Партійний цирк України

Той фарс і карикатура, які нині в українському політикумі, є просто компрометацією «становлення громадянського суспільства»

А тепер давайте подивимося на цей партійний цирк, на цю пародію, на партійну структуризацію як важливу складову становлення громадянського суспільства. Це «громадянське суспільство»? Це «партійна структуризація»? Чи, скоріше, щось інше?

Реєстр політичних партій України:

286 13.08.2015 «Народна опозиція»

287 20.08.2015 «УНА-УНСО»

288 28.08.2015 «Адвокат»

289 7.09.2015 «Майбутнє України»

290 9.09.2015 «ЗА КЕРНЕСА» (За Конструктивні Економічні Реформи, Несприйняття Екстремізму, Спротив Авторитаризму)»

291 17.09.2015 «Воїни АТО»

292 17.09.2015 «Республіканська партія»

293 17.09.2015 Політична партія «Миру і розквіту»

294 17.09.2015 «Народна правда»

295 17.09.2015 «За Європейську Україну»

296 17.09.2015 «Європейська перспектива»

297 17.09.2015 «Патріоти України».

А тепер давайте подивимося на цей партійний цирк, на цю пародію, на партійну структуризацію як важливу складову становлення громадянського суспільства. Це «громадянське суспільство»? Це «партійна структуризація»? Чи, скоріше, щось інше?

Почнімо зі старих, як їх називають, національно-демократичних сил, нині деградованих і відсунутих на узбіччя політикуму. А, між тим, саме ці сили на зорі незалежності очолювали рух до становлення України як незалежної демократичної держави.

Аналоги цим політичним силам — насамперед «Солідарність» у Польщі і «Саюдіс» у Литві — привели свої країни до дійсно незалежних від Кремля і демократичних держав, до краху тоталітарних режимів. Ці сили прийшли до влади в своїх країнах і очолили там грандіозні суспільні переміни. У нас, на жаль, так не склалося.

Три партії були зареєстровані ще до офіційного проголошення незалежності України, до серпня 1991 року. Першою по праву вважається Українська республіканська партія, тоді ще зареєстрована як Республіканська платформа, що постала зі створеної дисидентами, політв’язнями за часів СРСР Української Гельсінської групи, пізніше — Гельсінської спілки за права людини.

Подальша доля цієї партії така ж сумна, як і інших старих демократичних сил, — розколи, сповзання на узбіччя політикуму. Хоча її ядро існує й досі.

Партія зелених України свого часу була представлена в парламенті держави, мала помітну популярність, поки не почали плодитися, паразитуючи на проблемах екології, інші екологічні й «зелені» утворення.

Демократична партія України, до якої спершу пішла інтелектуальна еліта країни, могла б спільно з Рухом, доповнюючи його, скласти основу національно-демократичних сил. На жаль, також — розколи, партія пішла по руках, її приватизували олігархи, і нині вона там, де є — лише в історії. А шкода!

Урешті — про Народний Рух України. Першу потужну масову державницьку й демократичну організацію, за задумом — аналог отих самих «Солідарності» і «Саюдісу». Донині не вщухають дебати, чи треба було Рух як потужну громадську силу на одному з перших його з’їздів, 1993 року, трансформувати в політичну партію чи варто було залишити як об’єднання громадських організацій. Можливо, паралельно виокремивши з цього й політичну партію.

Трагічним для Народного Руху став його розкол на початку 1999 року, досі не проаналізований. Тоді більша частина Руху утворила нову партію, що пізніше прибрала назву УНП — Українська народна партія, проголосивши, що це «весна оновлення» партії. «Весна» обернулася крахом для обох частин розколотого Руху — і УНП, і тої частини, яка зберегла назву НРУ.

Обидві партії, які 14 років існували окремо, в подальшому, інколи «з тріском», програли всі наступні загальнонаціональні вибори — президентські й парламентські, на деякі взагалі не пішли. Так само на місцевих виборах. Дійшло до того, що на останні місцеві вибори в жовтні вже начебто ж об’єднаний Рух узагалі не пішов, хоч на них пішли всі, кому не лінь.

Щодо об’єднання, начебто проведеного у травні 2013 року шляхом самоліквідації УНП і влиття її до НРУ, то по сьогодні нічого не зрозуміло. Бо тодішній уряд Азарова – Януковича, його Мін’юст, не затвердив цього об’єднання. І досі УНП благополучно числиться в реєстрі партій.

Усе, що відбувалося далі в царині партій, вже нагадувало цирк і фарс. Роками тривало безрезультатне волання низів і декларування партійних верхів, що час нарешті «об’єднуватися». Натомість — численні подрібнення і так мізерних партій на партійки. Плюс «партієтворення» у вигляді підгодовуваних олігархами політичних холдингів — у форматі кишенькових партій.

І ось маємо такий потворний реєстр політичних партій України. Гляньмо на нього уважніше. Кілька явищ уже в назвах партій.

Перше — безмірне паразитування на святому понятті «Україна». Охочі можуть порахувати, скільки десятків разів у назвах партій зустрічається це слово і похідні від нього, насамперед «українська».

Далі — паразитування на таких благородних поняттях, як «честь», «справедливість», «право», «народ» і т.д.

Десятки партій, які дублюють одна одну, в тих чи інших варіантах, своїми назвами, а отже, спрямованістю. Подивіться, скільки тут, приміром, селянських та аграрних партій, які просто паразитують на дійсно складних проблемах українського села.

Або козацькі партії. Здавалося б, якраз козацтво є взірцем патріотичності, державності. Де там! У нас в Україні добрих півтора десятки козацтв, якщо не більше, причому кожне називає тільки себе єдино істинним і правильним, виблискуючи лампасами, погонами і шевронами. Давай ще наплодимо і козацьких партій. Дійшло до того, що дві різні козацькі партії реєструються в один і той же день, у червні 2008 року.

Прикро, що паразитують уже й на таких поняттях, як Майдан, АТО, волонтерство. Щойно озвучено створення чергової партії — «Єдиного союзу патріотів України», начебто з учасників АТО, волонтерів.

Але в нас уже існує партія УКРОП — Українське об’єднання патріотів, теж з учасників АТО, волонтерів та інших патріотів. 27 липня була зареєстрована «Волонтерська партія України», 17 вересня — одразу два партії: «Воїни АТО і «Патріоти України». Невже цього мало, і треба плодити партію вже під номером 298?

Пішла мода брати старі, що ледве жевріють у політикумі партії, перелицьовувати їх і подавати під новими іменами. А наївні виборці навіть і не здогадувалися, що така галаслива і результативна на останніх місцевих виборах партія «Наш край» — це перейменована партійка, утворена кілька років тому депутатами-регіоналами.

Або ось з’являється партія Наталії Королевської, точніше, з’являється під такою «іменною» назвою, адже зареєстрована вона була ще 1998 року, коли про Наталку в політикумі України виборці не чули сном і духом.

До речі, про «іменні» партії. Дивна мода — вставляти в офіційні назви партій імена їхніх голів. Ну, ще зрозуміла офіційна назва Радикальної партії Олега Ляшка — чоловік став «бронзовим призером» останніх президентських перегонів, та й партія нині парламентська. На імені голови, популярного політика Сергія Тігіпка, попіарилася на виборах і його партія, правда, невдало.

Виявляється, свою партію має і одіозний Сергій Ківалов, чомусь морську, хоч він очолює юридичну академію. Може, тому, що в Одесі? І це той Ківалов, до якого, від часу його скандального головування в Центрвиборчкомі під час президентських виборів 2004 року і Помаранчевої революції, міцно приклеїлося прізвисько «Серьожа-підрахуй» — за вміння гарно рахувати, як потрібно тодішній владі.

Не менш скандальний Геннадій Кернес — харківський мер, нині під судом за кримінальною справою, але теж має власну партію, назва якої благозвучно розшифровує прізвище її голови.

Але іменні партії означили і ще декотрих персонажів. Скажіть на милість, шановний читачу-виборцю, ви щось чули про таких осіб, чиї імена фігурують у назвах партій, як Геннадій Чекіта, Святослав Сенюта, Володимир Миколаєнко? Невже замовники таких «партій» дійсно вважають, що загал громадян повинен знати тих персон? Звичайно, так не вважають, але створюють. Нащо і навіщо?

Оце і є ключове питання цього політично-партійного цирку.

Пояснень кілька. Найпростіше пояснення — вкладати й відмивати гроші, плодити політичних маріонеток. Є й серйозніші мотиви — це все складові брудної технології на виборах, коли в них начебто «беруть участь» десятки партій, насправді — участь у тому, щоб наповнити своїми членами виборчі комісії і спостерігачами — виборчі дільниці, заморочити і заплутати виборців.

Говорячи загальніше — щоб спотворювати, доводити до карикатури становлення громадянського суспільства, без якого демократична держава неможлива. Але ж у нас і так багато що спотворене в суспільстві, країні. Невже недостатньо?

Укотре доводиться робити порівняння з суспільствами нормальними, в тій же Європі, куди ми начебто так прагнемо і йдемо. То порівняймо. У сусідній з нами Польщі, на яку ми часто рівняємося щодо реформ, — 11 політичних партій. З них 7 брали участь у жовтні у виборах парламенту, 5 туди потрапили. Беремо країни сталої давньої демократії, найбільші в Європі.

Німеччина (найбільша за населенням країна континенту — 80 мільйонів мешканців) — 23 політичні партії, з них ряд — у землях, як у Баварії. Франція — 19 партій. Великобританія — 18 партій. Причому ця держава фактично є конфедерацією 4-х державних утворень з величезною самостійністю — Англія, Шотландія, Уельс, Північна Ірландія. І більшість з тих 18 партій — саме в цих утвореннях, а на загальнонаціональному рівні діють фактично кілька партій.

Що нам робити? Дещо можна і треба впорядкувати на рівні держави, законодавства. Навіть існуюче треба просто виконувати. Наприклад, там, де воно вимагає фіксованого членства партійців, відтак недопущення перебування людини в кількох партіях, вимагає наявності партійних структур, від осередку до обласної організації, а також періодичної звітності керівних органів і їх переобрання.

Нащо триває існування десятків чи й сотень партій, які роками, а то й десятиліттями не беруть участі у виборах, навіть місцевих? Існує майже 300 партій, а десяток – півтора ідуть на вибори. Абсурд?

Чимало залежить у наведенні ладу й від самих громадян. Звісно, вони вже збайдужіли до цього партійного безладу, але нащо й далі освячувати його своєю присутністю в партійних списках, втягувати себе в ці партійні ігри на стадії утворення нових партійок?

Між тим, вакханалія триває: лише за один 2015 рік зареєстровано 64 нові партії! Навіть за неповні три квартали. Бо, можливо, щось ще реєструвалося наприкінці року, про що дізнаємося трохи згодом.

…А ви, шановний читачу-виборцю-громадянине, часом не член української, народної, екологічної, чесної, справедливої, сильної, патріотичної, гармонійної, гідної партії