Пам'ять про Гонгадзе застерігає

16 вересня минуло 13 років з дня вбивства українського журналіста Георгія Гонгадзе.

Цей злочин, який викликав чи не найбільший резонанс в ряду подібних як у нас, так і за межами України, по сьогодні до кінця не розкритий.

Звичайно, ще у 2008 році столичний суд виніс вирок щодо трьох колишніх співробітників міліції —безпосередніх убивць журналіста: вони отримали великі терміни ув’язнення.

Нарешті завершилася затяжна епопея із засудженням безпосереднього начальника вбивць і також учасника вбивства: в січні цього року Печерський райсуд столиці засудив колишнього начальника Головного управління кримінального розшуку МВС генерала Олексія Пукача до довічного ув’язнення. Хоч викликає подив, що один лише розгляд справи в суді тривав понад 2 роки. Адже Генпрокуратура завершила слідство по справі ще в грудні 2010-го.

Але й це не фінальна крапка. Залишається відкритим головне питання: хто замовники вбивства? Адже очевидно, що Георгій Гонгадзе став жертвою якоїсь сатанинської політичної гри на дуже високому рівні.Так, суд визнав, що Пукач діяв за наказом свого шефа, тодішнього міністра внутрішніх справ Юрія Кравченка. Але з того вже нічого не спитаєш і у нього нічого не запитаєш: якраз у день планованого допиту міністра у Генпрокуратурі він вдома загадково «покінчив життя самогубством» — вердикт слідства. Це дивне «самогубство» двома пострілами самому собі в голову — ще одна із загадок в довгому ланцюжку справи Гонгадзе. Як і горезвісні «плівки» майора Мельниченка, начебто записані ним з-під дивану в кабінеті глави держави Президента Кучми. Спекуляції довкола цих плівок, причому і міжнародного характеру, тривають теж уже майже 13 років.

То ж цілком природно, що потерпіла сторона на процесі Пукача — вдова Георгія Мирослава Гонгадзе подала апеляцію на вирок суду. Звичайно, не щодо самої міри покарання, найвищої в нашому законі, а вимагаючи дослідити замовний характер вбивства журналіста. Конкретніше — чи тільки на покійного міністра Кравченка «списати» цей злочин? Але до розгляду апеляції ще далеко, бо навіть отой вирок Пукачеві ось уже 9-й місяць ніяк не набере чинності, а лише після цього розглядаються апеляції. Причина — засуджений все ще «ознайомлюється» з матеріалами справи і скільки це триватиме — невідомо, бо суд не обмежив його якимось терміном. Гріш ціна і заявам першого заступника Генпрокурора Кузьміна, начебто прокуратурі давно відомі замовники вбивства журналіста. Якщо відомі, прокуратура просто зобов’язана передати ці дані правосуддю.

Але варто подивиися на цю справу значно ширше. Вона наочно висвітлила стан демократії в нашому сспільствві— зачаткової, недорозвиненої. Адже прямим її проявом мала б стати потужна роль мас-медіа в суспільстві. До цього далеко. Голою декларацією є гасло про пресу, медіа як четверту владу— після законодавчої, виконавчої і судової. Взагалі-то, в розвинутих демократіях це перша влада — влада громадської думки. Що ж маємо ми?

Таке потворне явище, як існування старої комуно-радянської мережі преси місцевих органів влади. І в перший пленарний тиждень нової сесії наш парламент не спромігся навіть у першому читанні ухвалити довгоочікуваний закон про роздержавлення преси, між іншим, один з тих, які необхідні для нашої євроінтеграції. Але й роздержавлення медіа у нас проходить якось не по-людськи. В найбільш потужній за впливом на населення сфері медіа — телебаченні бачимо мляві державні телеканали, загальноукраїнські й місцеві, і повне засилля приватизованих олігархами каналів. Отримуємо «сто якісь» місця у світових рейтингах свободи слова. Маємо брутальне порушення доволі демократичнх положень Конституції і законодавства щодо діяльності ЗМІ і свободи слова. Маємо використання мас-медіа в брудних політичних ігрищах.

І нарешті, повертаючись до річниці вбивства Гонгадзе, як не сказати про правовий, соціальний захист журналістів. Ось буквально кілька повідомлень останніх днів.

У 2013 році зросла кількість нападів на журналістів з боку силовиків. Це засвідчив аналіз , проведений низкою журналістських організацій. З горем пополам за січень—липень було зареєстровано 117 справ за статею 171 Кримінального кодексу «Перешкоджання законній професійній діяльності журналістів». Але при цьому лише 3 справи скеровані до суду за цією напівмертвою статею.

Найбільш резонансна подія — засудження рукомаха Тутішка і його дружків за напад на журналістів на акції в столиці 18 травня. І то це «спущено на гальмах». Було укладено якусь «мирову угоду»: «тітушки» милостиво зволили визнати свою вину в злочинах за згаданою ст. 171 і статею «Хуліганство», а за це визнання їм дали умовні терміни позбавлення волі, тобто без ув’язнення. При тому, що у вироку суд таки ж визнав їх винними.

Журналісти знову заявляють про стеження. Зокрема, йдеться про Донецьк, видання «Новости Донбасса». Про це повідомив Інстуитут масової інформації. Стеження за журналістами почалося з кінця серпня, відтоді, як вони почали писати матеріали про корупцію в органах влади.

Представники влади ведуть кампанію з дискредитації ЗМІ. Про це заявив Інститут медіа-права.

В кількох регіонах були поширені газети — так звані друковані версії чи не найавторитетнішої у нас Інтернет-газети «Українська правда». Редакція газети офіційно заявила, що це фальшивки і звертається до правоохоронних органів з вимогою рослідування злочину. Така перевірка, заявила редакція, дозволить з`ясувати, причетна чи ні влада до цих фальсифікацій. Тим часом зявився ще й сайт, який копіює УП і де «зливається» всіляка гидота, особливо на опозщицію. Багаторазові випадки фальшування видань у минулому , ці грубі порушення закону з метою дискредитації ЗМІ, заишалися без належних розслідувань і покарань, що вже свідчить, як мінімум, про байдужість влади до цих проявів.

Досьє на журналістів. У Києві за вказівкою органів народної освіти школи почали збирати інформацію про те, у кого з учнів батьки є журналістами. Нащо все це, ніхто толком не пояснює.

І так далі, і тому подібне. І це в дуже відповідальний період європейського вибору України. А одна з чітких вимог Євросоюзу — забезпечення реальної свободи слова, вільної діяльності медіа. І якщо ми дійсно прагнемо долучитится до європейської спільноти, треба щось робити. Інакше Європа і світ і далі ідентифікували Україну насамперед за словами «Чорнобиль» і «Гонгадзе».

Петро АНТОНЕНКО

До теми:

Зі свічками і без прапорів чернігівські журналісти згадали Гонгадзе і загиблих журналістів. ВІДЕО. ФОТО (Чернігівський монітор)

В Чернігові теж пам'ятають Гонгадзе (Дитинець)

В Чернігові вшанували пам’ять Георгія Гонгадзе (фоторепортаж) (ПіК)

 Вечір пам’яті загиблих журналістів у Ніжині (Уездные новости)

Чернігівські журналісти пам’ятають Гонгадзе (ТРА «Новий Чернігів»)