Хто ходить в ліс по землю в Лісниках? ВІДЕО

Земельна проблема в Україні, попри її загальновідомість і досить високу частотність висвітлення в ЗМІ, анітрохи не втрачає актуальності.

Земля в нашому суспільстві стала вигідним товаром: її за безцінь купують і втридорога продають, нею роздають хабарі та й, врешті-решт, її просто накопичують “до кращих часів” (читай – зняття мораторію на продаж).

Безвигідною вона є тільки для держави, як інституції, яка покликана відстоювати інтереси громади. Адже втрачає саме вона: втрачає поля, на яких повинні колоситися пшениці чи випасатися худоба, ліси, які слугують своєрідними легенями та є беззаперечними розсадниками для розмноження унікальної флори й фауни, водойми, що здавна слугували для людей місцем для лову й відпочинку.

Часто то там, то тут в наші державі спалахують земельні конфлікти, в яких свідомі українці (рідше – компетентні органи) намагаються не допустити розкрадання або ж повернути незаконно приватизовані землі.

Найгостріше ця проблема виявляється в Київській області (околиці Києва) й курортних зонах Криму, Карпат тощо.

Нещодавно розголосу набув земельний конфлікт в с. Лісниках Києво-Святошинського р-ну Київської обл. На запрошення місцевого активіста Сергія Василькова, який, як виявилося згодом, очолив місцевий рух проти свавілля сільської влади, журналісти мали змогу відвідати епіцентр скандалу, який знаходиться за 5 км від Києва.

Свавілля виявляється в тому, що за ініціативою місцевого голови під забудову було роздано майже 10 га лісу, який належить до території Лісниківської сільської ради.

Ліс цей межує з вже збудованими котеджними будиночками. Чи то скоріше віллами, оскільки про заміські маєтки під Києвом багатьом відомо не лише з екранів телевізорів.

Далі ще дивніше: в глиб лісу (близько кілометра від сільської дороги) нами було виявлено вирубку дерев. І ніхто, можливо, з тієї вирубки не здивувався б, коли робітники не почали б переховуватися від фотоапаратів і телекамери.

Згодом підійшов керівник робочої бригади, який почав показувати начебто дозволи на знищення дерев (без атрибутів законності, таких як власноручний підпис керівника й мокра печатка). На запитання ж, навіщо вирубують ліс, відповів, що будуть садити новий.

Проте С. Васильков показав ділянку, де вже проводилася так звана санітарна вирубка лісу для оновлення. І крім пеньків та чагарників на цій території ми більше нічого не виявили.

Вдалося поспілкуватися й з сільською владою села в особі О. І. Сагач, сільського голови, і кількох сільських депутатів. На запит про вищезазначені проблеми, голова сільської ради стверджувала, що нічого не чула про рішення (підписане нею власноруч), згідно якого роздано під забудову 9,8 га лісу, і що сільська рада подібного рішення не приймала.

Голова заперечувала, що знає про вирубку в лісі, проте в той же час казала, що ліс, де рубають дерева, належить до території сусідньої сільської ради.

Аналогічне запитання (про законність вирубки лісу) було задано і юристу сільської ради Олександрові Марчуку. Місцевий законник прокоментував цей факт, опираючись на папери, як планову санітарну очистку лісу.

Одним словом, правди в Лісниківській сільській раді годі шукати. Вона або ретельно приховується, або ж місцева влада сама нею не володіє.

Проте факти залишаються фактами

Звичайно, справа вимагає тривалого розслідування компетентних органів, оскільки протягом останніх років на території Лісниківської сільської ради змінилося 3 сільських голови (кожного разу через загибель попередника) й неодноразово приймалися суперечливі рішення. Зокрема й стосовно 9,8 га землі, що стала приводом для суперечки між сільрадою й місцевою громадою.

Якщо звернутися до хронології епопеї зі спірними гектарами лісу, розданими під забудову, то тривалий час ця земля перебувала в оренді ДП “Боярська лісова дослідна станція”.

30 вересня 2006 року рішенням Лісниківської сільської ради № 10/5 та розпорядженням Києво-Святошинської районної державної адміністрації Київської області від 02.11.2006 р. № 854 було погоджено припинити право постійного користування земельною ділянкою Боярською лісовою дослідною станцією (відокремлений підрозділ національного аграрного університету) та передачі її до земель запасу с. Лісники Києво-Святошинського району Київської обл.

10 листопада 2007 р. (рішення № 30/46) депутатами Лісниківської сільської ради було підтримано прогнози Інституту зоології ім. Шмальгаузена та біологічного факультету КНУ ім. Шевченка про необхідність оголошення лісового заказника місцевого значення “Чернечий ліс” у межах належних до земель Лісниківської сільської ради кварталів 56, 58, 59 Хотівського лісництва.

А вже 30 серпня 2008 року рішеннями сільської ради № 65/41, № 65/30, № 65/14, № 5/15 були скасовані рішення, якими мотивувалося створення та розширення заповідних зон, і надано дозвіл на складання проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок у власність для будівництва та обслуговування житлових будинків, господарських будівель і споруд площею 0,25 га громадянам

України в кількості 32 осіб без відшкодування збитків та втрат лісогосподарського виробництва, передбачених вимогами постанов Кабінету Міністрів України.

Отже, попри заперечення О. Сагач, факти виділення землі, засадженої лісом, документально підтвердженні. Є й список, в якому зазначений перелік осіб, яким надається ця земля. Серед інших, у списку зазначено й прізвище родича місцевого голови. Зафіксовані й факти спроби продажу цих ще документально дуже спірних ділянок.

Щодо законності

Звичайно, можна було б стверджувати, що насправді сільський голова дбає про народ, адже згідно чинного Земельного кодексу України – одним з найдієвіших способів розподілу землі є безплатна приватизація. У містах та інших населених пунктах кожен громадянин України може одержати землю безоплатно для таких цілей: для будівництва та обслуговування житлового будинку і господарських споруд (присадибне будівництво), дачного й гаражного будівництва (на що й посилаються в своєму рішенні депутати сільської ради).

Кожен громадянин України має право на таку ділянку, але мало хто може це право реалізувати. Для цього треба, щоб ділянка мала відповідне цільове призначення, а також щоб відповідна рада прийняла рішення про надання цієї ділянки. Про наявність таких ділянок знають тільки “деякі” громадяни України.

Влада не зацікавлена в чесному розподілі землі. Непрозорі способи роздачі ділянок є найприбутковішими шляхами збагачення місцевих чиновників і владної верхівки – від голів і депутатів сільських рад до міністрів і народних депутатів України.

На конфлікті в Лісниках, локально дуже обмеженій території, простежується ситуація по всій Україні. Одиничним прикладом на фоні масовості доводиться те, що риба починає гнисти з голови. Бачачи беззаконність у вищих ешелонах влади й маючи “волохаті руки” за плечима, депутати легко міняють свої думки, приймають незаконні рішення, не боячись ні відповідальності згідно чинного законодавства, ні суду вищого.

А в цей час околиці Києва поступово спустошується: вирубують під різними приводами дерева, розріджують парки, знищують ліси. І якщо в позаминулому столітті для українців земля була необхідна для праці на ній, то в сьогоднішньому зубожілому суспільстві вона потрібна для відбудови палаців.

Попри значний розголос і з’ясування багатьох супровідних фактів, відкритими залишають багато питань: Хто рубає ліс? З якою метою? Чому місцева влада, до сфери впливу якої належить відання цією територією, нічого не знає про вирубку?