Ельбрус помилок не прощає...

Два тижні тому я завітав до відомого чернігівського мандрівника, журналіста і письменника — Олександра Волощука.

Але у гості до Олександра Миколайовича мене покликала біда, яка сталася з відомою російською альпіністкою Лейлою Албогачієвою.

Справа в тому, що альпіністка з Інгушетії під час свого чергового сходження на вершину Ельбрусу, у зазначений термін (21 вересня) не повернулася у табір.

Цю новину Волощук сприйняв із болем у серці. Адже Олександр разом із Лейлою «штурмував» вершини Ельбрусу у 2011 році.

***

-Познайомились з Лейлою три роки тому. Я тоді брав участь в православній експедиції на Ельбрусі (божественна літургія на вершині гори). І от коли ми піднялися до останнього базового табору «Скелі рятувальників» (4100 м.), то у ньому перебувала Лейла Албогачієва, яка готувалася до свого сходження. Ось там ми вперше і зустрілись, - розповідає Олександр.

Вона унікальна жінка. Це — єдина жінка в Інгушетії, яка професійно     займається  альпінізмом. Лейла народилася 1968 року у селищі Алі-Юрт (10    кілометрів від Назрані).

У цьому таборі Лейла перебувала разом зі своєю сестрою Асіят. Перш за все, мене вразила мета сходження інгушської альпіністки, - ділиться своїми враженнями мандрівник.

Вона хотіла піднятися на західну вершину Ельбрусу і встановити три мраморні плити, які були присвячені 20-річчю республіки Інгушетія,  Ахмаду Кадирову (колишній президент Чечні), а текст третьої плити мене узагалі вразив: «Мудрим політикам і мудрим правителям — Володимиру Путіну і Дмитру Мєдвєдєву. Від альпіністки Лейли Албогачієвої».

Але Лейла завдяки цьому сходженню і встановленню плит, мріяла «вибити» від місцевих чиновників, кошти на відкриття у республіці Інгушетія альпіністського клубу. Це той випадок, коли заради досягнення мети, використовуються будь-які засоби, - розповідає Олександр.

Коли ми своє сходження здійснили, то Лейла ще залишилась на Ельбрусі.

Була погана погода і здійснювати сходження було неможливо. Після того, як погода стабілізувалася, то я разом зі своїм товаришем — Віталієм Сторожуком вирішив ще раз піднятися на вершину.

І от тоді ми знову зустрілися з Лейлою та її сестрою у базовому таборі «Скелі рятувальників». Було прийнято рішення у трьох піднятися на західну вершину Ельбрусу (О. Волощук, Л. Албогачієва і В. Сторожук).

Це було найскладніше сходження, - зізнається мандрівник. Адже мій товариш не був підготовлений до сходження на Ельбрус і доводилося йти повільно. Ми піднялися на вершину о шостій годині вечора, коли вже усі нормальні люди спускаються назад. Це дуже пізно і ми ризикували надто серйозно. Ночувати було неможливо через недостачу кисню.

Лейлі було дуже важко нести усі ці плити, тому я вирішив допомогти їй. І певну кількість вантажу поклав у свій рюкзак. О сьомій годині вечора ми встановили плити і почали спуск, коли вже настала темрява. Нам пощастило, що на Ельбрусі стояла хороша погода. Все було добре, але з Віталієм мало не сталася трагедія. У нього був знесилений організм і він не міг продовжувати спуск. Тоді Лейла погодилася допомогти Віталію спуститися, а мене відправила у базовий табір, - оповідає Олександр.

Серед ночі у табір прийшла Лейла, але Віталія з нею не було.

Вона розповіла, що Віталій упав і його понесло по кризі у тріщини. Але хлопця урятувало те, що він зміг льодорубом загальмувати своє ковження і приземлився на камені, а не у тріщину.

Я зібрався і вирушив на допомогу. Через два дні ми усі разом спустилися у селище Терскол, - розповів Олександр Миколайович.

Але Лейла Албогачієва на цьому не зупинилася! У 2012 році вона була на Евересті. І стала першою інгушкою, яка здійснила подвійне сходження (з боку Китаю і Непалу) на найвищу гору.

Лейла мріяла здійснити сходження на найвищі вершини усіх частин світу (Європа, Азія, обидві Америки, Африка, Австралія і Антарктида). Вона здійснила 4 сходження: г. Ельбрус (Європа), г. Еверест (Азія), г. Кіліманджаро (Африка), г. Аконкагуа (Південна Америка). Їй залишилося підкорити лише три вершини: г. Косцюшко (Австралія), г. Мак-Кінлі (Північна Америка), г. Еребус (Антарктида). Перша вершина дуже проста, а ось дві інші вимагають спеціальної підготовки, - пояснює мандрівник.

У червні 2013 року я був в Інгушетії і поїхав до Лейли Албогачієвої у гості. Але її несподівано викликали до Москви в Олімпійський комітет. З того часу  двічі з нею здзвонювалися.

А 22 вересня 2014 року дізнався, що вона зникла на Ельбрусі і її шукають. Коли на Ельбрусі зникають люди, і якщо за дві доби вони не знаходяться, то шансів на порятунок дуже мало.

Справа в тому, що знайшли її речі: рюкзак, лижні палиці і куртку. Чому вона їх залишила, мені не відомо. Адже у такий період значно погіршується погода. Можливо вона заблукала. А залишила рюкзак для того, аби знайти дорогу. Але там, такі пориви вітру, що її просто могло здути. Найбільш вірогідно, що Лейла потрапила у тріщину, - висловлює своє припущення Олександр. Якщо людина потрапляє у тріщину, то шансів вижити нема.

Це було тринадцяте її сходження на  Ельбрус. Вона хотіла встановити новий рекорд. Лейла полюбляла встановлювати нові рекорди, - згадує Волощук.

Цей рекорд називається «подвійний хрест» - підйом із південного схилу на західну вершину, а потім на східну. Звідти спуск на північний схил. Там два-три дні відпочинку і знову все повторюється, - роз'яснює Олександр.

Також цей рекорд альпіністка хотіла присвятити миру в усім мирі. І виступала проти припинення кровопролиття на Україні.

«Від імені усіх спраглих світу людей планети Земля ми звертаємося до лідерів країн і народів — докладіть максимум зусиль, щоб на нашій планеті нарешті припинились будь-які війни!», - таке звернення Лейла записала перед сходженням на Ельбрус.

Один «хрест» Лейла вже здійснила. Це дуже важко. По-перше, Лейла ніколи не зупинялася перед труднощами, а по-друге, вона ніколи незважала на небезпеку. Ельбрус не прощає занадтої впевненості у своїх силах, - вважає мандрівник.

Уряд Інгушетії, після того, як вона здійснила перше сходження на Еверест зустрічали її з почестями і подарували позашляховик. Хоч Лейла була мусульманкою, але вона була частим і бажаним гостем у Тирниаузькому православному храмі, - згадує Олександр.

Пошуки інгушської альпіністки тривали цілий тиждень, але із-за погіршення погоди вони були припинені. Відновилися пошуки, коли погода більш-менш стала нормальною. Тіло Лейли Албогачієвої, рятувальники знайшли 2 жовтня у тріщині, на висоті 5350 метрів.

За два дні, до звістки про смерть альпіністки, Олександр Волощук присвятив їй свій прощальний літературний етюд.

ПАМЯТИ ЛЕЙЛЫ АЛБОГАЧИЕВОЙ

Эльбрус беспощаден. Он не прощает ни минутной расслабленности, ни секундной самоуверенности. Я познакомился с Лейлой в августе 2011-го.На тех высотах, где сердце учащённо бьётся от недостатка кислорода, а глаза должны всегда быть под защитой тёмных очков.

Она мне показалась сумасшедшей женщиной — тащить на вершину мраморные плиты с посвящениями руководителям страны... Но это сумасшествие имело своё объяснение — Лейла хотела выбить деньги для открытия в Ингушетии альпинистского клуба.

В сентябре 2011-го у нас было совместное восхождение на западную вершину Эльбруса. С теми же мраморными плитами... И с полной уверенностью, что мы — законченные экстремальные идиоты. Подниматься в шесть часов вечера на Эльбрус — это чуть меньше, чем самоубийство...

Но мы поднялись. И спустились с горы.

Через полгода я побывал у Лейлы в гостях. Ингушское гостеприимство не знает границ, - я это знал, а в её доме в Али-Юрте лишь в очередной раз убедился в этом

Лейла не ограничилась Эльбрусом. Она хотела большего, и была достойна этого, - Килиманджаро, Аконкагуа, два Эвереста...

Изредка мы созванивались. А 17 сентября она исчезла. Поднялась на Эльбрус с целью совершения «двойного креста» и пропала. Сначала хотелось верить в то, что ёё найдут. Затем хотелось верить в чудо. Но чудес Ельбрус не бывает...

«Так лучше, чем от водки и простуд...» - да, это так, но только в песне. Высоцкий пел об абстрактных альпинистах. Лейла не была для меня абстрактным человеком,я знал ёё и вместе с ней шёл ТУДА. Мы вместе были ТАМ, на вершине. И в моей памяти она уже никогда не сойдёт ОТТУДА, с вершины.

Эльбрус беспощаден...