Останнє оновлення: 10:52 четвер, 18 січня
Думка
Ви знаходитесь: Політика / Україна / Що за «боротьбою з корупцією»?
Що за «боротьбою з корупцією»?

Що за «боротьбою з корупцією»?

Чвари численних правоохоронних органів України, старих і нових, які ми бачимо останніми тижнями, викликають у громадян цілком резонне обурення, а то й огиду.

Перше судження громадян, що викликає таку реакцію: чи не забагато в нас цих органів, якщо до існуючих постійно додаються нові? Друге: а яка, власне, ефективність цих органів, якщо корупція і далі, як іржа, роз'їдає державу?

Отже, спершу про корупцію. Вона нині стала чи не найбільшою суспільною «фішкою», тим, про що торочать на кожному кроці. І чи не найбільшою внутрішньою суспільною проблемою, при всьому морі інших проблем. Саме внутрішньою, бо головна наша нинішня проблема, точніше – трагедія, – це війна в Україні, єдиній країні Європи, де вона точиться. Але війна, при всіх її внутрішніх факторах і причинах, – це все таки міжнародна біда, насамперед – агресія сусідньої держави, а також дивна реакція на це Європи і світу. А всередині країни йде неоголошена війна корупції проти держави, народу.

 Звичайно, наша корупція має і міжнародну складову, адже в багатьох оборудках «ноги ростуть» із-за кордону або навпаки – туди втікають корупціонери та їхні мільярди. І все ж це насамперед наша внутрішня проблема.

 Чому ж люди вважають це проблемою номер один? Бо вони ототожнюють корупцію з таким поняттям, як несправедливість. А всім же хочеться справедливості. Ось чому її антипод, корупція, – предмет такої підвищеної уваги людей. Хочуть справедливості – значить, вимагають від держави, її структур боротися з корупцією. Хочеш демагогічно набирати політичні бали, популярність, – називай себе «борцем з корупцією».

 Між тим, тут є одна суттєва неточність. Так, звичайно, корупція – це прояв несправедливості. Але поняття «несправедливість» – набагато ширше від поняття «корупція». Остання є лише частиною несправедливості. Бо, врешті, несправедливістю є будь-які антисоціальні дії, зокрема злочини: вбивство, грабунок, крадіжки, хуліганство, афери. А що ж таке суто корупція? Зазирнемо у словник, куди ми так нечасто зазираємо. І ось точне визначення. «Корупція (від лат. сorrumpere – псувати) – негативне суспільне явище, яке проявляється в злочинному використанні службовими особами, громадськими й політичними діячами їхніх прав і посадових можливостей з метою особистого збагачення».

 Звернімо увагу: корупція – це несправедливість, яка чиниться саме СЛУЖБОВИМИ особами. Звичайно, вони можуть бути на службі і як політичні та громадські діячі, тобто в партіях чи громадських організаціях. Але особливо різке, категоричне засудження громадянами, і це цілком резонно, корупції, несправедливості з боку службових осіб держави, людей, котрі обрані народом у владу, котрим люди довірили управління державним справами. Котрі, врешті, існують на державні (значить, народні) гроші. З таких треба запитувати за вищим рахунком.

 Запитувати мають правоохоронні органи держави. У нашій державі, як і належить, вони є. Почнімо з давніх, традиційних. Суди – це взагалі окрема, судова гілка влади, поряд із законодавчою й виконавчою. А ось структури, які прийнято називати правоохоронними. Це ГПУ (Генеральна прокуратура), МВС (Міністерство внутрішніх справ, насамперед поліція), СБУ (Служба безпеки України). Останню нині все частіше залучають до боротьби з суто кримінальними явищами – хабарництвом, економічними злочинами, наркоманією. Звичайно, СБУ може з цим боротися й досить ефективно. Але в цієї служби, та ще в країні, що воює, мабуть, є чимало більш важливих і специфічних завдань, а з криміналом повинні боротися інші органи.

 Отже, три давні потужні структури. Одначе після Майдану, Революції Гідності, де одним з головних гасел була не лише євроінтеграція, а й вимога соціальної справедливості, конкретніше – подолання корупції, в державі почали похапцем створювати нові правоохоронні органи, як було заявлено, такі, що конкретно боротимуться з корупцією. Окрім справедливих вимог народу, це мотивувалося ще якоюсь мірою нашим шляхом до Євросоюзу і навіть потребою отримувати чергові міжнародні кредити.

 І ось рішенням вищих органів влади, в тому числі законодавчо, парламентом, утворюються: НАБУ (Національне антикорупційне бюро України), НАЗК (Національне агентство запобігання корупції), САП (Спеціалізована антикорупційна прокуратура). Остання формально – у структурі ГПУ, але доволі автономна. Звернімо увагу: в назвах усіх фігурує термін «корупція» чи похідна від нього. На додачу щойно утворено ще ДБР – Державне бюро розслідувань. Майже як ФБР (федеральне) у США. Тобто за кращими світовими зразками.

Отже, підіб’ємо підсумки вже наявного розмноження цих органів: ГПУ, МВС, СБУ. НАБУ, НАЗК, САП, ДБР. Чи не забагато? Або ще й інакше ставлять питання громадяни: яка потреба? Запитання не зайве, бо мається на увазі: а що ж існуючі, давні органи? Вони що – не спроможні боротися з корупцією?

 А що ж таке конкретніше – ота сама корупція, оте «злочинне використання посадовими особами їхніх прав і посадових можливостей з метою особистого збагачення»? У нашому кримінальному законодавстві давно фігурують такі злочини. Найперше і найпопулярніше – хабарництво. Останнім часом його завуальовано стали формулювати, як «отримання неправомірної вигоди». Виходить, є й «правомірна»? До чого ці словесні вихиляси? Є давнє, як світ, поняття «хабар», якого давали, либонь, ще в Давньому Єгипті чи Вавилоні.

 Так от, будь-який старий правоохоронний орган вправі розслідувати справу будь-якого хабарника. І будь-який районний суд вправі розглядати цю справу й виносити вирок іменем держави. Натомість ще одна нова «фішка» – задеклароване створення так званого спеціального антикорупційного суду. Мовляв, суспільство вимагає та ще й знов-таки – Європа.

 Ну, добре, скаже законодавець, інші представники вищої влади, але ось ми створили спеціальні органи боротьби з корупцією, тому це величезне суспільне зло долатимемо успішніше. Якби ж то!

 І річ не лише в тому, що всі ці органи сіли на наш бідний, вічно дефіцитний державний бюджет, хоч, звичайно, і в цьому теж, адже це народні гроші, відірвані від шкіл, лікарень, наших занедбаних сіл. Між тим, деякі антикорупціонери непогано влаштувалися на «боротьбі з корупцією». Чого варта недавня історія з НАЗК, де спокійно виписували собі стотисячні й більші зарплати та мільйонні премії.

 Річ не лише в тому, що сумарна ефективність усіх цих органів була і є дуже сумнівною і щось не побільшала від утворення нових структур. Хоч, звичайно, це надважливо, адже навіщось їх створювали.

Річ ще в одному – ганебності чвар між тими структурами, які покликані боротися з несправедливістю. Це що – чергове підтвердження і прояв того, як наше бідне суспільство, нашу так звану національну еліту роздирають чвари? Схоже, що так.

 А чвари ці вже виходять за всякі межі пристойності. Не станемо втягуватися в безпредметну дискусію, хто тут «правіший». Усе це однаково гидко й обурливо. Один орган порушує кримінальні справи проти посадовців іншого, ті, з іншого, – навзаєм. Ті ловлять тих, ці – отих. Звичайно. корупціонери є і в самих органах, адже там теж служать ті самі «посадовці». Але чи не надто захопилися там ловінням одне одного? А як же море, океан корупції в інших сферах?

 І ще ось що прикро. Ці чвари між правоохоронними органами, старими й новими, є проявом політичної колотнечі у вищих ешелонах влади. Адже за тими чи іншими «наїздами» прямо просвічуються ці політичні чвари, не служіння закону, а обслуговування тих чи інших політсил, за якими ті чи інші олігархи. В такому разі це вже корупція – у самих антикорупційних органах, те ж саме «використанні службовими особами» їхніх посад , нехай навіть і не задля прямого збагачення, але все ж, для шкурних політичних дивідендів, від яких прямий шлях і до збагачення.

 Тож вкотре виходимо на величезну проблему – слабкість громадянського суспільства. Конкретніше – його слабка політична структуризація, ще конкретніше – партійний цирк України, з 350-ма чи вже й більше так званими політичними партіями. Насправді партійками, політхолдингами на обслуговування олігархату. Бачимо цю вкрай розсварену політпартійність, коли нездатні об’єднатися навіть близькі за ідеологією партії в потужні політичні сили. Ці партійки чомусь і далі тримаються на рядових партійцях, отих самих громадянах, які так обурюються «розгулом корупції».

 Між тим, і на хребті такої «політпартійності» триває ця імітація «боротьби з корупцією» у форматі продукування все нових органів. Від чого самій корупції ні холодно, ні жарко.

Петро АНТОНЕНКО,
редактор газети «Світ-інфо», Чернігів 

Коментарі (2)

справедливий | 2017-12-28 11:56

ЮЛЯ МАТЬ КОРУПЦii а тато В.Ф.ЯНУКОВОЩ!!!ЦЕ ВСi ЗНАЮТЬ та голосують за "бiле братство"!!! ТРЕБА ПО СПРАВАХ АНАЛiзувать.

народний рух | 2017-12-27 19:11

 Що ви шановні всяку ... народу втираєте яка корупція коли деякі чиновники помилково нерозуміючи заради добрих справ що вони підпадають під закон про корупцію який придумали жи-и під себе щоб неугодних підводить під корупцію коли Вдовенко у змові з Дідуром призначили зятя Вдовенка голови Чернігівської обласної ради Фурса директором комунального підприємства Ріпкирайагролісгоспу ЛІСГОСП РОЗГРАБОВУЮТЬ а до якого стану розграбували найкраще підпариємство в області Козелецьрайагролісгосп де за рік поміняли три директори та напрацювали 3.8 млн самовільних рубок а людину яка з банкруту витягла в 2004 році брудом поливали з родини директора знущались бог вам за все віддячить коли з вашими нащадками щось не так буде то згадуйте і знайте де гріхів нажили а на Вдовенка протокол про корупцію не складете продажні прокурорчики це і вся відповідь про бородьбу з власним народом та дію владного бандитизму.
закрити

Додати коментар:

SVOBODA.FM - LIVE!
Listen on Online Radio Box! SVOBODA.FM



Архів прямих трансляцій на YouTube: YouTube.com/holovatenko

Реклама на сайті SVOBODA.FM


SVOBODA.FM - LIVE!
Фотоновини

  Тракторист загинув у перекинутому тракторі

SVOBODA.FM

RedTram
Загрузка...
Північний вектор