Голодомор був найжорстокішою, але лише частиною геноциду проти українців – історик

Говорячи про Голодомор, українці розуміють його переважно як великий геноцидний голод, що відбувався протягом 1932-33 років, але український геноцид був набагато масштабніший, наголошує історик, професор Квебекського університету Канади Роман Сербин.

Ми звузили поняття Голодомору до голоду. А нам треба повернутися до того, про що ще у 1953 році говорив Рафаель Лемкін. Коли він виступав у Нью-Йорку – його запросила говорити про голод українська громада, три тисячі українців там його слухали, – його доповідь була названа «Радянський геноцид в Україні» (Soviet Genocide in Ukraine), і там він осмислив ту трагедію в Україні в термінах нищення української нації.

Треба починати хоча б з 1929-30 року, коли почали нищити українську еліту, українську інтелігенцію, українську церкву, українських так званих куркулів

І нам до цього треба повернути, а Голодомор – це була складова нищення, тобто найбільш жорстокий спосіб нищення української нації. Але щодо геноциду української нації, це вже треба починати хоча б з 1929-30 року, коли почали нищити українську еліту, українську інтелігенцію, українську церкву, українських так званих куркулів. А куркулі – це не лише були багаті селяни, в яких хотіли забрати землю і створити на підставі того колгоспи. Ці так звані куркулі також були найбільш вдалими селянами, які могли очолити опір проти режиму, який тоді почав колективізувати і нищити українське селянство, робити з українських незалежних селян те, що Сталін дуже любив і те, що він хотів, робити з них «гвинтики». Йому потрібні були «гвинтики», як він казав, для великої державної машини.

– Ми повернулися назад на ще одне століття до ірландського голоду у цій передачі й бачимо, наскільки вражаючим був ефект від цього великого голоду, який навіть не був геноцидом, тобто який не замислювався як штучний голод, як це відбулося в Україні. Але внаслідок цього голоду з’явилася величезна діаспора, внаслідок цього голоду ірландці ледь не втратили свою ідентичність – вони майже втратили свою мову, – але те, що сталося з українцями внаслідок геноциду і Голодомору як його частини, дуже мало усвідомлюється в суспільстві, як склалися такі економічні стосунки, як склалися такі соціальні стосунки? Хто, на вашу думку, мав би очолити ці дослідження?

– Це все залежить від науковців. Є так звана компаративна історія, де порівнюються подібні випадки в різних країнах. Це корисно, але, я думаю, що нам треба повернутися до того, що Тарас Шевченко казав: «І чужого научайтесь, і свого не цурайтесь». Але Шевченко також казав: «Якби ви вчились так, як треба, то й мудрість би була своя».

Кожний геноцид і голод – унікальний, своєрідний. І треба починати з себе, брати, знову ж, за базу Конвенцію об’єднаних націй, те, що почав Лемкін. Бо він дав напрямок, він не дійшов до кінця. Наприклад, Лемкін не говорить про українців поза Українською республікою, а це треба додати до геноциду, відповідно до Конвенції Об’єднаних Націй.

Я розумію, що за часів Радянського Союзу в Україні не могла розвиватися наука про геноцид, навіть не можна було говорити про голод. Але в діаспорі також головне завдання було – і я був частиною того процесу – показати Заходу, щоб Захід зрозумів, що в Україні відбулася така трагедія, а найгірша частина тої трагедії з людськими втратами – це був голод, правда. І ми з того моменту: голод, голод, голод!

Сам лише голод не є геноцидом, це лише складова геноциду, яка спричинила найбільше людських жертв

Коли вже постала незалежна Україна, коли вже стало можна говорити і в Україні, і за кордоном, тоді вже треба повернутися до Лемкіна, і можна поставити той «голод» на своє, правильне, місце. Бо сам лише голод не є геноцидом, це лише складова геноциду, яка спричинила найбільше людських жертв.

Але, якщо говорити про наслідки геноциду, то, наприклад, сьогодні в Україні маємо 17% населення, які є російського походження, а більше половини українців говорять російською мовою щоденно. Це не є наслідком нищення фізичного людей, але це є наслідком тих, інших, складових геноциду, як нищення інтелігенції, нищення української мови.

Є Конвенція Об’єднаних Націй, треба це брати за базу. Вона є законом, і на цій підставі сьогодні є суди в Гаазі і так далі. А там ідеться про геноцид, який визнає чотири групи. Перша серед них – група національно-етнічна. Дуже часто думають, що етнічне і національне – це синоніми. Ні, це не синоніми. Національне належить до державницької форми (чи республіки, чи навіть якогось меншого утворення, політично-державницького утворення). А етнічні – то ми це дуже добре розуміємо, що це є.

У Радянському Союзі геноцид проти українців був у цих двох групах. Перша – це група державницька, себто Українська республіка, така, яка вона була. Правда, вона не була незалежна, але це було все ж таки якесь політичне коло. Це є геноцид національний. А тоді геноцид етнічний, проти етнічної групи – це є українці по цілому Радянському Союзу, включно з вісьмома мільйонами українців, які були поза межами Української республіки. І що з тими людьми сталося? Вони теж були під пресом того геноциду: заборонили мову, заселяли кубанських козаків, і так далі, так далі.

Де був геноцид проти українців? Там, де Сталін мав владу і нищив українські групи як такі. Це треба все переосмислити

І це, на жаль, українська історія, історіографія України, і так само українські політики це занедбали. Не можна сказати, де був геноцид проти євреїв: чи лише був у Німеччині – тоді Бабин Яр відпадає, тоді це не є частина єврейського геноциду, правда Голокосту. Ні, геноцид проти євреїв – Голокост – був там, де Гітлер мав владу і її вживав, щоби нищити цю групу як таку. Де був геноцид проти українців? Це було там, де Сталін мав владу і нищив українців, українські групи як такі. Це треба все переосмислити.