Останнє оновлення: 11:04 неділя, 22 вересня
гроші / економіка
Ви знаходитесь: Політика / Україна / У Зеленського хочуть загального декларування доходів. Це потягне до Азії, а не до Європи
У Зеленського хочуть загального декларування доходів. Це потягне до Азії, а не до Європи

У Зеленського хочуть загального декларування доходів. Це потягне до Азії, а не до Європи

В оточенні обраного президента Володимира Зеленського заговорили про введення обов'язкового декларування доходів населення. Чи справді «країна - електронний кабінет» потребує декларації доходів «діда Панаса з Страхолісся»?

Білий шум в смисловому вакуумі

Перш ніж почати оцінку пропонованого нововведення, трохи знизимо градус дискусії. Велика частина анонсованих нині реформ так і залишиться у вигляді анонса. Справа в тому, що після обрання нового президента, утворилася жахлива смислова порожнеча. Президент начебто є, а смислів немає. Інформпростір заповнюється білим шумом, для якого понад усе підходять контроверсійні теми, які, з одного боку, ніхто і не збирається активувати, з іншого - вони мають навіть не другорядне, а N-статечне значення, а з третього - і це головне - вони викликають в експертному середовищі бурхливу, що не змовкає кілька днів, дискусію.

Саме до такої тактики білого шуму і відноситься вкидання теми з обов'язковим декларуванням. Цілком очевидно, що держінституції, які не в змозі забезпечити чітке адміністрування податку на нерухомість серед населення, так само "захлинуться" і мільйонами обов'язкових декларацій. Навіть якщо все це буде відбуватися в рамках електронної держави. Адже, як показує практика, поняття "електронний" у нас імплементується вельми специфічно. Старий комп'ютер "Іскра" - то ж в своєму роді електроніка.

Данило Гетманцев, який відповідає в команді Зеленського за економічний блок і оподаткування, в недавньому інтерв'ю, заявив: "Наступний пункт наших пропозицій - загальне декларування доходів. Воно не буде стосуватися тільки тих, хто отримує доходи від держави. Скажімо, пенсіонерів. Загальне декларування - це та фішка, яка дозволить нам підходити по-європейськи до питання. Не тільки вимагати від держави, а й від себе. Підходити до фінансів по-європейськи, рахувати свої гроші. Ось ви знаєте, скільки ви в цьому місяці заплатили державі? Зазвичай людям важко дати відповідь на це питання. Ви не відчуваєте, "скільки" вам винна держава".

Крім усього іншого, він також запропонував провести амністію капіталу, навівши як приклад Аргентину і реформи її президента Маурісіо Макрі, який за допомогою податкової амністії вивів з тіні $ 117 млрд. Проблему тіньових капіталів має також вирішити декларування, на цей раз "нульове".

Справа на мільярд

Перш ніж перейти до теми народного декларування, коротко розглянемо пропозицію про "нульові декларації".

Проблема детінізації активів є однією з ключових для розвитку національної економіки. Головне правильно розставити акценти і не намагатися прикрити красивим словом зовсім інші цілі. А зараз як раз саме це і спостерігається.

З одного боку, віз ставлять попереду коня, з іншого - в возі намагаються провести "під сіном" контрафактний товар. Якщо підходити з розумом, то тут повинна бути досить проста послідовність. Спочатку визначення консенсусної рівноважної точки фіскального навантаження, яка знаходиться в процесі відкритої дискусії бізнесу, державних інституцій і суспільства. Тобто усувається базова передумова формування тіньової економіки у вигляді токсичного фіскального тиску. Потім відбувається амністія тіньових активів, а не корупційних капіталів. Далі - перехідний період, адже тіньовий бізнес повинен адаптувати свої практики до нових умов економічної гри. І нарешті, введення жорстких механізмів контролю на принципах рівного застосування правосуддя, починаючи від ФОПа і закінчуючи ФПГ.

У варіанті "Зе" пропонується амністія капіталів без фіскального маневру, тобто причини появи тіньової економіки не усуваються. Автори цієї ідеї чомусь свято вірять в те, що єдина перешкода, яка відділяє бізнес від легалізації, - це складність процедури, а не структурні, конкурентні, регулятивні і податкові дисбаланси, сформовані в нашій економіці за останні десятки років. Але в такому "обрізаному" форматі легалізується лише корупційна рента, накопичена за останні 20 років, незважаючи на запевнення Зе-команди в неможливості такого. З неї заплатять до бюджету пару мільярдів доларів і одразу ж їх вкрадуть. В результаті виграють лише корупціонери, які стануть легальними мільйонерами, і рівень їх політичного лобізму завдяки застосуванню вже легалізованих капіталів помітно зросте.

Бізнес пішов в тінь, рятуючись від фіскальної токсичності, монопольного тиску і репресивного регулювання з боку держави. Лише усунення цих передумов, створить базові умови для детінізації економіки та нульова декларація тут - лише проміжний, але зовсім не стартовий етап.

Хоча відсилання до Макрі - це свого роду обмовка за Фрейдом. Адже в першу чергу цей аргентинський президент позначив такі напрямки реформ, як скорочення соціальних статей. В якості першого і вельми непопулярного кроку була змінена індексація пенсій, в результаті чого держава економила, а пенсіонери, відповідно, недоодержували до 3 млрд песо щорічно. Його жорстка політика дала зворотний ефект: в 2016-му було зафіксовано падіння ВВП на 2,3%, а інфляція зросла до 40%. Країна зіткнулася з жахливим явищем - стагфляцією. Аргентина наочно показала нам, як на практиці працюють ті західні моделі, які або не вчасно імплементуються, або виконують роль димової завіси для інших, прихованих цілей.

Заокеанський приклад

Що стосується загального декларування. Насправді його немає навіть в країні, яка довгий час була прикладом в цьому плані, - США. Там приблизно 2/3 платників самостійно декларують свої податкові зобов'язання, часто роблячи це за допомогою аудиторів і податкових консультантів. Цей обов'язок залежить від рівня доходу, причому матриця, яка це визначає, не така проста. Найцікавіше, що ті платники, які не зобов'язані декларувати свої доходи, часто звертаються в податкове управління з проханням дозволити це зробити. Чому? Спробуємо розібратися.

Декларування в Штатах існує в наступних формах:

• спільне сімейне декларування (коли доходи визначаються на всю сім'ю); 
• роздільне сімейне декларування (коли кожен чоловік робить це самостійно); 
• декларування, оформлене на главу сім'ї; 
• приватне декларування (для самотніх людей без дітей); 
• декларування одиноких батьків з дітьми.

Для кожної з цих груп визначаються вікові підгрупи і сукупна сума доходу за рік. Якщо перевищив в такий підгрупі мінімальний рівень доходів - то декларуй. Якщо не потрапив - немає. Податок на доходи громадян (individual income tax) декларується до 25 квітня і сплачується самостійно кожним платником. Платники з дітьми на утриманні (враховується не більше трьох дітей, щоб уникнути схеми заробітку на "дітородінні") і сім'ї без дітей з низьким рівнем доходу, можуть отримати Earned Income Credit - податковий кредит.

Якщо сума податкового кредиту, розрахована за методикою, перевищує суму податкових зобов'язань, платник отримує відшкодування податку з бюджету. Причому такі виплати проводяться на картку платника не пізніше 21 дня з дати підтвердження розрахунку в податковому управлінні. Саме можливість отримати податковий кредит і стимулює людей вчасно подавати податкові декларації без будь-якого примусу. У той же час від обов'язкового декларування звільнена 1/3 платників податків з мінімальним рівнем доходу.

Часткова обов'язковість декларування, як в США, так і в ЄС, виникла як закономірний процес збільшення добробуту населення. Згадаймо Роберта Кіосакі та чотири квадрати фінансового благополуччя. Це робота, пасивні доходи (від вкладень в нерухомість, депозитів, цінних паперів), свій бізнес, розвиток системного підприємництва (франчайзинг). Більше 50% населення в розвинених країнах перебувають як мінімум в двох квадратах фінансового благополуччя (робота і пасивні доходи). Від 10 до 20% - збільшують диверсифікацію свого добробуту до третього квадрата - відкривають невеликий бізнес у вигляді магазинчика, кафе або надають будь-які послуги, невеликий консалтинг.

 

У цій парадигмі людина повинна декларувати свої доходи, адже держава не може проконтролювати всі його "квадрати" у вигляді депозитів, оренди нерухомості, вкладень на фондовому ринку, приватного невеликого бізнесу. Одночасно, він отримує і право на податкові відрахування, коли витрати домогосподарств на навчання, медицину, іпотеку зменшують оподатковуваний дохід.

У такій форматі, платник податків повинен отримувати брутто-доходи, тобто як це у нас прийнято називати - виплати "брудними". Саме "брудна зарплата" до оподаткування і вказується в трудових контрактах. Якщо мова йде про мінімальний дохід, то найманий працівник, щоб не витрачатися на податкових консультантів за підсумками року, може попросити роботодавця віднімати податки при виплаті зарплати та виплачувати вже дохід "чистими".

Однорука система

В Україні до 30% населення, за даними Держстату, знаходиться на мінімальному рівні життєзабезпечення, коли доводиться отримувати субсидії і не вистачає грошей на ліки і лікарів. Накопичувати і інвестувати можуть лише 5-10%, які мають більше одного джерела доходу.

Але за законом ця група населення і так повинна надавати щорічні декларації про доходи та майновий стан. Крім того, українці отримують нетто-зарплату, тобто вже після всіх податкових відрахувань.

 

Формат обов'язкового декларування доходів, якщо ми рівняємося на цивілізований світ, передбачає, що в такому варіанті, українці повинні отримувати зарплату без утримання прибуткового податку і самостійно його сплачувати за підсумками календарного року, але з урахуванням усіх видів податкових пільг і відшкодувань (податкового кредиту). В такому випадку бюджет втратив би ритмічних щомісячних відрахувань і сама сума податку скоротилася за попередніми оцінками вдвічі - як внаслідок застосування податкового вирахування, так і через нарощування податкової заборгованості серед бідних верств населення

Нагадаємо, що за планом на поточний рік державний бюджет отримає близько 100 млрд грн, а місцеві - 160 млрд грн в якості податку на доходи фізосіб рівними щомісячними платежами, і відповідальність за сплату його будуть, як і раніше, нести юридичні особи - роботодавці. У разі переходу до брутто-моделі нарахування зарплати, люди отримають більше грошей (на 18%), але з умовою сплати податку до серпня наступного року. Утворюється колосальний бюджетний розрив, і ще не факт, що населення щось заплатить, адже сьогодні багато просто лінуються подавати документи на відшкодування частини податку на суму належних їм пільг, наприклад на навчання дітей, але будуть це робити в разі обов'язкового декларування, навіть з бажання заощадити на податках, адже зарплата вже давно отримана і витрачена і грошей на податки не залишилося. Крім того, використовуючи творчий підхід.

 

Так може в цьому і є позитив декларування, подумаєте ви і будете обмануті по наївності. Адже пропонуючи жити "по-європейськи" в частині декларативною "оголення": ніхто не дасть населенню право на отримання всієї "брудної" зарплати з можливістю самостійної сплати прибуткового податку раз на рік. Цю прерогативу держава залишить за роботодавцем.

Ось і виходить двоголовий Янус: з одного боку, європейські зобов'язання, а з іншого - азіатські права. Як показує досвід розвинених країн, обов'язкове декларування ефективно працює лише в парі з правом на самостійну сплату прибуткового податку, коли більша частина працівників отримує все зароблене і роботодавець не утримує податки з цих сум. Спроба створити "одноруких" систему декларування - це лише звичайні пошуки мільярда-другого додаткових податків і занедбаність фіскального невода для зняття з системи субсидування ще однієї порції домогосподарств. До Європі це має таке ж відношення, як і розмір самих зарплат.

закрити

Додати коментар:

SVOBODA.FM - LIVE!
Listen on Online Radio Box! SVOBODA.FM


Архів прямих трансляцій на YouTube: YouTube.com/holovatenko

Реклама на сайті SVOBODA.FM

SVOBODA.FM - LIVE!
Фотоновини

  Андрій Макаревич - володар часу

Владислав САВЕНОК, SVOBODA.FM

RedTram
Загрузка...
Північний вектор