Війна Росії проти України. Чернігівський аспект

«На Чернігівщині війни немає. На російському кордоні все спокійно.» Такі основні посили нам дають. Щоб ми не хвилювалися і не панікували.

Але все набагато складніше. Три рази за два тижні я їздив на кордон з Росією і багато чого помітив та зрозумів.

Війна між Україною та Росією уже триває. Принаймні інформаційна і мобілізаційна. В Криму – рукопашна. Уже є жертви.

І не треба себе обманювати. Це - не сутички. Це - війна. Просто на території Чернігівщини не має бойових дій.

Адже війна - це не лише вибухи і автоматні черги. Це - важка робота.

Військова «таємниця»

У мене чималенький багаж різної інформації, яку я віз на кордон в голові. Кілька разів уже переконувався, що нічого особливого на кордоні не знайду. Тільки якісь деталі.

Те, що кордон охороняється в посиленому режимі – це так.

І 16-го і 18-го березня я помітив не тільки додаткові спільні пости прикордонників і ДАІ. Але й трошки більше.

І хоча біля Сеньківки «російський танк не катається», але із супутників видно більше. Та й дані військової розвідки говорять про те, що в Росії війська, як сухопутні так і авіація, знаходяться на відстані не ближче 20 кілометрів від українського кордону.

А тепер самі підрахуйте за скільки такий танк може добратися до нашого кордону, коли швидкість його по трасі може досягати до 70 кілометрів, а по місцевості до 50 км.

Заправки танка вистачає майже на 500 кілометрів. Але ж є іще авіація, яка в умовах сучасної війни, першою наносить удар по супротивнику, знищуючи його військові об’єкти.

Чому я так спокійно говорю про таке?

Ви й самі прекрасно розумієте, що Росії наважитись на відкриту війну проти України, яку ви знаєте по фільмах, - дуже непросто.

Хоча Путіна ікрою червоною не годуй - дай де-небудь постріляти - в Придністров’ї чи в Чечні, Абхазії чи на Майдані або в Криму.

Але ж не тільки він, але й ми, журналісти - вся держава бачить, що Україна піднімається на допомогу армії. Збройні Сили розгортаються.

І це не лише патріотичні слова, а уже стан України. Для нас ця війна може перетворитися на вітчизняну - тобто захист Вітчизни.

Відзначимо ще одне: Путін ще не воював проти православних слов’ян.

Спостереження на кордоні

Якщо ми скажемо що на підступах до державного кордону у нас немає військ, то ми збрешемо. Інша річ ми їх не фотографували, навіщо робити таку послугу росіянам. Хай своїм штатним розвідникам доручають таке завдання.

До честі далекобійників, які фурами їздять між нашими країнами, вони «не бачать» фортифікаційних споруд ні у нас, ні у росіян. Так і говорять у телекамери – все спокійно. Так і повинно бути.

На початку матеріалу я сказав, що війна - це важка робота.

Якщо говорити у процентному значенні, то на 90% можна сказати, що відкритої війни з росіянами - з переходом кордону танками, бомбардуваннями, артилерією бути не повинно.

Але…

Якщо Путін і Кремль побачить, що ми легковажно ставимось до оборони, що ми не готові або не можемо утримувати свою армію, що ми не хочемо до останнього захищати рідну землю - в голові російських імперіалістів можуть зародитися думки , що ми готові здати країну без бою.

Як упала перед Гітлером  Австрія. Та й не вона одна…

Війна – важка робота

Коли їздив на кордон, бачив що відбувається. І знову переконувався – війна це неприємна, але робота. Її ніхто, окрім нас, громадян України, ніколи не зробить. Без паніки та істерик, без страху – просто робота через силу.

Хто служив в армії, починаючи з рядового, той знає – це робота - рити окопи, організовувати харчування, берегти здоров’я, дбати про цивільну оборону…

Можливий агресор повинен бачити, вулик під назвою «Україна» здатний усім роєм піднятися і закусати непроханого гостя.

У мене прохання до всіх, хто дочитає до цих рядків. Не варто перечитувати безкінечно всі «ужастики» в Інтернеті і втрачати здоровий глузд.

Не треба до посиніння дивитися телевізор і вмикати його вночі, щоб дізнатися, чи чогось не трапилося.

Займіться ділом. Хочете допомагати армії – допомагайте. Хочете вивчити зрою – вивчайте і вчіться стріляти. Хочете ставати медсестрами – ходіть на курси.

Хочете готуватися до весни – готуйте насіння і розсаду.

Ніяка війна не відміняла заготовку харчів і все , що треба для перемоги. Бо перемагає той, хто не втрачає здорового глузду. Хто сильний духом і вірить у своє перемогу – не мені вам це розказувати.

А Вітчизна у нас – Україна.

І наостанок. Під час поїздки на кордон ми зупинилися біля блок-посту. Прикордонник нам розповів повчальну історію. Вона, незважаючи на вітер, чутна на відео.

Було це в селі поруч ( у Хрінівці) у 1942 році. Фашистські окупанти вирішили поповнити запас харчів у селі і вирушили на нього.

Поліцаї з цього села, яких поставили «слідкувати за порядком» у німецької влади, познімали з себе опізнавальні знаки, пов’язки, кашкети. Завалили кілька дерев на дорогу і зробили кілька пострілів у повітря.

Німці побачили, почули – мабуть партизани - і пішли від села геть. Окупант відступив.

З кордону

Владислав САВЕНОК

Фото – Віктора КОШМАЛА, відео - Олега ГОЛОВАТЕНКА.

Збільшити

Збільшити

Збільшити

Збільшити

Збільшити

Збільшити

Збільшити

Збільшити

Збільшити

Збільшити

Збільшити

Збільшити

Збільшити

Збільшити

Збільшити

Збільшити

Збільшити

Збільшити

Збільшити