Справи сімейні... В алкогольному угарі

Коли кажуть, що яблуко від яблуні недалеко падає, мають на увазі, що діти в більшості своїй успадковують усі як позитивні, так і негативні риси батьків.

Колись Світлана Петрівна ще тридцять років тому, так і не вийшовши заміж, вирішила народити дитину «лише для себе». Вважала, що зможе її виховати достойною людиною. На той час вона працювала на великому заводі, мала непогану зарплатню і кімнату у гуртожитку.

І ось народилася Ніночка, все б нічого, але Світлана своїх сил не розрахувала. Чи в неї не вистачило терпіння як слід виховувати дівчину, чи своє узяли гени батька, але Ніна росла досить неслухняною.

На відміну від спокійної Світлани, дочка увесь час з кимось з'ясовувала стосунки, лаялася та навіть билася. Спочатку це були безневинні дитячі капризи щодо іграшок та цукерок, потім Ніна подорослішала, подорослішали й капризи – потрібні були гроші на одяг, косметику та... алкоголь.

Серед однолітків у дівчини не було ані друзів, ані подруг, бо панночка увесь час когось ображала та зачіпала. Світлана Петрівна дочці не перечила, бо потроху й сама почала «закладати». Спочатку на вихідних (бо тиждень працювала), а як вийшла на пенсію, так і кожного дня. Життя не склалося, а єдина дитина не виправдала материних сподівань...

На відміну від матері, яка була тихою алкоголічкою, Ніна під впливом «градусів» шукала собі пригод. Агресія та образа на увесь світ виливалися на голови рідних: матері та старого дідуся, який на той час проживав у Чернігові.

І ось одного разу (12 років тому) 19-річна Ніна добряче набралася. Хмільна стежка привела її до рідного діда. Старому не дуже подобалося, що молода онука, у якої ще усе життя попереду, так «набирається», тому старенький вирішив її трохи повиховувати.

Та чим серйозніші ставали повчальні слова діда, тим агресивнішою була реакція Ніни. Коли ж дід в якості аргументу використав свою клюку, на яку спирався, і вдарив нею онуку, молода жінка озвірила. Вона вихопила палку та почала щосили бити нею дідуся. Наступного дня від отриманих тілесних ушкоджень чоловік помер в лікарні, 19-річна вбивця відправилася на «зону».

Промайнули сім років. Ніна звільнилася з місць позбавлення волі в 2005 році.

Повернення додому було непомітним, без якихось «відмічань». Ніна вирішила стати на шлях виправлення. Згодом навіть влаштувалася працювати контролером.

Та «недовго музика грала» - потроху риси характеру жінки брали своє. Ніна не лише почала знову «закладати», а й зустрічатися з усіляким асоціальними елементами протилежної статі. Ці зустрічі закінчилися спочатку появою у 2008 році дочки Карини, а потім у 2009 році сина Бориса.

«Приходящі» татусі мінялися з постійною регулярністю, але жінці було однаково. Вона офіційно знаходилася у декретній відпустці, материнських почуттів ці двоє малих у Ніни аж ніяк не викликали. Що тут казати, якщо жінка могла залишити їх самих зі своєю матір'ю, а сама днями не являлася додому, бо на горизонті маячила перспектива чергового коханця та чергової пляшки горілки.

Але і Світлана Петрівна також до кинутих на її голову онуків не палала великою любов'ю. Жінка могла добряче напитися і лягти спати, а діти тихенько лежали удвох в дерев'яній колисці. Погодовані вони чи ні – нікого з двох жінок не цікавило. Інколи в часи просвітління і однорічну Карину, і тримісячного Бориса стара могла погодувати дітей борщем.

Такі знущання з дітей могли тривати ще довго, якби одного разу в червні 2009 року Світлана Петрівна не вирішила зайнятися вихованням тримісячного Бориса.

Зранку жінці вдалося розжитися півлітрою розведеного спирту. Оскільки діти тихенько лежали у колисці, а дочка Ніна знову кудись повіялася, то старій ніхто не заважав. Вона випила увесь спирт та лягла відпочивати. Та заснути ніяк не могла, бо прокинувся Борис. Дитина хотіла їсти і сповіщала про це усіх навкруги плачем, та захмелілій бабусі такі крики немовляти різали вухо.

Хитаючись, вона піднялася з дивана, підійшла до колиски та за ніжку, наче кошеня, дістала звідти онука та потрясла у повітрі. Хлопець зайшовся плачем. Тоді п'яничка кинула дитину на диван та почала її бити долонями по обличчю і по тілу.

«Виховна» екзекуція тривала б довго, якби крики не почули сусіди по гуртожитку. Саме вони забігли у кімнату та побачили п'яну господиню та побите немовля, сусіди ж викликали і швидку.

Медпрацівники приїхали швидко. Оцінивши ситуацію, у лікарню забрали одразу двох дітей: і Карину, і Бориса. У хлопчика були численні травми: закрита черепно-мозкова травма, струс головного мозку, множинні синці та забої м'яких тканин голови, зовнішніх статевих органів, гематоми обличчя та шиї.

Ніна ж про те, що сталося, дізналася від сусідів. Горе-матусю в лікарню до дітей не поклали, сказали: «Проспишся – прийдеш і провідаєш». Та Ніна вирішила по-своєму: замість того, щоб знаходитися з дітьми, вона пішла заливати горе. Набравшись, вирішила провчити матір.

Озвіріла жінка побила свою рідненьку матусю так, що й та опинилася в лікарні. Та Світлана Петрівна на дочку заявляти не стала, казала, що сама впала та вдарилася (тричі об підлогу головою).

Діти після лікування додому вже не повернулися – їх відправили в притулок. Та Ніні було байдуже, вона навіть не знала куди саме потрапили її діти. Головне – пляшка та черговий коханець. Світлана Петрівна, підлікувавшись, потрапила до слідчого ізолятору, була порушена кримінальна справа за фактом спричинення нею тілесних ушкоджень своєму онуку.

Відсиділа вона аж три місяці, а потім її відпустили. Жінка також повернулася додому. Все ставало на «круги своя». Дві жінки продовжували випивати, Ніна зі скандалами та бійками, Світлана Петрівна по-тихому.

Перемир'я тривало майже рік, але Ніна за своїм темпераментом не могла увесь час сидіти без грошей, залежати від матері, тим більше, що у тієї була пенсія. Дочка хотіла по-чесному - пенсію навпіл. Але Світлана Петрівна ділитися не хотіла, гроші витрачала лише на себе, точніше на випивку для себе.

Для дочки грошей не було, ці дві істоти (по іншому їх назвати якось язик не повертається) жили разом, як на пороховій бочці. Чекали хто з них переможе: старша чи менша. Менша, але сильніша, узяла верх.

Наприкінці липня цього року Ніна прийшла додому та побачила, що мати знову напилася, а у Ніни було якраз похмілля, грошей на пляшку не було. Жінка розлютилася, почала лупцювати свою неньку кулаками по голові та обличчю. Била так, що та впала на підлогу та затихла, але Ніні цього було замало. За ніч вона ще кілька разів підходила до матері та била її, а потім залишила рідненьку на підлозі.

В такому стані Світлана Петрівна пролежала чотири дні, а Ніна не намагалася її не лише підняти, а й викликати лікарів. Тільки переступала через тіло, наче через колоду. Підмога прийшла від чергового коханця Ніни. Чоловік побачив жінку на підлозі і викликав «швидку», допоміг покласти її на диван.

Вдруге лікарі забрали Світлану Петрівну до лікарні, але звідти жінка вже не вийшла – померла через кілька днів від тілесних ушкоджень.

Дочка ж, коли розповідала про скоєне, на запитання слідчого: «Є що сказати у виправдання?», відповіла: «Я її люблю... Як собака палку!»

На сьогоднішній день донька затримана, жінку перевели до слідчого ізолятора, проти неї порушена кримінальна справа за ч. 2 ст. 121 Кримінального кодексу України «Умисне тяжке тілесне ушкодження», санкція якої передбачає до десяти років позбавлення волі.

Наталія Човпило,
помічник начальника ЧМВ УМВС
по роботі з громадськістю та ЗМІ