До дня «Незалежності»…

Якось чув по радіо одного дисидента, націоналіста та патріота, як той казав: «Колись у 91-му, на день проголошення Незалежності України, ми всі щиро плакали від радощів. Тепер, живучи у сучасній Україні, я теж іноді плачу, але вже зовсім з іншого приводу…» Не здогадуєтесь, з якого?

Той, хто й досі вважає, що живе у дійсно вільній та демократичній Україні – або сліпий ідіот, або просто хворий романтик.

Впевнений, що більша частина Українців незадоволена сьогоднішнім станом нашої (а може вже і не нашої) країни. Тож виникає логічне питання: чи є сенс у святкуванні свята Незалежності?

Насправді, у 1991 році Українці стали жертвами грандіозного спланованого геополітичного акту-лохотрону, принцип якого відомий ще за давніх часів: розділяй і володарюй. Комуніст Кравчук та компанія, підписуючи папірець із двома іншими побратимами по дурості, переймався зовсім іншими мріями та планами, на кшталт: «Ну от, як-же мене вже дістав цей Радянський Леніно-комунізм клятий, набридло, буду краще я демократом-капіталістом. Тепер нарешті буду сам у своєму городі панувати, без ніякого контролю та відповідальності, ніякий там Московський ЦК чи КДБ, ніхто нам тепер тут «Бавовняну справу» не влаштує, чхали ми на вас. Воля!».

А й справді, хто тепер їх зможе притягнути до відповідальності за розпродаж та руйнацію країни? Націоналісти-патріоти? То де вони всі тепер? А згадайте, які обіцянки нам давали у 1991-му наші борці-патріоти, вчорашні дисиденти: як тільки від’єднаємось від союзу, одразу станемо найзаможнішою країною у Європі (!).

Єдиний прошарок суспільства, котрий не на жарт жирує та має зиск від такої «незалежності», це, насамперед, наші відомі на увесь світ своїми статками олігархи, наші народні слуги депутати, інші злодії та корупціонери, бандити, збоченці та численні адепти шоу-бізнесу. Давайте хоч за них порадіємо?

Отже, чим може похвалитися сучасна Україна через 21 рік свободи та демократії?

Населення України З 1993 до 2011 чисельність населення зменшена з 52.3млн. до 45.5млн. За ці роки ми втратили майже сім мільйонів чоловік, що можна порівнювати із втратами України у Великій Вітчизняній Війні. У 2010-му ми увійшли у двадцятку (17-те місце) самих вимираючих країн світу.

На охорону здоров’я у 2012-му році виділено 358млрд. грн., що складає біля 3% бюджету. Для порівняння у країнах із майже такою-ж чисельністю населення та із значно більшим бюджетом: у Іспанії – 5.8%, Франції – 8.2%. У 2010-му році Україна втратила більше 0.7млн. чоловік, майже дві третини з яких померли від серцево-судинних захворювань. Це другий показник у світі після Туркменістану. Однак ви ніде не почуєте, що це за такі захворювання та як їх уникнути, а про міфічний вірус СНІДу теревенять на кожному кроці, промивають ним мозок кожному школяреві.

За кількістю студентів вищих навчальних закладів наша країна входить у першу десятку світу (біля 2.8млн. чоловік), кількість інститутів та університетів збільшилась за два десятиріччя у два рази. Але якою переважно є якість такої освіти? При працевлаштуванні, 25-ти відсоткам вчорашніх студентів диплом не знадобився взагалі.

Споживання алкоголю в Укріїні складає 15.6 літрів чистого спирту на душу населення за рік. Наша країна входить у першу п’ятірку країн світу що спиваються. Займає перше місце (хоч у чомусь ми маємо перше місце) у світі по дитячому алкоголізму. Але наша «еліта» навіть пискнути не посміла хоча б з приводу агресивної сучасної алкогольної реклами, якою прозомбували і виховали уже ціле покоління наших дітей.

Українська міліція – одна із самих багаточисельних у Європі, має у своєму складі близько 300 тис. чоловік, що у півтора рази більше регулярної армії. Однак, незважаючи на чисельність, міліція не в змозі відчутно зменшити рівень злочинності.

Близько 200 тис. осіб в Україні відбувають покарання у місцях позбавлення волі. За кількістю ув'язнених на душу населення ми входимо у першу десятку світу (8-ме місце). До речі вгадайте, яка країна займає першу позицію? Саме та, котра є взірцем для багатьох наших горе-демократів.

Про сучасний чиновницько-управлінський апарат говорити взагалі не хочеться...

Окремо, більш широко, кортить висвітлити «розвиток» сучасної Української Армії.

780 тисяч особового складу, 6500 танків, 7000 інших броньованих бойових машин, 7200 артилерійських систем. Більше 500 кораблів та суден, 1100 бойових літаків, більше 1000 одиниць тактичної ядерної зброї та 176 міжконтинентальних балістичних ракет. Ось стислий перелік військової спадщини, яку ми отримали у 1991-му.

Угрупування збройних сил СРСР на території вже незалежної України було найбільшою на той час у Європі формацією. За 21 рік "Армія Апокаліпсису" перетворилася на деморалізований колектив з обслуговування небезпечного металобрухту. Визнана найвідсталішою армією у Європі.

Головні козирі – ядерну зброю, оперативно-тактичні ракетні комплекси, стратегічну та важку авіацію – було віддано "з доброї волі". Чорноморський флот розділено у ненайвигідніший для України спосіб.

Новітню, на той час, авіацію та бронетехніку сьогодні доведено до краю. Величезні арсенали з баз зберігання розпродано африканським та азійським друзям України.

У 91-ому році на теренах України залишився третій у світі (після США та РФ) ядерний арсенал. З 1993 по 2001 рік усі українські шахти міжконтинентальних балістичних ракет були знищені за кошти США (остання у жовтні 2001-го поблизу Первомайська). Сьогодні в Україні залишилася єдина 19-та ракетна бригада у Хмельницькому, на озброєнні якої аж 12 пускових установок ОТРК "Точка-У" (якраз достатньо для парадного розрахунку).

Розподіл радянського Чорноморського флоту, котрий відбувся в 1997 році, проходив по принципу "по-братськи": Окрім 50% корабельного складу, росіяни отримали ще чимало одиниць в якості "взаєморозрахунків при розподілі". З-поміж 525 бойових кораблів, катерів, суден та плавзасобів забезпечення Україна отримала 137 (РФ відповідно 271+117), при тому жодного ходового корабля 1-го рангу. Однак, найбільше вражає не очікувана "справедливість" при розподілі, а подальша доля отриманого "спадку імперії". Якщо зосередитися на власне бойових кораблях, то за 20 років існування ВМСУ у різний спосіб втратило 15 значних бойових кораблів з 32. Найінтенсивнішим "попил" був у період командування Михайла Єжеля. За його каденції Україна втратила фрегати "Миколаїв" (1979 року побудови) та "Дніпропетровськ", корвети "Суми" (1973) та "Херсон" (1971), ракетний катер "Цюрупинськ", малий десантний корабель "Краматорськ" (1988). ВМС Грузії був подарований ракетний катер "Конотоп". З 2003-го до сьогодні зі складу вивели корвет "Ізмаїл", МДК "Артемівськ" та "Донецьк" (аналогічний корабель "Горлівка" продали Греції), ракетний катер "Умань". Фрегат "Севастополь" продали туркам в якості мішені. Великий десантний корабель "Рівне" притонув під час шторму у 2007-ому.

Мала Україна і свій авіаносець – "Варяг", який у 1998 році продали за 20 млн доларів китайцям під буцім-то плавуче казино. Нині корабель після добудови та модернізації готується увійти до складу ВМС Китаю.

За спогадами матросів, 1990-ті були роками, коли екіпаж, зійшовши на берег увечері, зранку міг прийти і не знайти свого судна. А якщо хтось із служивих не мав за що випити, то просто відпилював якусь "непотрібну" запчастину на своєму або сусідньому кораблі.

Після такого "попилу" сьогодні кістяк ВМСУ складають 1 фрегат, що зорієнтований на боротьбу з підводними човнами і не має протикорабельних ракет, 7 корветів, 2 ракетні катери, 2 десантні кораблі, 2 кораблі управління (от тільки управляти чим майже нема), 2 морських, 2 базових та 1 рейдовий тральщик і ще близько 75 допоміжних суден та катерів рейдової служби.

1991-ий застав на українських теренах чотири радянські Повітряні армії. В їхніх арсеналах, окрім сотень застарілих на той час літаків (які, щоправда, досі стоять на озброєнні навіть деяких країн НАТО) типу МіГ-21, МіГ-23, МіГ-25, Су-17, Ту-16, було чимало справді новітніх машин.

Самих лише МіГ-29, які СРСР показав на Ле Бурже лише у 1988, було 220. А ще "просунутіших" Су-27 – 67. Бомбардувальна авіація теж мала вражаючі обриси – 66 Ту-22 і Ту-22М, 150 Су-24 та Су-24М, а також 44 (!) стратегічні бомбардувальники (25 Ту-95МС і 19 Ту-160).

Ці вражаючі машини були таким же дорогим задоволенням, як ядерна зброя і авіаносці, що не вписувалися у воєнну доктрину оборонного характеру. Згодом в Україні залишилося лише кілька пілотів, здатних підняти Ту-160 у небо. У 1995 році РНБО вирішило почати утилізацію літаків, кошти на цю процедуру в 1998 виділило Міністерство оборони США. 8 літаків продали РФ, а останній український 160-ий знищили у 2001-ому. Розпиляли і Ту-95 (три продали росіянам). Та ж доля спіткала і важкі бомбардувальники Ту-22. 27 січня 2006 року носа відрізали шістдесятому Ту-22. Присутні льотчики стояли на струнко і… плакали. Тепер побачити ці машини на українських теренах можна хіба що в музеях у Києві та Полтаві.

Приблизні цифри арсеналу ПСУ на сьогодні наступні: близько 130 винищувачів (72 МіГ-29 та 55 Су-27), 24 штурмовики Су-25 та 24 бомбардувальники Су-24М, які зосереджені у семи бригадах та ескадриліях тактичної авіації.

Сухопутні війська СРСР на території України в 1991 році були організовані у три військові округи (Київський, Прикарпатський, Одеський), у складі яких було чотири загальновійськові, дві танкові армії і один військовий корпус. За перерахунком цих з’єднань ховається залізна армада, яка нараховувала 6500 танків різноманітних типів (Т-55, Т-62, Т-64, Т-72, Т-80), більше 7000 різноманітних бронемашин та понад 7200 артилерійських систем різного калібру. І більше півмільйона особового складу з усього СРСР. Вся історія Сухопутних військ ЗСУ – це історія постійної оптимізації та скорочення. Якщо ще в 1990-их у військах було декілька дивізій, то нині в складі сухопутників виключно бригади і полки.

Тож сьогодні Збройні сили України хоч і отримали більш менш виправдану структуру до потреб країни (окрім згаданих частин танкових і механізованих військ, це 7 ракетно-артилерійських частин, 3 полки ППО, стільки ж – армійської авіації, 2 полки спецпризначення, та 4 аеромобільні частини ), однак насправді залишаються вихолощеним уламком радянської армії. Як концептуально так і ментально.

Багато хто мені суворо заперечать: «До чого тут Незалежність, хіба вона винувата у цьому безладі?!». Ай справді, чого-це я поливаю брудом те, заради чого боролися наші герої-патріоти діди та прадіди. Незалежність тут ні до чого! Це просто диявольський збіг обставин, що 21-річна деградація України співпала зі її 21-річчям незалежності...