Суспільний діагноз: психоз насилля

Європейський рекорд «планованих терористичних актів»

«З мінометів мали розстріляти центральну частину столиці, мало бути якомога більше трупів, якомога більше крові, йшлося б про тисячі загиблих…»

«Терористичний акт у стінах парламенту, знищивши бойовими гранатами дві ложі, обрушити купол парламенту і автоматами добивати тих, хто виживе. План мав бути реалізований у той час, коли в будівлі парламенту, окрім депутатів, мали перебувати президент, прем'єр-міністр та члени уряду. Паралельно планувався обстріл адміністрації президента та житлових будинків на прилеглих вулицях…»

«Другий план – нічне захопленні будівлі парламенту. Охорона будівлі мала бути розстріляна.З використанням мінометів, гранатометів, вогнепальної зброї та вибухових пристроїв планували напасти на помешкання і авто президента, міністра внутрішніх справ та інших...»

Що це – сценарії голлівудських фільмів жахів? Зовсім ні. Це з офіційних документів правоохоронних органів Української держави, зі звинувачень, пред`явлених недавно двом її громадянам.

Перше звинувачення стосується Володимира Рубана. 8 березня він був затриманий правоохоронцями на лінії розмежування на Донбасі, коли їхав із захопленої сепаратистами території, і в автобусі, яким керував, було виявлено цілий арсенал зброї. Рубан заарештований, порушена кримінальна справа, його звинувачено в підготовці терористичних актів.

І всі ці сценарії стосуються Героя України Надії Савченко. Коли 9 березня в суді оголошувалася підозра в скоєнні злочину Володимиру Рубану, прізвище Савченко не фігурувало. Та дуже швидко з’явилося – як свідка у справі Рубана.

А всього через 6 днів, 15 березня, в стінах парламенту Генеральний прокурор України Юрій Луценко оголосив уже подання на саму народного депутата Надію Савченко, де й було озвучено вказані «сценарії», які вона планувала здійснити разом з Рубаном і спільниками. Терористичні акти, військовий переворот…

Надії Савченко інкримінують близько десятка (!) кримінальних злочинів.
А саме: за ч. 1 ст. 109 (дії, спрямовані на насильницьку зміну чи повалення конституційного ладу або на захоплення державної влади) ; ч. 1 ст. 14 (готування до злочину), ч. 2 ст. 28 (вчинення злочину групою осіб, групою осіб за попередньою змовою, організованою групою або злочинною організацією), ч. 1 ст. 109; ч. 1 ст. 14, ч. 2 ст. 28, ст. 112 (посягання на життя державного чи громадського діяча); ч. 1 ст. 14, ч. 3 ст. 258 (терористичний акт); ч. 1 ст. 258-3 (створення терористичної групи чи терористичної організації); ч. 2 ст. 28 та ч. 1 ст. 263 (незаконне поводження зі зброєю, бойовими припасами або вибуховими речовинами) Кримінального кодексу України.

Спершу про Рубана, постать, набагато менш відому, ніж Савченко. Більше того: про людину, яку звинувачують у підготовці, разом з Савченко, найбільших терористичних актів у новітній історії Європи, може, й світу, відомо дивовижно мало. Це при тому, що у нас в Україні, здається, знають все про всіх. Рубан же – суцільні таємниці, починаючи з прізвища: виявляється, він і не Рубан. В останні роки він називає себе керівником організації – Центр звільнення полонених «Офіцерський корпус». Називає себе генералом, і чомусь це звання досі не спростоване владою.

Рубан народився 1967 року в Казахстані в родині військового. Навчався в київській школі, отримав спеціальність льотчика-інженера в Черніговському військовому училищі, мав прізвище Гарбузюк. Дослужився до старшого лейтенанта і звільнився в запас у липні 1991 року. Відтоді й аж до 2014 року відомі лише поодинокі факти з його біографії. У середині двохтисячних років активно займався друком та розповсюдженням проросійської літератури на території України, для чого створив цілу видавничо-поліграфічну групу. Вона не лише займалась масовим друком шкільних підручників «Страноведение России» і посібників «Воссоединение Руси», які чомусь впроваджували в школах Донбасу з 2008 до 2010 року, а й видавала дитячі журнали «Веселка», «Соняшник». Що ж, якщо у нас нікому зайнятися виданням українських дитячих журналів, то «святе місце порожнє не буває». Так само, як і щодо звільнення та обміну наших полонених на Донбасі. Саме «генерал» Рубан похвалявся тим, що його організація робить це найефективніше.

На відміну від Рубана, Надія Савченко не просто відома, а суперпопулярна. Свій 37-й рік народження 11 травня вона може зустріти за гратами – таке рішення суду, який призначив саме такий запобіжний захід на час слідства, поки що на 2 місяці. Причому, без права звільнення під заставу, адже це не передбачено при звинуваченні в таких надзвичайно тяжких злочинах, за які може бути навіть вища у нас міра покарання – пожиттєве ув`язнення.

За гратами Надія вже вдруге. Вся Україна вболівала за неї, коли вона була в російській тюрмі, оголошувала голодування, отримала суворий вирок. Вся Україна раділа її звільненню. Президент держави тут же присвоїв їй найвище звання Героя України. Той президент, у замаху на вбивство якого її тепер звинувачено. Депутат Верхової Ради, перший номер виборчого списку партії «Батьківщина», з фракції якої, втім, Надія давно вийшла.

Але давайте трохи поміркуємо. Ні, не над суттю пред`явлених звинувачень, особливо щодо Надії Савченко, бо Рубан якось менше хвилює наш люд. Не будемо зараз загрузати в дебатах, що там правда, а що ні. Треба поговорити про більш важливе.

Щодо «правда чи ні», то найперше – велика кількість українців не вірять нікому, ні Луценку, ні Савченко, якщо вже персоніфікувати. І оця зневіра – це дуже сумно. Інші співгромадяни, з прагнення мати якусь же «позицію», стати на чийсь бік, розкололися на дві частини: одні вважають, що все озвучене владою (Генпрокуратурою) – брехня, і таких більше, бо у нас люблять «гонимих» і не люблять владу, інші вважають це правдою.

І оце останнє – найстрашніше, те, що люди готові сприйняти і ось таке, що озвучуються такі дикі, апокаліптичні сценарії, навіть як «можливі», «імовірні». Можна, звісно, назвати це маячнею, але ж це озвучує не простий дядько з вулиці, а Генеральний прокурор держави, від імені держави.

Що з нами сталося, якщо таке озвучується, а тим паче, якщо таке чи хоч подібне дійсно затівається? Так, звісно, вік насилля, тероризму. Інколи враження, що людство вже божеволіє. Так, одною з трагедій останнього Майдану, про що я писав у нашій газеті «Світ-інфо» в публікації «Чотири трагедії Майдану» (№ 103, 18.05. 2018, читайте на сайті газети), є те, що вперше в часи незалежності зміна влади відбулася силовим методом. Довелося це робити, настільки антинародним був зметений революцією режим, а ще тому довелося, що у нас чомусь не спрацьовують нормальні, цивілізовані методи політикуму. Бо політикум цей нагадує паноптикум з його партійним цирком. Ось і Надія Савченко вже встигла зареєструвати власну політичну партію.

Насиллям переповнене суспільство. Давно чуються заклики до нових Майданів.

Між іншим, у перший місяць після звільнення з російської тюрми Надія Савченко застерігала від третього Майдану, бо «люди прийдуть зі зброєю, і це будуть великі похорони всієї України». Але пройшло не так багато часу, і Савченко заявляє, що «військовий переворот в Україні – це досить очікувана і, напевно, досить правильна подія». І це більш сумно і страшно, ніж «правда чи ні» те, що у звинуваченні Героєві України. Сумно і страшно, що такі настрої, на превеликий жаль, теж бродять в суспільстві. І тиражуються та підігріваються в засобах масової інформації, роль яких нами ще толком не оцінена.

Петро АНТОНЕНКО,
редактор газети «Світ-інфо», Чернігів.