Війна

Раніше ми могли приховувати від себе те, що нація вмирає, ігнорувати хворобу, відкидати на пізніше вивчення діагнозу. Нині, завдяки Януковичу, реальність відкрилася у всій своїй простоті.

Закон про подальшу дискримінацію української мови у першому читанні був прийнятий не стільки депутатами, скільки бійцями спецпідрозділів МВС: три ряди стін з залізних щитів навколо ВР, ніколи не бачена тут до того кількість міліції.

У другому читанні цей закон було прийнято поза регламентом і процедурою… (нині вже можна вільно висловлюватися російською: нає…али).

В цілому це відповідає історичній традиції: російська мова та московська культура завжди впроваджувалися в Україні насильством і шахрайством.

Що змінить цей закон? Майже нічого. Преса й до нього була російськомовною, телебачення завжди було антиукраїнським.

В Криму, Одесі та інших районах інтенсивної русифікації діловодство і так провадиться радянським варіантом "вєлікого, могучєго". У Києві половина вивісок та реклами і без того російські.

Закон дасть змогу остаточно відмовитися від українського дубляжу художніх фільмів та українських підручників в навчанні. Проте, останні два роки для всього цього вистачало і Табачника.

Отже, російська мова має реальні переваги в Україні, навіщо регіонали закріплюють це формально? Їм важливо принизити нас, опустити. Обікрасти й залякати мало. На нас треба ще й помочитися.

Останніми тижнями наївні українці багато розважали за причини підняття мовного питання, казали – щоб відволікти народ від справді важливих тем, або, щоб продемонструвати базовому електорату виконання бодай однієї обіцянки, або, щоб Москва зглянулася й трохи знизила ціни на газ…

Насправді, це другорядне. Все значно простіше: вони нас справді, щиро не люблять. Обкрадають нас вони з меркантильних міркувань.

Відбирають у нас мову цілком безкорисливо. Слухняних українців вони зневажають. Неслухняних - ненавидять.

Всі ці роки ми намагалися не помічати фактів ксенофобії по відношенню до українців з боку національних меншин.

Найбільше не задоволені українською державою саме ті меншини, представники яких обіймають в ній найбільше керівних посад.

Раніше ми могли приховувати від себе те, що нація вмирає, ігнорувати хворобу, відкидати на пізніше вивчення діагнозу. Нині, завдяки Януковичу, реальність відкрилася у всій своїй жахливій простоті.

Врятувати нас може лише пересадка кісткового мозоку. Або й головного. В усьому світі це називається не реформи, не вибори, не боротьба за демократію, але національно-визвольна війна.

І, якщо ми все ще боїмося її розпочати, це зовсім не означає, що варто переконувати себе в тому, що це не єдиний вихід.

Колись мені довелося служити в радянській армії. Життя роти трималося на приниженні одних військовослужбовців (слов‘ян) іншими (кавказцями і середньо азіатами).

Я був серед тих, хто принижував і з цікавістю спостерігав за одним українським хлопчиком, який страшенно боявся. Але він не намагався знайти задоволення чи раціональний сенс у власному приниженні.

Якось вночі він наважився і табуреткою спробував вбити того, хто знущався над ним найбільше. З цього моменту він став людиною.

Браття й сестри, поки ми не наважились, давайте принаймні мріяти про ніч. Стан внутрішньої окупації переживають всі європейські країни.

У Франції не забороняють французьку мову, але забороняють бути французами. В Норвегії вчинок Брейвіка був жахливим, але логічним (він схопився за табуретку).

В Україні форми ординського панування особливо потворні наприкінці так званої "незалежності". Незалежна держава була створена зовсім не тими, хто за неї боровся.

Керувалася тими, хто її не любив і населена тими, кому не потрібна. Ця форма існування себе вичерпала.

Далі Україна або помре уві сні, або прокинеться для національно-визвольної війни з притаманним цій війні арсеналом, тактикою та методологією.

Ми за вами, читаче, боїмося воювати самі, але все, що в нас є, ми маємо віддати на допомогу тим, хто наважиться.

Все спростилося: є ми і вони, чорне і біле, зло і добро, Україна і азійська орда, раби і начальство, мєнти і повстанці.

Хто чим озброєний – он той стискає камінь,

Щелепу віслюка, той бритву, там праща́,

Змайстрована з паска, поцуплений ланцюг (з цим я),

Ті будуть бити бітами, колотимуть ножами.

Ми всю історію чекали цю війну.

Я вірю в Бога, бачу сатану.