Олег Тягнибок: Рішення Донецького суду щодо Бандери – політичне замовлення Кремля

Рішення Донецького окружного адміністративного суду, яким визнано "протиправним і таким, що підлягає скасуванню" Указ Президента України (N46/2010) від 20 січня 2010 року "Про присвоєння Степанові Бандері звання Героя України", має неприкритий замовно-політичний характер. Більше того, воно взагалі не має нічого спільного з правосуддям.

Про це заявив голова ВО «Свобода» Олег Тягнибок 13 квітня 2010 року на сесії Львівської обласної ради, виголошуючи заяву з приводу рішення Донецького суду.

У тексті заяви, зокрема, йдеться:

«Головне юридичне управління Всеукраїнського об'єднання "Свобода" готує апеляцію на це рішення, але вже тепер очевидно, що суд чинився з грубими порушеннями норм матеріального і процесуального права.

По-перше, були порушені права внука Степана Бандери. Він залучений до справи як третя особа. Разом з тим, суд унеможливив його присутність на судовому засіданні, порушивши строки вручення повістки, визначені статтею 35 Кодексу адміністративного судочинства.

По-друге, 24 лютого до Конституційного Суду України надійшло подання Верховної Ради Автономної Республіки Крим щодо конституційності Указу Президента України "Про присвоєння Степануові Бандері звання Герой України". На сьогодні справа розглядається у Конституційному Суді України і тому згідно зі статтею 156 Кодексу адміністративного судочинства України Донецький окружний адміністративний суд мусів зупинити провадження у справі.

По-третє, Всеукраїнське об'єднання "Свобода" скерувало в Донецький окружний адміністративний суд заяву про вступ (у зазначену справу в якості) третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на боці відповідача. Однак, нашу політичну силу до участі у справі не залучили, не зважаючи на те, що "Свобода" значною мірою спричинилася до відзначення Степана Бандери званням Героя України. Ми неодноразово зверталася до Президента України із вимогою визнати ОУН-УПА та присвоїти провідникові Організації Українських Націоналістів Степанові Бандері звання Героя України, ВО "Свобода" подавала відповідні проекти Указів, ініціювала рішення сесій обласних рад. Упродовж багатьох років 14 жовтня та 1 січня ми проводили в Києві багатотисячні масові акції на підтримку цих рішень.

По-четверте, за повідомленням інформаційної агенції "Інтерфакс-Україна" колегія суддів погодилася з думкою позивача і підтвердила, що "особи, які померли до 1991 року, не можуть бути громадянами України і вирішила позов до президента України про присвоєння звання Героя України С.Бандері задовольнити, указ визнати незаконним і скасувати його". Проте, згідно зі статтею 8 Закону України "Про громадянство України" особа, "яка сама чи хоча б один її батьків, дід чи баба, рідні (повнорідні та неповнорідні) брат чи сестра народилися або постійно проживали на інших територіях, що входили на момент їх народження або постійного проживання до складу Української Народної Республіки, Західноукраїнської Народної Республіки, ... і є особою без громадянства... реєструються громадянами України". Загальновідомо, що Степан Бандера і його батьки та рідні брати і сестри постійно проживали на території, що входила до Західно-Української Народної Республіки, а від підписання Акту Злуки, 22 січня 1919 року – до Української Народної Республіки. Батько Степана Бандери отець Андрій Бандера був військовим капеланом в армії ЗУНР – Українській Галицькій Армії. Відповідно до статті 265 Цивільно-процесуального кодексу України, з'ясування наявності чи відсутності у Степана Бандери громадянства України є справою про встановлення фактів, що мають юридичне значення. Згідно зі статтями 16 та 234 ЦПК справа про громадянство Степана Бандери мала бути розглянута в окремому провадженні за правилами цивільного, а не адміністративного судочинства.

Виникає питання, з якого дива цю справу розглядав Донецький окружний адміністративний суд, а не Київський? Невже лише на тій підставі, що до влади дорвався донецький клан?

Детальніше про юридичну сторону можна буде говорити, коли ВО "Свобода" отримає рішення суду і підготує апеляцію.

Ясно одне – усі ці порушення законодавства при розгляді справи прямо вказують на політичне замовлення, що надійшло, очевидно, з Кремля. Прагнучи догодити своїм хазяям, промосковські служки навіть не шукають правових підстав для скасування Указу про присвоєння Степанові Бандері звання Героя України, а чинять у звичний для них, брутальний рейдерський спосіб. Це нікчемне кривосуддя, а також пропагандистська істерія у "кращих" гебістських традиціях, до якої не гребують втягати навіть липових "ветеранів війни" (таких одіозних осіб, як махровий кегебіст Жорж Дигас, польський реваншист-"кресов'як" Тадеуш Ісаковіч-Залеський, ізраїльський провокатор-екстреміст Авігдор Ескін тощо, див.:http://www.svoboda.org.ua/diyalnist/novyny/014351/) зайвий раз свідчать – насправді московські прихвосні не мають жодних змістовних доводів проти Бандери.

Можновладна "грязь Москви", аби вислужитися перед Кремлем і виконати замовлення, очевидно, погано усвідомлює юридичні наслідки для себе, якщо зазначене рішення суду набере законної сили. Чи усвідомлює Янукович, що він буде зобов'язаний скасувати усі Укази про присвоєння звання Героя України нагородженим посмертно особам, "які померли до 1991 року"? Тобто на тій самій підставі, на якій визнаний протиправним Указ про відзначення Степана Бандери, позбавити звання, наприклад таких Героїв України:

- Береста Олексія Прокоповича (Указ N753/2005 від 6 травня 2005 року – радянського офіцера, учасника Берлінської операції та встановлення червоного прапора над Рейхстагом, який помер у 1970 році)

- Маркус Тетяну Йосипівну (Указ N768/2006 від 21 вересня 2006 року – учасницю антифашистського підпілля у місті Києві, яка загинула у 1943 році);

- Василишина Михайла Івановича (Указ N335/2006 від 3 травня 2006 року – воїна-кулеметника, який загинув під час Вісло-Одерської операції у 1945 році);

- Дерев'янка Кузьму Миколайовича (Указ N387/2007 від 7 травня 2007 року – генерал-лейтенанта, 1904-1954 рр., який приймав капітуляцію Японії 2 вересня 1945 року);

- Ващука Миколу Васильовича, Ігнатенка Василя Івановича, Лелеченка Олександра Григоровича, Титенка Миколу Івановича, Тішуру Володимира Івановича (Указ N328/2006 від 21 квітня 2006 року – пожежників-чорнобильців, які померли від опромінення)?

А як україножерська камарилья собі уявляє відібрати звання Героя України у замордованих гебістськими опричниками президента Карпатської України, отця Августина Волошина (Указ N257/2002 від 15 березня 2002 року), Василя Стуса (Указ N1652/2005 від 26 листопада 2005 року), Володимира Івасюка (Указ N110/2009 від 1 березня 2009 року)? Або у жертовного мученика за українську мову Олекси Гірника (Указ N28/2007 від 18 січня 2007 року)? Чи підніметься рука в Януковича забрати звання Героя України в Івчука Василя Яковича, директора Дударківської школи на Київщині, який самовіддано рятував життя школярів під час Голодомору 1932-1933 років (Указ N1133/2007 від 21 листопада 2007 року)? Чи у Китастого Григорія Трохимовича, диригента і керівника Української капели бандуристів імені Тараса Шевченка у США (Указ N1077/2008 від 25 листопада 2008 року)?

Чи правлячий режим, засліплений українофобією і тимчасовими успіхами в узурпації влади, зовсім втратив почуття реальності? Чи можновладці не тямлять, що за антиукраїнську істерію, яку вони роздувають в Україні, рано чи пізно доведеться відповісти? І спитають їх на цей раз не так "толерантно" як у 2004 році».