Плюс один день

8 травня Європа і весь світ згадували про закінчення частини Другої світової війни з Німеччиною.

Це навряд чи можна назвати святом, краще – спогадом або нагадуванням. Кількість жертв серед населення та військових у період з осені 1939 року до весни 1945-го стало абсолютно рекордним. І шкода економікам країн, які брали участь у цій війні, виявилася колосальною, яка й досі цілком не підрахована.

Вже є загальні уявлення про те, наскільки християнство відкинуло європейську цивілізацію за перші століття свого поширення і це становить приблизно тисячу років, втрачених для людства. А ось наскільки його відкинула ця війна – важко уявити. Досить замислитися, в якому б світі ми жили, якби не ті десятки мільйонів втрачених життів і розруха, принесена війною.

Це ще варто комусь підрахувати і показати, де б ми були вже сьогодні, але дещо можна побачити і зрозуміти прямо зараз.

Справді, перше, що впадає в око – це незрозуміле захоплення совкового і нинішнього Кремля вважати днем закінчення того періоду війни 9 травня, замість 8-го, як у всіх інших. Загалом це якийсь діагноз тієї спільноти людей, які це роблять. Тож не дивно, що позиціонуючи себе християнами, вони відзначають головні християнські свята не тоді, коли це роблять всі інші. Окрім того, вони вважають, що та війна почалася не 1 вересня 1939 року, як відомо решті світу, а 22 червня 1941 року. Тут заковика вже не просто в перекручуванні історії і спробі замилити питання про те, що ж робив совок в проміжку між цими двома датами, а в принципі.

Адже вони і назву свою також сфальсифікували за тим же принципом. Століттями існуючи під назвою Московія, це утворення вирішило назвати себе Росія. То що вже говорити про перекручені дати. Але саме день 9 травня вказує на якусь патологію – хворобливу тягу до брехні в усьому. Адже якщо абстрагуватися від тієї совкової маячні, якою годували старше покоління людей, що застали совок, і запитати просто: навіщо треба було вигадувати дату 9-го, якщо у решти світу – 8-го, то осудної відповіді на це просто не буде. Офіційна нісенітниця там просто не вкладається ні в рамки здорового глузду, ні елементарної логіки. Будь-яка подія, що сталася в конкретній географічній точці, прив'язується до часу, який був саме там, а не до чогось ще. Проте патологія дає про себе знати і нова маячня накаладається на маячню стару, вибудовуючи нескінченний мерзенний ланцюг цієї маячні, що став сутністю тієї країни. Вже одного цього має бути вдосталь, щоб зрозуміти сутність лепрозорію, який чомусь називається «Росія».

Але сьогодні ця дата цікава ще з однієї точки зору. Як відомо, ХХ століття принесло людству дві величезні, жахливі Світові війни. При цьому вони мали яскраво виражений загарбницький, імперіалістичний характер. Перша Світова війна була характерна тим, що затиснуті в вузьких рамках існуючих кордонів, Німецька та Австро-Угорська імперії, сподівалися на розширення своїх територій за рахунок ближніх і дальніх колоній. Саме для досягнення цієї мети були витрачені величезні зусилля і ресурси. Але результатом I Світової війни стало те, на що мало хто розраховував. Імперії, незалежно від сторони. на якій вони воювали, дуже швидко перейшли в стадію розпаду і смерті. Відразу три імперії пішли в історію: Німецька, Австро-Угорська та Російська.

Було б дуже цікаво подивитися на обличчя керівництва цих імперій, якби перед початком війни їм можна було показати те, чим все закінчиться. Але одне зрозуміло: саме на такий результат вони явно не розраховували. Проте, у великому масштабі, загибель імперій стала основним результатом війни. Інша справа, що залишки імперії російської «мутували» в жахливого комуністичного виродка, який втопив у крові своє населення і тим самим зупинив свою загибель на стадії напіврозпаду.

В такому форматі почалася і Друга світова війна. Власне кажучи, її суть звелася до того, що Німеччина і совок вирішили знову посовати кордони, але вже в стилі неоімперіалізму. Замість імператорів там були диктатори, а замість імперських традицій – потужна ідеологія. Що характерно, класична імперія в особі Великобританії щось таке передбачала і зайняла досить пасивну роль в цій великій грі.

І тут цікавий момент, який все більше проглядається прямо зараз. Якщо і совок, і Німеччина, і Японія точно знали, чого хочуть від майбутньої війни, то Британія і напевно Франція знали, чого точно не хочуть. Їх досить дивну політику слід розглядати саме з цієї точки зору. Вони грали роль пасивних регуляторів процесів, масштаб яких навіть не хотіли об'єктивно оцінювати. Їм здавалося, що войовничу Німеччину можна безболісно зіштовхнути лобами з комуністичним совком, і поки бійка буде в розпалі – спокійно спостерігати за подіями, не дуже занурюючись в їхню суть.

Виявилося, що досить нічого не робити, і Молох, який піднімається, почне діяти самостійно. Зараз, озираючись назад, можна впевнено стверджувати, що до 1936 року і Англія, і Франція, могли самостійно зупинити фатальний хід подій. У той час вони мали повноваження і незрівнянно більш потужні збройні сили, щоб вибити дурь з товариша Гітлера. Стрілки колії, що веде до великої війни, були переведені не в Мюнхені 1938 року, а в Рейнській демілітаризованій області. Тоді Гітлер ввів туди свої війська, які мали легке озброєння і просто не змогли б протистояти французької армії, чиї сили перебували в декількох десятках км, і на тому б все закінчилося. Німеччина ще не мала важких озброєнь і французам було досить продемонструвати свою рішучість і висунути свої танчики назустріч супротивнику, який мав директиву в разі чого миттєво відступити на вихідні позиції. Положення Гітлера було ще досить хитким і всидіти на кріслі канцлера, після такого провалу, означало б початок його кінця. Тим більше, що силами союзників Англія і Франція могли задушити Німеччину кільцем блокади і заводи Круппа були б просто вимушені зупинитися. Тоді, напевно б, військова риторика, яка стала коником Гітлера, дуже швидко згасла і німці стали повертатися в осудний стан. У будь-якому випадку, подальший хід історії був би іншим. Але Франція виявилася країною, яка не здатна приймати власні рішення і втратила ініціатівцу, чекаючи реакції союзної Британії. А вона так і не надійшла. Французький посол у Лондоні оббив усі пороги Foreign-офісу і залишився ні з чим.

Згодом, 1938 року в Мюнхені, така позиція була формалізована і названа «політика умиротворення». Тоді вирішувалася доля Чехословаччини, що мала приблизно однакову за потужністю армію і перевершувала Вермахт у важкому озброєнні. Військові історики стверджують, що сили були приблизно рівні й Прага цілком могла забезпечити оборону своїх кордонів від агресивних закидів Німеччини. Але в справу вступила французька дипломатія, яка доклала максимум зусиль, щоб зовнішня політика Чехословаччини не вступила у війну з Німеччиною. Все сталося саме так, як стверджував Уїнстон Черчілль, оцінюючи вибір між війною і ганьбою. Зрештою всі «умиротворителі» отримали й одне, і друге.

Звідси випливає, що імперська дурь не може присиплятися домовленостями і ласкавим голосінням. Якщо вона вже підняла голову, то її треба рубати якомога швидше. Чим раніше це буде зроблено, тим менше крові буде пролито й більше гарантій, що війна не прийде в господу тих, хто займався умиротворенням.

Прямо зараз історія програється знову, хоч і як фарс. З Москвою намагаються домовлятися і загравати на стадії, коли імперіалізм прокинувся, коли це вже запізно робити. Всі необхідні розмови повинні були відбутися ще в 2007 році, після знаменитої Мюнхенської промови Путіна. Зараз розмови вже не дають користі, бо Путін втягнув країну на шлях, що неминуче веде до війни. Він вже просто не може вибратися з танка.

Але, повертаючись до підсумків Другої світової війни, можна відзначити один фундаментальний парадокс. Країни-переможниці зробили два прямо протилежні рухи. Перше – розпуск Британської імперії. Вона дала своїм колоніям свободу і можливість самовизначення. Приблизно те ж саме зробила і Франція. Це – рух у правильному напрямку, але водночас було прийнято низку рішень, які відтворили російську квазі-імперію.

Здавалося б, все пройшло саме так, як і повинно. Світова війна призвела до руйнування імперій, але водночас було відтворено дивне й огидне утворення, що мало вигляд класичної імперії, але з комуно-фашистським начиням всередині. Дуже швидко союзники зрозуміли суть своєї помилки, але щось виправити вже було пізно. Це говорить про погано вивчені історичні уроки. Протистояння з комуністичним і, по суті, імперським совком і його новими колоніями відняло трильйони доларів, кілька десятків років, але врешті-решт імперія почала валитися.

І ось тепер вона в агонії намагається відновити свій імперський дух і багато хто на Заході зі своїм «умиротворенням» вирішили піти на третє коло «забігу по граблях».

Ніяких домовленостей або розмов з Москвою вести просто немає сенсу. Ця імперія повинна бути зруйнована і прямо зараз йдуть останні можливості для того, щоб зробити це без звичної бійки, свідком якої стало все людство в XX столітті. Але є надія на те, що остання імперія буде демонтована без загального побоїща під номером 3.