«Все для народу»: народні депутати удвічі збільшили собі зарплату, а народу – тарифи

Збільшення зарплати дивовижно збіглося зі збільшенням тарифу на тепло.

Верховна Рада майже удвічі збільшила посадові оклади народних депутатів. Відповідна норма міститься в ухваленому 20 жовтня Радою проекті Державного бюджету на 2017 рік.

Виходячи з документа, посадовий оклад Голови ВРУ Андрія Парубія збільшиться до 30 мінімільних заробітних плат («мінімалка» зараз – 1450 грн) – до 43,5 тисячі гривень.

У першого заступника голови Ірини Геращенко і заступника Оксани Сироїд – до 28 мінімальних зарплат, тобто по 40,6 тисячі гривень. Заробітна плата народного депутата становитиме 25 «мінімалок» – 36,250 тисячі гривень.

Для оплати праці помічників-консультантів незалежно від їх кількості народному депутату встановлюється загальний місячний фонд у межах 16 мінімальних заробітних плат – до 23,2 тисячі гривень.

Протягом двох тижнів у комітетах Ради розглядали сотні поправок, внесених депутатами до проекту бюджету. Але розмір зарплат, можливо, так і залишиться в остаточному голосуванні Закону про держбюджет.

Це вже друге підвищення зарплати, яке роблять собі депутати парламенту 8-го скликання. Цей парламент був обраний на позачергових виборах у жовтні 2014 року, прийшов після перемоги Майдану. Отже, мав би якраз забезпечувати втілення ідей Майдану, Революції Гідності. Забезпечення ведуть із себе…

Щоправда, коли наприкінці 2014 року парламент узявся до роботи, то перший крок у царині зарплат самим собі депутати вчинили гідний революції – вони обмежили власні зарплати. 16 грудня того року Рада ухвалила закон, яким на 2015 рік встановлювався максимальний розмір зарплати народних депутатів у 7 мінімальних зарплат по державі. Вона становила 1218 гривень – отже, зарплата обмежувалася розміром у 8526 гривень. Цим же рівнем була обмежена і зарплата членів уряду, суддів, прокурорів, інших держслужбовців. Тобто зарплата нардепів була знижена, бо 2014 року вона перевищувала 10 тисяч.

Революційного ентузіазму в депутатів вистачило ненадовго. Уже через три місяці зарплата була підвищена удвічі – до 17 тисяч 500 гривень. Причому депутати це зробили не окремим законом, щоб не різало очі, а сховали в іншому законі, як часто в нас робиться, – в оновленому законі про пенсійне забезпечення. Такий рівень зарплати є і нині.

І ось заманулося її підвищити ще удвічі. Хто не забув арифметику, то 2, помножене на 2, дає 4. Тобто за неповні два роки депутати в 4 різи збільшили собі зарплату проти «революційно зниженої». Це ще одна з відповідей на запитання, яке з наближенням чергової річниці початку Майдану ми ставимо собі: а що ж змінилося після Майдану? Зростає зарплата слуг народу – ось одна зі змін.

Самому народу його обранці пропонують інше. Рішення про збільшення зарплат цинічно збіглося з початком опалювального сезону, коли прості українці вперше відчують, що таке збільшення тарифу на тепло – теж удвічі, як і збільшення зарплат.

Закон про бюджет проголосований лише в першому читанні, тобто він ще не ухвалений. Цілком можливо, що одіозне дворазове підвищення депутатами своїх зарплат не буде проголосоване в законі про бюджет. І не тому, що дехто вже почав на цьому політичний піар. Наприклад, Прем’єр-міністр Гройсман заявив, що не допустить такого подвійного підвищення зарплат депутатам. А голова Верховної Ради Парубій також заявив, що не дозволить цього, не підпише відповідного закону.

Подібні заяви керівників держави свідчать, як мінімум, про їхнє невігластво, а скоріше про рівень права в державі. Адже варто нагадати, що прем’єр, як і загалом уряд, в нашій парламентсько-президентській республіці призначаються Верховною Радою, тобто підзвітні й підконтрольні Раді, і не урядовцям керувати парламентом, а навпаки. Та й щодо бюджету: уряд лише подає проект, а ухвалює його в державі винятково парламент. А Голові Верховної Ради варто б пам’ятати, що він не голова «колгоспу» під іменем Рада, не її директор, а лише один із депутатів, якого обрали вести засідання й керувати роботою апарату парламенту, а не керувати парламентом.

Словом, підвищення зарплати можуть скасувати самі парламентарі, зважаючи на обурення, яке викликала в суспільстві ця затія. Але сама з’ява такої ідеї, внесення її до Державного бюджету симптоматичні, свідчать багато про що. Насамперед про те, що обранцям народу цей народ потрібен лише у виборчі кампанії.

І ще можна нагадати давно відоме: зарплата – це не всі заробітки депутатів, є ще й численні доплати і приплати. І це – офіційно. Бо можна нагадати і про неофіційне. Як в отому анекдоті про лісника, котрий, відпрацювавши перший місяць, був дуже здивований, коли його покликали отримувати зарплату. Сказав: «У вас тут ще й зарплату дають?»

Немає жодного секрету, що в депутатів парламенту є численні приробітки, окрім зарплат і доплат. Мова навіть не про те, що серед депутатів повно бізнесменів, мільйонерів, а може, й мільярдерів, бодай гривневих. Це коли, попри законодавство і декларації, бізнес, як і майно, перереєстровується на когось зі своїх.

Але мова ще й про прямий підробіток мандатом депутата. Тут теж існують свої тарифи (не плутати з комунальними, що для народу). Найвищий тариф – за політичну зраду, тобто дезертирство зі своєї політичної сили, фракції до іншої. Високий тариф і на ключові голосування, наприклад, за призначення уряду, генпрокурора, голови Нацбанку. І, звісно ж, за проштовхування потрібних комусь законів, голосування за них. Є й дрібніші, «всього» на кілька тисяч доларів тарифи за елементарні послуги. Це за депутатські звернення, навіть озвучення в залі якогось запитання під час так званих «депутатських годин».

Кажуть, рахувати гроші в чужій кишені непристойно. Але ми зараз рахуємо наші гроші, держави, людей. Гроші, які з цих людей витрясають, вичавлюють усе новими тарифами й цінами.

Петро АНТОНЕНКО,
 редактор газети «Світ-інфо», Чернігів