ідеї. Свідчення тому – текст послання має декілька варіантів і зовсім не збігається з відеозверненням. Проте вражає недалекість президентських спічрайтерів.

В Україні дізналися, що вся російська інтелектуальна потуга, сотні наукових інститутів, державних пропагандистів, докторів наук і PR-контор, армія дипломатів і аналітиків, спецслужб нарешті розробили стратегію зовнішньої політики Російської Федерації щодо «братньої» України. В усякому разі, слід гадати, на період виборчих (президентських і парламентських) кампаній в Українській державі.

А суть її полягає лише в одному: в усіх проблемах, негараздах міждержавних російсько-українських відносин винен Київ. Москва живе за гоголівським законами товариськості козаків Запорізької Січі, а українська еліта спить і бачить, як би насолити ракетно-ядерній Росії.

Якщо дипломатичну мову перекласти на мову національних (у даному випадку російських) інтересів та агресивної риторики, погроз, то виходить: що ми (Кремль) втручались і втручатимемось у внутрішньополітичні українські процеси, ми вчитимемо вас (Україну), як жити, як будувати державу, яку приймати конституцію, які оцінки давати фактам історії, з ким дружити, а з ким ні, кого обирати в парламент.

А головне, Росія дружитиме з президентом України, але не з тим, кого вибере український обиватель, а з тим, хто Москві видасться лояльним, проросійським.

Дивна справа, упродовж десятків років російські федеральні та регіональні ЗМІ (а зараз зрозуміло, з чиєї подачі) повторюють одні й ті самі міфи, легенди, стереотипи щодо політики та історії України. У принципі, усе, що сказав Дмитро Медведєв, можна знайти в трактатах і коментарях численних російських «друзів України» на кшталт Костянтина Затуліна й Сергія Маркова.

Хіба не правда те, що Росія протягом десятиліть, розпалюючи сепаратизм і поставляючи зброю до Цхінвалі, рівною мірою з Грузією несе відповідальність за війну в Південній Осетії? Або потрібно бути дуже наївною людиною, аби стверджувати, що в Україні витісняється російська мова. Досить підійти до першого-ліпшого газетного кіоску, щоб упевниться: газет, журналів, книжок російською мовою в Україні сьогодні більше, ніж українською.

Дмитро Медведєв вводить громадськість у оману, заявляючи, що російська влада надає допомогу в розвитку української мови й культури в РФ. Це твердження суперечить очевидним фактам. У Росії, де проживає близько п’яти мільйонів етнічних українців, немає жодної школи, жодної радіостанції, жодного телеканалу українською мовою...

А хто не знає, що співпраця РФ з НАТО на порядок інтенсивніша, ніж України з Альянсом, і що, всупереч оцінкам незалежних експертів, Москва звинувачує офіційний Київ у розв’язуванні газових воєн. Насправді саме Росія ухвалювала рішення перекрити газу в України, а отже, і до Європи, у січні нинішнього року.

Смішно чути, що Київ витісняє російський бізнес і капітали з України, як стверджує у своєму листі пан Медведєв. Хай би президент РФ попросив своїх помічників підготувати список українських підприємств і банків, які працюють на території Росії. Таких просто немає. З подачі Кремля український бізнес для Росії «персона нон-грата».

Цікаво, що відкритий лист Дмитра Медведєва збігся (день у день) з ініціативою президента РФ про те, що верховний головнокомандувач може без оголошення війни і згоди Федеральних Зборів, по суті, завдавати військові удари, у тому числі і ядерні, по чужій території. Тобто будь-яка забаганка однієї людини вести військові операції «з примусу до миру» одержала законодавчу основу. Після цієї ініціативи зрозумілі заяви Медведєва з приводу розміщення російського ЧФ у Севастополі...

Заява російського президента про те, що він не збирається «до певного часу» надсилати Михайла Зурабова до Києва, має лише пропагандистський характер. За великим рахунком ні посол РФ в Україні, ні посол України в РФ не є самостійними політичними фігурами. За минулі два десятки років усі проблеми міждержавних відносин вирішували перші особи України та Росії, посли могли лише виконувати невдячну чорнову роботу з підготовки текстів меморандумів, договорів і угод.

Ходять чутки, що Медведєв був проти призначення Михайла Зурабова, який є людиною Путіна, послом в Україну. Цілком імовірно, що нинішній гнівний лист президента РФ – лише засіб притримати Зурабова в Москві.

Уся тональність послання президента Медведєва вказує лише на одне: Кремль знов відкрито і безцеремонно намагається втрутитися в політичні процеси, що відбуваються в Україні, передусім у майбутні кампанії з виборів президента і парламенту.

Цікаво, що минув уже рік, як Дмитра Медведєва обрано президентом, і жодного разу він не виявив бажання особисто зустрітися з Віктором Ющенком або приїхати до Києва. Імовірно, тоді б сам президент, а не його помічники диктували зовнішню політику Росії щодо України. Президент РФ Дмитро Медведєв наступає на ті самі граблі, що і його попередник Володимир Путін.