Останнє оновлення: 17:57 п'ятниця, 18 серпня
Річниця
Ви знаходитесь: Політика / Україна / Три роки перемоги Майдану
Три роки перемоги Майдану

Три роки перемоги Майдану

Три роки перемоги Майдану. І загибелі Небесної сотні. Що далі? Чому гинуть Небесні тисячі?

Виповнюється три роки перемоги Майдану, Єврореволюції, пізніше названої Революцією гідності. А 18 і 20 лютого – третя річниця найбільш трагічного моменту революції – вбивства її учасників у самому центрі столиці держави. Що ж відбулося, чому, які його наслідки й уроки?

…Майдан стояв уже три місяці, ця величезна акція протесту громадян у заблокованому ними центрі столиці. Власне, Майданом стали називати всю повсталу Україну. Протест почався 21 листопада у відповідь на несподіване й нахабне рішення влади регіоналів на чолі з Януковичем відмовитися від підписання Угоди про асоціацію з Євросоюзом. Акція набувала розмаху, перетворилася на протест громадян узагалі проти одіозного режиму, який уже тоді «здавав» Україну Російській Федерації.

Революція мала три складові – масовий протест самих людей, участь у ньому громадського сектора, підприємців, а також політичних сил, насамперед парламентської опозиції (партії «Батьківщина», «Свобода» і УДАР).

Влада кілька разів намагалася ліквідувати Майдан. Розв’язка настала 18 лютого 2014 року.

Того дня, у вівторок, відбувалося засідання Верховної Ради, на якому парламент на вимогу опозиції мав би ухвалити дуже важливе рішення – про відновлення Конституції 2004 року і тим самим повернення до парламентсько-президентського правління. На підтримку цих вимог лідери опозиції організували мирну ходу учасників Майдану до парламенту, в якій узяли участь тисячі людей.

Три місяці я працював як журналіст на Майдані, висвітлював революцію. Редакція нашої газети «Слово Просвіти» була в центрі подій, практично на Майдані, на початку Хрещатика. Будучи акредитованим у парламенті, я зранку поспішив туди. Тисячі протестувальників довгими колонами тяглися вгору, по вулиці Інститутській, до урядового кварталу – паралельна вулиця Грушевського була давно заблокована силовиками, саме там відбулися в січні перші бої повстанців, а в День соборності загинули перші протестувальники.

Того ж дня були заблоковані військовими машинами та спецназом і вулиці, перпендикулярні Грушевського та Інститутській, що з’єднували ці артерії. Заледве я й інші журналісти пройшли сюдою до будинку парламенту. А колони з Майдану по колу вийшли на Грушевського вже за парламентом, біля Маріїнського парку.

У самій Верховній Ради засідання навіть і не починалося. Було видно, що епіцентр протистояння знову переміщується на вулицю.

Біля парламенту, а також у Маріїнському парку мітингувальників зустріли кордони спецназу і так звані «тітушки» – провокатори, які спровокували бійку з активістами.

Мені треба було повертатися до редакції зі свіжим репортажем, але напряму, тими самими вулицями я вже не міг вийти на Інститутську: починалося гостре протистояння, бої. Найперше – якраз на Інститутській, навпроти парламенту, що, як відомо, на паралельній вулиці Грушевського. Повстанці розбирали бруківку, кидали каміння на заслони силовиків, підпалили їхню техніку на цих «барикадах». Водночас на дахах будинків з’явилися снайпери, пролунали перші постріли.

«Беркут» і внутрішні війська відкрили вогонь по маніфестантах і, застосовуючи спецзасоби, відтіснили основну частину мітингувальників на Майдан. Також беркутівці штурмували Український дім – один зі штабів Євромайдану. Після цих зіткнень з’явилися перші повідомлення про смерть активістів, насамперед на вулиці Інститутській.

Увечері того ж дня, 18 лютого, «Беркут» і внутрішні війська почали штурм Майдану, основний і найбільш кривавий за весь час протестів. «Самооборона Майдану» чинила героїчний опір.

Уночі з 18 на 19 лютого силовики здійснили штурм Будинку профспілок на Майдані, основного штабу революції, і врешті захопили його. Будівля запалала. Досі не відомо, скільки там загинуло людей.

Загалом протягом 18 лютого та наступної ночі загинули 25 повстанців, понад 350 зазнали поранень. Були жертви й серед силовиків.

Бої тривали всю ніч, а на ранок на підтримку повстанців на Майдан почали прибувати люди з Києва та областей країни. «Лінія фронту» пройшла якраз посередині Майдану Незалежності.

19 лютого влада оголосила режим так званої «антитерористичної операції», силовикам видали зброю.

Того дня бої стихли. Було тривожне перемир’я. Доля країни вирішувалася вже на переговорах у вищих органах влади за участю міжнародних представників. Однак миру досягти не вдалося. Наставала трагічна розв’язка. І найбільш трагічним став день 20 лютого – розстріл силовиками повстанців на вул. Інститутській та й самому Майдані. Цьому передував черговий штурм. 20 лютого загинуло близько 80 протестувальників. Проте точна кількість жертв не встановлена й донині.

Далі центр подій знову перемістився в парламент. На вимогу опозиції увечері 20 лютого було скликано екстрене засідання Ради. У ньому взяли участь і найбільш помірковані депутати правлячої коаліції та позафракційні, адже бої в центрі європейської столиці – це вже занадто. Тому кворум депутатів був. Ухвалили рішення негайно припинити бої, шукати якийсь мирний вихід.

Події розвивалися стрімко. 22 лютого стало відомо про втечу зі столиці Президента Януковича. Увечері парламент ухвалив кардинальні рішення. Рада констатувала, що Президент відсторонився від своїх обов’язків і, очевидно, тікає з України. Парламент ухвалив відповідну постанову про це, і, згідно з Конституцією України, виконувачем обов’язки глави держави став напередодні обраний Голова Верховної Ради Олександр Турчинов. Було обрано нове керівництво уряду, інших головних державних структур. Майдан, революція перемогли.

Але це був лише початок ліквідації одіозного режиму регіоналів, встановлення нової влади України, влади Майдану. Юридично це продовжилося достроковими президентськими виборами у квітні того ж року, коли переміг, причому в першому турі, Петро Порошенко. У жовтні того ж року на позачергових виборах переобрали Верховну Раду, обрану за два роки до того, і до парламенту прийшли начебто політичні сили Майдану.

Начебто, бо з трьох рушійних партій Майдану в Раду пройшла лише «Батьківщина» (причому набравши найменше мандатів), «Свобода» не пройшла, а УДАР узагалі не балотувався, влившись у Блок Петра Порошенка. Такий парламент маємо й нині, й давно вже лунають голоси за його чергове дочасне переобрання. Як і за дочасні президентські вибори.

Усе це не випадково. На жаль, за три роки відбулося чергове величезне розчарування народу в наслідках революції, як і після першого Майдану – Помаранчевої революції 2004 року. Більше того, постійно лунають заклики до «третього Майдану». Це замість того, щоб проаналізувати, чому ж перші два завершилися таким розчаруванням, чому не втілено ідей Революції гідності. Аналізуймо ж.

Що нині треба зробити, відзначаючи річницю перемоги Майдану, аби це не було черговим казенним заходом? Насамперед вшанувати пам’ять загиблих. Треба віддати належне їхнім родинам, також допомогти матеріально, адже люди вийшли на Майдан і заради високих ідей, і задля нормального життя.

І, безумовно, суспільство чекає на покарання тих, хто вбив і поранив людей під час революції.

 Тепер стосовно аналізу того, що відбувалося після Майдану. І мова не про наші хронічні проблеми, це запитання, які з’явилися вже після Майдану.

Чому досі не покарано винних за злочини проти Майдану –силовиків, посадовців, суддів?

Чому влада, яка прийшла з Майдану, так загрузла в корупції?

Чому більш як втричі обвалилася наша національна валюта гривня?

Чому такою убогою виявилася наша національна еліта – політична, економічна, гуманітарна?

Але найтрагічніше – в Україні вперше за часи незалежності йде війна, гинуть люди, держава втратила частину території.

Як і чому було втрачено Крим?

Як і чому втрачено частину Донбасу?

Що означає ця дивна війна на Сході України? Чому всі ці два з лишком роки після підписання Мінських угод, після начебто «перемир’я», на Донбасі щодня обстріли, гинуть і отримують поранення люди? Тисячі загиблих. Це вже що – Небесні тисячі?

Ось про що спонукає нас думати третя річниця перемоги Майдану.

Петро АНТОНЕНКО,
редактор газети «Світ-інфо», м. Чернігів

Коментарі (2)

обама | 2017-02-21 12:55

Не победили а возглавили мафию корупцию которую победить невозможно. Все гадко и противно больше чем било. Люди в нищете а пришедшие к власти жируют и света в конце тунеля не видно.

вася | 2017-02-20 20:13

Хорошо победили,кого?? Где результаты победы?? Не вижу результа Также не вижу Крыма да и Донецк с Луганском далеко-далеко с каждым днем всё дальше.Вижу доллар по 27,5 хлеб по 10гр.космические платежи, С ужасом прочитал е-декларации победителей.Объясните кто с кем сражался кто кого победил и почему я оказался в проигрыше.
закрити

Додати коментар:

SVOBODA LIVE! - YouTube
SVOBODA.FM - LIVE!
Listen on Online Radio Box! SVOBODA.FM



Архів прямих трансляцій на YouTube: YouTube.com/holovatenko

Реклама на сайті SVOBODA.FM

SVOBODA.FM - LIVE!
Фотоновини

  У Чернігові протестували проти Беркута: «Бывшие – пролетают!»

Сергій КОРНІЄНКО


RedTram
Загрузка...
Північний вектор