Кримські «казачки» проти УПА: 1944 – 2009. Факти, які не спростовуються

Читаючи кримські та, зокрема, севастопольські публікації про «фашистських прислужників і колабораціоністів з УПА», згадую материнські розповіді про післявоєнний Голодомор 1946-1947 років.

Мати, яка сама пережила депортацію під час операції "Вісла", часто нагадувала нам, малим дітям, як після війни тисячі опухлих "басарабів" - жителів Бессарабії, Одещини, Херсонщини і Миколаївщини - обліпивши вагони як мухи, рятувалися від голоду на Прикарпатті.

Щоранку в селах збирали на дорогах померлих. Державної допомоги голодуючим не передбачалося, і щодня мати разом з односельцями варила велику каструлю борщу і ставила при дорозі. Та не всі голодні могли їсти той борщ: деякі, наковтавшись, вмирали - не доснаги шлунку впоратись з харчем. Опухлим давали дріпку хліба з молоком, намагаючись привести їх до життя.

Померлих ховали за селом у братській могилі. Ту могилу, як утворили колгосп, трактором зрівняли, щоб не залишилося доказів про державний злочин проти українців.

- А у нас голоду не було? - робив висновок я.

- Не було, - чув у відповідь, - бо не було у нас колгоспу, мали своє поле і рятувалися з нього.

- А чого у нас не було колгоспу?

І тут я, кандидат до лав юних ленінців, дістав замість відповіді ляпаса по потилиці:

- Запам'ятай, нашу родину вже раз виселяли!

Колгоспу не було тому, пояснив згодом старий сусід, що у нас була УПА. А не було колгоспу, то не було й голоду. А як не стало тих упівців, то завели й колгосп. Ото й так і бідуємо, на трудодні. Навесні і восени до школи ми ходили босі.

І справді, західноукраїнські області, де у післявоєнні роки оперувала Українська Повстанська Армія, Голодомор 1946-1947 років оминув стороною. Хоча 1946 рік був тоді засушливим. Про це чомусь не згадується у кримській і севастопольській пресі, зокрема, що саме в цих "бандерівських" областях тоді рятувалися від голодної смерті сотні тисяч мешканців південних областей України.

Зважте, у ті голодні роки "східняки" не боялися бандерівців, що були на той час не уявними, а реальними повстанцями, а будь-яким способом діставалися до того краю, рятуючись від "колгоспного раю".

Односельці згодом свідчили, що і в період гітлерівської окупації УПА не дозволила нацистам вільно вивозити з України тамтешнє населення та нищити українські села. Поєднання широких мас з УПА згодом створило в Галичині, на Волині і Поліссі "повстанські республіки", або, як їх ще називали, "підпільні держави".

Витіснивши німецькі адміністрації з сільських районів, УПА встановила там свій адміністративний апарат, який опікувався різними сторонами життя населення: зв'язок, безпека, господарство, адміністрація лісів, кооперація, виробництво, охорона здоров'я, культурно-освітня робота.

В середині 1943 року повстанська адміністрація зміцніла настільки, що Головне командування УПА запровадило "Розпорядження в земельній справі". Селянам почали видавати "Акти на землю", почала працювати Дирекція лісів, яка видавала асигнації на паливо і будівельний матеріал. Навіть німецькі гарнізони у деяких містах Волині вимушені були звертатися до них за такими асигнаціями...

Зростання і зміцнення УПА спонукало німецьке командування до запобіжних дій. Німецька пропаганда перед українцями називала упівців "жидівсько-більшовицькими бандами". Радянська ж пропаганда, у свою чергу, називали УПА "німецько-українськими націоналістами", прислужниками фашистів.

Про ставлення гітлерівців до ОУН і УПА наочно свідчить директива поліції і СД за N 12/41 від 25.11.1941 року: «Все активисты бандеровского движения должны немедленно арестовываться и после тщательного допроса должны быть без шума ликвидированы под видом грабителей.» (ГДА СБУ: Ф.9. - Спр.19. - стор.106). Тут, як кажуть, коментарі зайві.

Масовий терор гітлерівців проти українців на окупованих землях розпочався взимку 1942 року з арештів і розстрілів активістів ОУН. За підтримку повстанців було спалено десятки сіл. Навесні і влітку 1943 року під керівництвом "видатного фахівця у поборюванні банд" генерала фон дем Баха, спеціально присланого Гімлером, розпочалася широкомасштабна німецька акція проти УПА, бої з якою охопили Полісся і всю Волинь.

До акції "умиротворення" українців було залучено 27 бомбардувальників, 50 танків, 10 моторизованих батальйонів з артилерією, 5 бронепоїздів, 10 тисяч німецьких, угорських і польських поліцейських. Ліс рясно окропився кров'ю.

Перший кровопролитний і тривалий бій УПА проти німецьких окупантів стався 7 лютого 1943 року. Протягом багатьох годин бою повстанці штурмували і захопили районний центр Володимирець на Рівненщині, знищили тамтешній німецький гарнізон, батальйон "шуцманів" і сотню козаків РОА (Русской Освободительной Армии). 28 березня перед УПА капітулював один з райцентрів на Житомирщині, 17 жовтня - взято штурмом місто Бараш і всі прилеглі території відійшли під контроль УПА. Головною базою УПА став райцентр Колки (Колківська республіка).

У липні 1943 року відбулося 35, у серпні - 24, у вересні - 15 кровопролитних боїв, в ході яких УПА втратила вбитими і пораненими 1237 старшин і бійців. Німці ж втратили понад 3 тисячі вбитими. Вирішальні бої відбулися 7-9 вересня 1943 року під Ковелем, в ході яких УПА вщент розгромила групу німецьких військ, внаслідок чого навіть виникла паніка в німецькому гарнізоні Ковель.

Після цієї каральної акції Гімлеру довелося звільнити свого "головноуповноваженого" фон дем Баха і замість нього призначити обергрупенфюрера СС генерала поліції Пріцмана, акції якого теж завершилися поразкою від УПА.

В момент, коли УПА вела криваві бої з гітлерівськими катами фон Баха, а в самому Ковелі гітлерівці панічно готувалися до евакуації, з півночі на повстанців розпочали наступ радянські партизанські з'єднання генералів Фьодорова, Ковпака і Михайлова. Так був створений північний фронт УПА. Коли курені УПА заступили їм дорогу, з тилу їх атакували німці. Однак в Галичину, в Карпати, вдалося прорватися лише Ковпаку.

Проте повністю взяти під контроль територію Волині, Полісся і Карпат до підходу радянсько-німецького фронту ні коричневим, ні червоним так і не вдалося. Не випадково ж радянський фронтовий генерал Баландін у своєму листі до командування УПА у 1944 році дякував "відважним українським партизанам" і пропонував провести у Лисці, де містився його штаб, переговори про організацію боротьби "проти спільного ворога".

Той же фон Бах у своїх зверненнях до українців звинувачував УПА у співпраці з більшовиками, опираючись на "лист маршала Василевського до УПА", в якому нібито гарантувалося "включить вождя украинского народа Степана Бандеру в состав советского правительства Украины".

Про ставлення УПА до німців, яким, як твердять багато кримських "істориків", вона прислужувала, свідчить стенограма допиту від 1-2 серпня 1945 року захопленого НКВС командувача УПА-Захід Олександра Луцького (ГДА СБУ: Ф.5.- спр.67418. - т.1. арк.242 - 274), з якої дізнаємося, що Головнокомандувач УПА Роман Шухевич "за ведение переговоров с немцами меня (О.Луцького. - Авт.), "Дора" и "Бориса"... отдает суду т.н. революционного трибунала УПА...".

Роман Шухевич не пробачив спробу налагодити перемовини навіть своєму командувачеві, бо усвідомлював, що такі спроби будуть використані згодом супротивником для звинувачення у співпраці УПА з фашистами.

Після звільнення території України від гітлерівців проти українських повстанців направлялася ціла армія військ НКВД і КДБ не лише на західні, але у її східні регіони. Так, спільним розпорядженням Наркома внутрішніх справ СРСР Л. Берії та Наркома Держбезпеки СРСР В. Меркулова від 9.10.1944 р. N001240/00380 (ГДА СБУ: Ф.9. Спр.20. - арк.10-13) було направлено: у Львівську область - 1 стрілецьку бригаду, кавалерійський полк, 5 стрілецьких батальйонів, у Рівненську область - 2 стрілецькі бригади та 4 окремих батальйони, у Волинську область - стрілецьку дивізію з трьох полків, окремий стрілецький батальйон НКВС і т.д.

Та дивізії і бригади у боротьбі з українцями виявилися не дуже ефективними, про що свідчить наступний документ:

"Справка от 12.06.45 г. О подготовке Парада Победы в Москве" (ГДА СБУ: Ф.2. - оп.169 - спр.3. - арк.139) "Совершенно секретно. Народный комиссар внутренних дел УССР тов. Рясной и Народный комиссар ГБ УССР тов. Савченко N93 от 11.06.45 г. дали указание всем начальникам УНКВД - УНКГБ областей УССР, что: в связи с предстоящим в июне 1945 г. в г. Москве парадом в ознаменование Победы над Германией приказываем: ...3.Учитывая отмеченный за последнее время рост террористических и иных активных антисоветских проявлений на селе и в восточных областях УССР, всем УНКГБ - УНКВД восточных областей УССР принять меры к выявлению подобных проявлений, пресекать деятельность террористических элементов. 4. На всех пунктах военной цензуры усилить обработку корреспонденции, изымая все письма террористического и антисоветского характера, принимая меры к выявлению их авторов".

Тоді відправили до українських лісів понад 150 спеціальних загонів під виглядом бандерівців. Їхні злочини сьогодні видаються за «звєрства УПА».

Чи знало радянське керівництво про боротьбу УПА в роки війни з німецько-фашистськими загарбниками? Документи свідчать, що володіло достатньою інформацією. І це красномовно підтверджує "совершенно секретная" "Ориентировка Наркома ГБ СССР В. Меркулова НК ГБ республик, краев и областей СССР "Об организации украинских националистов" за N 105 от 28. 08. 44 г.:

«1. Из числа националистов нашлись элементы, в первую очередь из бандеровцев, которые приступили к собиранию сил для борьбы с фашистскими оккупантами под лозунгом "за самостоятельную Украину без немцев". В конце 1942 года под этим лозунгом в ряде мест Украины прошли антинемецкие демонстрации... Во Львове 7 сентября 1942 года немцами была расстреляна демонстрация... было убито 20 человек, в Ровно... расстреляно 40. В этих условиях руководители ОУН бандеровского толка объявляют себя врагами немцев..." (ГДА СБУ: Ф.9. Спр. 19. Арк.104-118).»

Сьогодні, вже у незалежній Українській державі, про яку мріяли і йшли на смерть повстанці УПА, сучасні "борці" проти фашизму у Севастополі та Криму виставляють їх не інакше як суцільний рух колабораціоністів.

Що за цим стоїть?

А багато що, з'ясовується, якщо зазирнути у колишні спецхрани. Здіймаючи безпідставний галас про "пособничество бандеровцев" фашистам, у першу чергу приховується масштабний колабораціонізм в Криму, в тому числі і в Севастополі в період їх німецько-румунської окупації. Цей період, життя кримчан і севастопольців "під німцями і румунами" і сьогодні все ще є таємницею, все зводиться до загальних фраз про протистояння окупантам тільки більшовицького підпілля.

Але чи все було так просто? Якщо в Західних регіонах України на захист свого народу від нацистських нападників стала УПА, то у південно-східних регіонах і в Криму на допомогу окупантам гнобити рідний народ поспішили легіони колабораціоністів вже з середини літа 1942 року.

Вони виступали під тими ж прапорами, під якими нині виступає Руская община, носили ту ж форму, що носять наші нинішні кримські козачки. І всі вони розмовляли, між іншим, не німецькою.

Абсолютну більшість фашистських посіпак - формувань РОА на теренах Криму і України в цілому - було створено саме з російськомовних колабораціоністів.

І ці факти є темою для обговорення сучасної мовної політики в Україні. Бо бачимо, що цей "досвід" ніби перекликається – з російськомовних громадян намагаються формувати антиукраїнські "партії", які ставляться показово провокаційно саме до українців, відриваються від української культури, традицій народу, серед якого проживають, від ідеї української державності.

Колабораціоністи завжди були і навіки залишатимуться зрадниками, і вони однакові і у Львові, і в Криму. Але якщо батальйони "Роланд" і "Нахтігаль" є улюбленою темою кримських ЗМІ, то чому не розповісти і про доморощених кримських "козачків", нащадки яких сьогодні підрядилися до лав борців проти фашизму, а насправді роздратовані лише українською державністю?

Навіть в день святкування Перемоги над нацизмом 9 травня 2009 року вони під прапорами РОА крокували вулицями Севастополя, демонструючи, що "в городе русской славы" немає меж, я б сказав, елементарному цинізму.

Але архіви і статистика, та й документальні дослідження багатьох навіть російських авторів свідчать про сумні факти.

Так, Крим поставив лише 11-й німецькій армії Манштейна 45 тисяч багнетів, які брали участь і у штурмі Севастополя. У 17-й армії Вермахту було сформовано дев'ять окремих російських рот. Кримські "добровольці", на відміну від УПА, що боронила власні землі, блокували і Ленінград. Кримських татар, між іншим, до Вермахту не брали, лише до допоміжної поліції. Тож тут за "кримськотатарських зрадників" не сховатися.

Сучасні кримські "борці" проти фашизму щось не поспішають розповісти кримчанам, як і з кого у Сімферополі в лютому 1942 року формувався 5-й Сімферопольський козачий ескадрон Козачого кавалерійського полку "Фон Юнгшульца" та 1-ша Андрєєвська сотня під Сімферополем. (А може не знають?).

З росіян гітлерівці сформували на півострові чотири Руських козачих батальйони, які стали основою Руської козачої охоронної дивізії "Фон Шуленбург" і яка була остаточно знищена саме в боях з УПА в 1944 році. У лютому 1942 року в Сімферополі штабом 11-ї армії Вермахту був сформований 5-й Сімферопольський козачий рейтарський ескадрон, на базі якого був створений Козачий рейтарський полк 1-ї танкової армії під командуванням підполковника фон Шульце. У 1943 році цей полк як один із кращих у боротьбі з Червоною Армією і партизанами був включений до складу 1-ї Козачої кавалерійської дивізії військ СС, а згодом розрісся і був переформований в 15-й Козачий корпус військ СС.

Кажучи про ті, вже далекі від нас часи, слід зазначити, що Гітлер включив Крим до "Рейхскомісаріату "Україна". Тому саме 15-й Козачий корпус СС, сформований у Криму, став першим в Україні колабораціоністським з'єднанням, повністю включеним до військ СС. Крім наведених вище прикладів, з мешканців Криму були сформовані три Руських маршових батальйони Вермахту, 560-й і 994-й польові батальйони РОА, які увійшли до військ Вермахту і згодом були знищені Червоною Армією.

Крім Козачого корпусу, спершу у Севастополі, а потім і в Сімферополі було доформовано штаб, управління і два батальйони 1-ї Гренадерської дивізії СС "Росія" і розпочато формування 2-ї дивізії. З мешканців і військовополонених у Севастополі було сформовано 381-шу Севастопольську навчально-польову дивізію Вермахту. Берегову оборону від Севастополя до Феодосії в 1942-1944 роках забезпечувала команда "Крінгсмаріне Чорного моря", в якій офіцерами були німці, а солдатами - виключно росіяни, набрані з місцевих жителів і військовополонених. І хоча ці "крінгсмарінці" при підході Червоної Армії розстріляли своїх офіцерів і подалися до партизанів - все ж окупантам таки вірно служили два роки.

Окремо, напевно, слід сказати про кримські поліцейські батальйони "ХіVі" ("Добровільні помічники", зрозуміло, нацистів). У Севастополі такий батальйон був сформований з 450 місцевих мешканців і охороняв морський порт, а у Криму такі ж "помічники" блокували радянських партизанів в гірських лісних масивах. Крім того, у Севастополі існували ще допоміжний поліцейський батальйон (300 росіян, 35 кримських татар і 5 українців), а також батальйони поліції бургомістрату і залізничний, відповідно 750 і 445 чоловік. А ще були будівельні батальйони вермахту, які собою замінили німецьких і румунських військовослужбовців.

Знову повернімося до відкритих архівних статистичних даних. Якщо співставити кількість колабораціоністів Криму і Західної України у їх відношенні до кількості тамтешнього населення 1941 року, то виявляються цікаві показники. У західних областях України кількість колабораціоністів, що перейшли на службу до окупантів, навіть включаючи до загального списку на догоду нашим доморощеним борцям з "колабораціоністами" українську дивізію "Галичина" і батальйони "Роланд" і "Нахтігаль" (що не є правильно), дорівнює близько 2,5 відсоткам від загальної кількості мешканців краю. У Криму - майже 12 відсотків (і це без урахування допоміжних батальйонів кримськотатарської поліції).

Чому така величезна різниця? Та тому, що в Західній Україні проти німецько-фашистських окупантів виступала Українська Повстанська Армія!

Тож де міститься, панове "правдолюбці" та кримські "правдисти", територія колабораціоністів, і хто складав їх етнічну основу? Чи не захищаєте неправдою про УПА своїх же духовних попередників, перетворюючись на сателітів зарубіжних політичних сил? Дезінформуючи суспільство, наводячи попри документи тінь зрадництва на УПА, в демагогічних промовах і заявах прослідковується намагання нинішніх колабораціоністів приховати величезну зраду, що в роки минулої війни мала місце у Криму і Севастополі. УПА тут на заваді, тож і весь інформаційний удар спрямований проти неї.

Цьому значною мірою служить і осатаніла ідеологічно-інформаційна кампанія та інформаційні спецоперації, розгорнуті проти української національно-визвольної ідеї нашими сусідами, які розпалюють вороже ставлення до УПА, дискредитують її, ототожнюючи з фашизмом.

Деякі севастопольські і кримські ЗМІ активно співпрацюють з ними у спробі духовного розколу нашого народу по регіонах, намагаючись протиставити Схід - Заходу, а Північ - Півдню нашої країни. І ті, хто у Москві, і ті, що з українськими прізвищами у Севастополі та в Криму - спільно виступають проти правди про УПА, напрочуд єдині в антиукраїнських устремліннях, хоч і не мають жодного відношення до героїчної боротьби підпілля проти гітлерівських окупантів. Як тут не згадати Івана Франка, який ще задовго до виникнення фашизму як політичної течії писав, що люди, які відцуралися від рідної мови і культури, здатні на будь-що.

Ми щиро шануємо тих, хто ціною життя і нелюдських жертв поборов фашизм і нацизм разом з їхніми прислужниками-колабораціоністами. Пам'ять про них свята і вічна! У цій боротьбі народів українці гідно представили свою націю, і в загальній боротьбі гідне місце посідає і боротьба Української Повстанської Армії, про яку з кожним днем дізнаємося дедалі більше.

Ми, сьогоднішні українці, діям УПА маємо завдячувати ще ось чому. У 1943-1944 роках гітлерівці на території України сформували десятки колабораціоністських козачих, охоронних корпусів, дивізій, бригад, полків і груп польової поліції "Русской Освободительной Армии", завданням яких було "зачищати" прифронтові території. Горіли наші села разом зі своїми мешканцями від Прип'яті і Дону аж до Бугу...

"Зачистити" за Бугом вдалося територію лише завглибшки 15-20 кілометрів, і потужним ударом їх зупинили відділи УПА.

Не просто зупинили, а розгромили 740-ву запасну Козачу бригаду РОА, Козачу дивізію польової поліції "Фон Шуленбург" та підрозділи багатьох інших "чистильників", що просочилися аж до Ковеля і Львова.

Чи не з цієї причини кримські "козачки" так непримиренно ставляться сьогодні до ветеранів УПА?

Отож наші сучасні антиукраїнські організації мають на кого рівнятися – їхні духовні попередники теж не служили своїй державі і не боролися за українську.

А ми, громадяни України, будемо дякувати УПА за те, що не допустила Голодомору 1946-1947 років хоча б на теренах Західної України, що дала змогу врятуватися там від голодної смерті тисячам українців, що зберегла національну честь і військову гідність українців в часи кривавої боротьби народів з коричневою чумою нацизму і фашистськими колонізаторами.

Сьогодні можемо впевнено стверджувати, що без боротьби УПА, без засіяних ними зерен прагнення до свободи не сталося би і національного пориву українців у 1991 році. Тож не зрозуміло, чому ми постійно поступаємося сучасним колабораціоністам, чому урочисто не відзначаємо першу перемогу УПА над гітлерівськими окупантами? Першу перемогу української зброї і українського військового мистецтва над німецько-фашистськими загарбниками і їх посіпаками на офіційному рівні? І чому цей день не є червоним днем у календарі Збройних Сил України?

І чому ми, українці, на відміну від тих же росіян чи поляків, соромимося своїх перемог у боротьбі з ворогами? Питання не риторичні.