Поради психологів: Вчимося сваритися колоритно і бережемо дитячу психіку

Важко знайти в Україні людину, яка б не знала, куди саме має йти «русскій воєнний корабель». Фраза захисника острова Зміїний Романа Грибова, проговорена 24 лютого 2022 року, стала не просто емоційною реакцією, а й проявом суспільної солідаризації опору окупантам.

З початком повномасштабного російського вторгнення в Україну нецензурна лексика масово з'явилася на білбордах, у піснях, у заголовках ЗМІ та навіть у риториці дипломатів.

Почасти це можна виправдати стресом і «терапевтичним ефектом» лайки.

Проте є один важливий нюанс: цю лексику, як губка, вбирають наші діти. Для сучасного школяра матюки перестали бути ознакою «поганого хлопця з підворіття». Тепер це звичний розділовий знак або спосіб здаватися дорослішим у світі, де самі дорослі легалізували лайку.

У студії Радіо «Український Альянс» ми шукали відповідь на складне питання: де проходить межа між емоційною розрядкою та мовною деградацією, і чому заборони не працюють?

Експертками ефіру стали координатор неформальної освіти освіти Тетяна Люта та психолог Міжнародної української школи Литви Анастасія Бажинова.

---

«Коли грубі слова стають нормою, зникає межа між жартом і образою»

Дата ефіру була обрана невипадково. 3 лютого у світі неофіційно відзначають День боротьби з ненормативною лексикою — привід хоча б на 24 години пригадати, що мова має інші інструменти для висловлення гніву чи захоплення.

Проте реальність шкільних коридорів далека від ідеалу. Тетяна Люта, яка щодня працює з дітьми, зазначає, що проблема нецензурної лексики в школі є гострою і ігнорувати її не можна.

«Це притуплює чутливість. Коли грубі слова стають нормою, зникає межа між жартом і образою, між емоцією і агресією. Діти перестають помічати, що ранять інших і самих себе», — наголошує пані Тетяна.

Педагог звертає увагу на глибшу проблему — втрату самоідентичності через бідність словникового запасу. Якщо весь спектр переживань зводиться до лайливих слів, дитині стає важко ідентифікувати свої справжні почуття. Замість усвідомленого «мені боляче» чи «мені страшно», з'являється крик і жаргонізми. Це руйнує емоційну безпеку, без якої неможливий ефективний навчальний процес.

Психологія лайки: від наслідування до «знеболювального»

Чому ж діти матюкаються? Психологиня Анастасія Бажинова виділяє кілька ключових причин, і перша з них — це дзеркало поведінки дорослих.

• Наслідування: Діти засвоюють мовні моделі з родини, TikTok, фільмів та ігор. Якщо лайка звучить довкола регулярно, вона сприймається як норма.

• Емоційна саморегуляція: Підлітки часто не мають навичок екологічного проживання емоцій. Лайка стає швидким способом скинути напругу, злість чи розчарування.

• Самоствердження: Вживання заборонених слів допомагає підлітку відчути себе дорослішим або завоювати авторитет у групі («бути своїм»).

Довідка:

У психології існує термін «лалохезія» (lalochezia) — це емоційне розвантаження через вживання нецензурних слів. Дослідження показують, що лайка може короткочасно зменшувати відчуття фізичного болю або соціального стресу. Проте, як зауважують експерти в студії, коли цей «препарат» вживається постійно, він перетворюється на згубну звичку.

«Заборони не працюють — працює тон»

Традиційні методи виховання через «не можна» і «не роби» у випадку з підлітками часто дають зворотний ефект, викликаючи протест. Обидві гості студії погоджуються: боротися з лайкою через покарання — шлях в нікуди.

Що пропонують фахівці?

1. Техніка «Пауза та усвідомлення»: Замість сварки запитайте дитину: «Що ти хотів саме зараз сказати? Що ти відчуваєш?». Це змушує дитину замислитися і шукати відповідні слова для своїх потреб.

2. Розвиток емоційного інтелекту: Вчити дітей називати емоції (злість, сором, розгубленість). Коли для почуття є легальна назва, потреба в матюці зменшується.

3. Альтернативні джерела авторитету: Якщо дитина матюкається, щоб «бути крутою», батькам варто допомогти їй знайти інші приводи для гордості — хобі, спорт, творчість, у яких вона може бути компетентною та цінною для друзів.

«Яке волокно, таке і полотно»: відповідальність дорослих

Експертки Тетяна Люта та Анастасія Бажинова наголошують: неможливо вимагати від дітей літературної мови, якщо вдома чи в учительській лунає добірна лайка.

«Щоб ми не виглядали в очах дітей лицемірами, самі дорослі також мають працювати над собою», — зауважує Олена Головатенко. Тетяна Люта додає влучне порівняння: «Яке волокно, таке і полотно. Які ниточки діти бачать і чують, таке полотно вони і зітчуть».

Це вимагає спільної роботи школи та родини, щоб уникнути подвійних стандартів.

Етнокод гніву: як замінити російський мат на українську дотепність

Окремим шаром розмови стала культурна складова. Більшість нецензурної лексики, що побутує в Україні, має російське коріння і семантично пов'язана з приниженням. Натомість українська традиція лайки — це часто дотепний код. Українська лайка виразна, експресивна, але вона рідше спрямована на руйнування гідності опонента.

У Міжнародній українській школі Литви вирішили провести експеримент: створити інтерактивну дошку, де діти можуть замінювати звичні мати на колоритні українські фразеологізми.

Топ українських відповідників від гостей студії:

• «Хай тебе качка копне!»

• «Хай тобі грець!»

«Як до такого роду, то краще з моста у воду», - цей вислів Тетяна Люта пропонує як гідну, історично обумовлену альтернативу фразі про російський корабель. «Для людей, які залишили окуповані міста, маючи власне житло... Краще вже у воду, ніж до такого роду. Це гарний слоган», — вважає освітянка.

Війна легалізувала гнів, але ми не повинні дозволити їй маргіналізувати нашу культуру. Можливо, саме зараз, коли ми виборюємо свою незалежність, час провести і мовний кордон — відмовитися від мови ворога навіть у моменти найвищої люті.