Рада може не все!

Товсті блазні, що сидять у Фейсбуці, раз-по-раз «відновлюють сили» у дармовій їдальні, чубляться у залі та вбиральні, у кулуарах лають уряд і Президента перед телекамерами – так українці, згідно із соцопитуваннями, уявляють нардепів, головний обов’язок яких – творити закони.

Чи є в цьому частка істини, як насправді виглядає парламентська «кухня», чи все може Рада, яке життя народних обранців, чи є в ньому місце розвагам та що таке «модельний округ»?

Відповіді на ці та багато інших запитань намагалися знайти представники ЗМІ Чернігівщини, що брали участь у прес-турі до українського законодавчого органу, організованого фондом “Східна Європа» спільно з ГО «Інтерньюз-Україна» в рамках Програми USAID «РАДА».

«Модельний округ» -

Таку назву має проект, що має на меті відпрацювати сучасні канали і моделі комунікації, надати народним депутатам та громадам, які вони представляють, інформаційну, організаційну та експертну підтримку. Як зазначив під час брифінгу директор Програми USAID «РАДА» Ігор Когут, його завдання полягає в тому, щоб парламент став відкритим і підзвітним.

«Спілкування з депутатами має бути не надзвичайною подією, а відбуватися регулярно, - наголосив він. - Саме для цього ми запустили проект «Модельний округ», що є «родзинкою» Програми. Проста річ, але інноваційна для багатьох, оскільки ми підтримуємо команди парламентарів-учасників в аспекті їх постійної комунікації з виборцями в округах, спілкування з місцевою владою та мас-медіа. З 30 депутатів для участі ми вибрали 7; Чернігівщину представляє Олександр Черненко».

Вельми корисною, переконаний Ігор Когут, буде низка заходів, передбачених Програмою USAID «РАДА»: прес-тури регіональних журналістів до Верховної Ради, «таун-холи» і громадські слухання у місцевих радах, тренінги, навчання для громадськості, помічників та «команди» народного обранця в окрузі, факультативні навчальні програми для шкіл, виїзні засідання парламентських комітетів.

Лише у «модельних округах» парламентарі зможуть першими відчути зручність «мобільного робочого місця» (програмного забезпечення, яке наразі розробляється і тестується). Користуючись ним, народні депутати зі своїх гаджетів отримають доступ до власних віртуальних приймалень (прийом запитів, їх обробка, відповіді і моніторинг), електронної карти округу з базами даних, порталу електронних петицій, сайту, що аналізує роботу Верховної Ради (rada.oporaua.org/ua/), каталогу неурядових організацій, що займаються законопроектною діяльністю.

Будні народних обранців

Якщо народний депутат не в окрузі, то більшість часу проводить в обраному ним комітеті. Тобто, готує законопроекти, долучається до їхнього попереднього розгляду. Щоправда, тих, хто постійно ходить на засідання, у нинішньому скликанні менше, ніж у попередньому. Згідно до опитувань, частка народних обранців, які вказали, що в роботі їхнього комітету регулярно задіяні більше половини членів, скоротилася з 96% до 83%.

Автору цих рядків пощастило потрапити на засідання Комітету з питань запобігання і протидії корупції, до складу якого входять такі знані політичні діячі, як Єгор Соболєв (голова), Сергій Лещенко та Борислав Береза. Вони разом з іншими колегами займалися рутиною – антикорупційною експертизою. Головуючий називав номер проекту закону, а члени комітету висловлювали зауваження та голосували за визнання його «корупціогенним». Зовні підозрілість та прискіпливість до десятків майбутніх законодавчих актів виглядали дуже дивно і вражали. «Ми раділи під Новий рік, що мало стало «корупціогенних» законопроектів. Недовго це було», - констатував Єгор Соболєв.

Як приклад, «підозрілим» визнали документ, що визначатиме роботу внутрішнього водного транспорту. Йшлося про обмеження річкового збору, що йтиме до спеціально утвореної Адміністрації внутрішніх водних шляхів України. «На мій погляд, це дуже великий ризик, бо створюється державне підприємство, а під нього – збір. Класична схема, що може призвести до зловживань», - наголосив голова Комітету.

«Законотворча лабораторія» і дитяча кімната

Багато хто з парламентарів після засідання йде працювати до службового кабінету. В Олександра Черненка «законотворча лабораторія» являє собою кімнатку 3,5 на 4 метри на 5-му поверсі будівлі Комітетів. «Кабінет не великий, але такі мають усі, - розповів він. - Ті, хто мають багато грошей, знімають офіси, а тут розміщують лише помічників. В кабінеті є все необхідне: меблі, комп’ютер з Інтернетом, книжкова шафа, телефони і навіть сейф. У ньому все було, як прийшов сюди. Я тільки приніс із собою каво-машину та картини, одну з яких мені подарували в Чернігові».

Є у Олександра Черненка внутрішній телефон та вихід на міський. Може будь-коли набрати навіть голову Верховної Ради, але надає перевагу смартфону. Мовляв, так той швидше відповість. «У голів Комітетів для зв’язку є «десятки» й «сотки», але я ще не заслужив», - любить жартувати парламентар.

У будівлі Комітетів до журналістів ставлення нервово-вороже. Чи не тому, що працюють апаратники тут ще з домайданівських часів? Та що там ставлення, покриття Wi-Fi з’явилося у стінах Комітету усього три місяці тому! Причина - попереднє керівництво побоювалося, що так можна шпигувати за його роботою.

Як і у більшості європейських парламентів, є тут і дитяча кімната з іграшками та розвагами. Щоправда, сувора вихователька виганяє усіх журналістів з неї (колеги-жінки встигають розгледіти у куточку шикарну норкову шубку), хоча жодного малюка упродовж 1,5 годин поспіль помічено не було. Надзвичайна настійливість автора цих рядків бере гору і «володарка іграшок» зізнається: дитячу кімнату відкрили менше, ніж півроку тому. «Залишити у ній малюків може будь-хто з тих, хто перебуває у цій споруді, а не лише народний депутат. Навіть на цілий день, це безкоштовно», - виявляє відвертість вихователька.

Зарплати вистачає лише на штрафи за паркування

Депутатські зарплати, пільги, привілеї – тема, що завжди актуальна. Розвіяти більшість існуючих міфів погодилася чи не найбільш відверта з усіх депутатів з Чернігівщини Ганна Романова (фракція «Самопомочі»).

Перший – шалені зарплати. За її словами, тепер таких у рядових парламентарів і справді немає. «4700-4800 гривень, тобто 200 доларів. Для порівняння: у прибиральниці в Києві ставка за півдня роботи – 5000-6000. Мало того, що вигораєш морально, так ще й втрачаєш матеріально, біднішаєш. Я колись студенткою, підробляючи влітку промоутером, отримувала більше. Наші колеги у Вірменії заробляють 1500 доларів, у Польщі – 2500, а в Росії – 11260. Проте, якщо підняти нині депутатську зарплату, не поборовши корупцію, на мою думку, нічого не зміниться», – висловила впевненість Ганна Романова.

Дещо до цього додав і керівник фракції Радикальної партії Олег Ляшко. «Я нині заповнюю декларації, так я показую, де заробив гроші і що в мене є, крім зарплати, - з пафосом «вражав» відвертістю Олег Валерійович. – У нас же лише великі борці з корупцією живуть на одну зарплату у 70 000 гривень, а за 500-метровий будинок платять 300 000 гривень і не можуть дати відповідь, де беруть різницю. Чи то їм заповіли бабусі з дідусями, чи скарб відкопали? А я можу пояснити свої доходи!».

Щоправда, немісцевим виплачують компенсацію за оренду житла або проживання у готелі. А ось із паркуванням проблеми. «Я жила в готелі, де були місця для стоянки, - розповіла про халепу Ганна Романова. – Одного разу я приїхала з Чернігова на засідання Комітету і не могла поставити машину, бо всі місця для паркування біля готелю були зайняті тими, хто там і не мешкає. Мені довелося паркуватися за метр від пішохідного переходу, з порушенням правил. Моє авто забрав евакуатор і я витратила 3 дні та 2000 гривень, аби його визволити».

Ковбаси по 3 гривні в їдальні немає

Другий міф – дешева їдальня. «За моїми спостереженнями, ціни в їдальні комітетів нижчі, ніж в депутатській, - поділилася Ганна Романова. - Останнім часом ціни ще більш зросли і нормально поїсти дешевше, ніж за 70-100 гривень, вже неможливо. Ковбаси по 3 гривні немає. Тому у комітетській їдальні теж харчуються».

У тому, що ціни в останній і справді співвідносяться з середніми по Чернігову, переконалися і медійники. Наприклад, порція супу гречаного коштує 6,72 гривні, макаронів – 3,46, салату «осіннього» – 10,70, борщу з яловичиною – 16,56. Якість страв досить висока, хоча смакують по-різному, адже їдальня – не ресторан для гурманів. Однак є і фірмові рецепти, зокрема фантастичною можна назвати котлету по-київськи з курячого філе (!).

Третій міф пов'язаний з другим – «усі нардепи – товстуни та блазні-ледащо». «У нинішній каденції таких не дуже багато. Більшість ходять до спортзалу і тримають себе у гарній фізичній формі. Та й дуже часто занурені у законодавчий процес 24 години на добу(?!)», - стверджує Ганна Романова.

Солідарні з нею й інші колеги. Олександр Черненко теж заробляв і відпочивав більше до того, як одержав мандат. Шалений графік залишає мало часу на спілкування з сином-школярем та донькою, що ходить у садочок. «Та коли є нагода, люблю подорожувати, як до Чернігова, так і до інших чудових місць, а також читати», - зізнався народний обранець.

«Чиста «клініка», яку видають за європейську реформу»

Найцікавіше відбувається у кулуарах( з французької – коридорах) та у сесійній залі під час пленарних засідань. Зранку за народними обранцями натовпами бігають десятки журналістів з телекамерами та мікрофонами, фотографують, беруть інтерв`ю. Представники фракцій ведуть безкінечні перемовини, які зрідка дають результат. Народні депутати одержують і вивчають стоси документів (в паперовій формі – останні дні, невдовзі мають перейти на систему електронного парламенту).

Такою «кухня» Верховної Ради виглядає зовні. Проте, є і внутрішній бік. Теорія парламентаризму розходиться з практикою, як влучно підмітила Ганна Романова. Доленосні для країни рішення, на кшталт ухвалення Конституції та Держбюджету, чомусь приймають лише вночі, на хвилі пристрастей, емоцій і не завжди прозорих домовленостей. Порядок денний, зазвичай, з`являється о 21-22 годині напередодні, а питання, вже розглянуті на комітеті, в ньому можуть і не бути. Так, кажуть народні депутати, це і є політика, законодавче цунамі. І … розводять руками, мовляв, парламентська реформа гальмується на рівні керівництва деяких фракцій та Верховної Ради.

Більше того, згідно до деяких «рехворматорських» проектів, звичайних парламентарів хочуть зробити слухняними «кнопкодавами». «Законів ми не зможемо зареєструвати, бо треба, щоб «вожді» вибрали 20 правильних і всі за них голосували б, - обурювався народний депутат Микола Томенко, даючи коментар нашому кореспонденту. – Запити ми не можемо реєструвати, бо ми «темні люди», треба Апарату розписати для нас інструкції. Це чиста «клініка», яку зараз видають за європейську реформу. Під егідою «європейськості» парламент перетворюють на радянську Верховну Раду. Його пасивний Апарат ми робимо активним. Я шокований тим, що від жодного керівника фракції не почув, яка це небезпека для парламентаризму. Експерти мають сказати своє слово».

Важливі проекти «зависають» на місяці

Досить часто народні обранці повторюють: «Ми пишемо закони, ми їх і змінюємо». На те, до яких наслідків така позиція призводить, «відкрив очі» Олександр Черненко.

«Проект закону може суперечити Конституції, висновок кількох комітетів буде негативним, а депутати за нього голосують з тих чи інших причин, - констатував він. – Потім вносимо зміни, приймаємо новий. «Верховна Рада може все», як казав її екс-голова Іван Плющ. На жаль, у цьому гірка іронія, адже діючий і попередній парламенти неідеальні. Регламент застарів і морально, і фізично, треба міняти роботу комітетів і формування порядку денного».

Олександр Черненко неабияк шокував відвертістю: з того, що він подавав, виносили на розгляд і голосували лише те, що вважалося політично доцільним (а він, нагадаю, належить до провладної фракції БПП «Солідарність», що ж казати про опозицію). «Дуже часто важливі і серйозні проекти законів «зависають» на місяці, - з гіркотою наголосив народний обранець. – Наприклад, один з них 25 разів (!) ставився на голосування, аби був «протиснутий»! Деякі з космічною швидкістю «йдуть» до сесійної зали і миттю ухвалюються з голосу».

Чи потрібні простим українцям, усім нам, такі «жертви»? Своє бачення має колега Олександра Черненка Мустафа Найєм. «Компроміс завжди можливий, - впевнений він. – Проблема в тому, навколо чого ми його шукаємо. Чи можна грабувати награбоване, чи можна вкрасти ще раз те, що вже вкрали? Хтось хоче зробити це через закон. Давайте приймемо будь-який закон, скасуємо ним війну!».

Ось і виходить, що народні депутати не всесильні і не всі проблеми можуть (хочуть) вирішити, а залежать від чиєїсь політичної волі, доцільності або позиції. На жаль, розплачуватися за їхні драматичні «колізії» у парламенті доводиться всій країні і суспільству…