Луганські біженці, як кочове монгольське іго?

Скористалися гостинністю, а потім накивали п'ятами. Саме так вчинили переселенці з Луганщини в одному з придеснянських сіл на Куликівщині.

Авдіївський сільський голова Валерій Корявець і досі не може відійти від шоку.

- Та ми ж до них з усією душею: і в будинку з газовим опаленням поселили, і всю необхідну побутову техніку - від газової плити до пральної машини та холодильника - для них по селу зібрали.

Я з дому навіть ліжка, постільну білизну та посуд привіз.  Нехай не нове,  але ж все робоче і придатне. Як у нас кажуть — дарованому коню в зуби не дивляться. Одяг  та  інші необхідні речі  всім районом збирали,  продуктами  знову ж таки  односельці забезпечили.  На роботу на ферму влаштували. Майже щодня навідувався, проблемами цікавився, допомагав чим міг. Усі в селі допомагали. А вони он як - не по-людськи. Наробили боргів  й дременули...

І справді пан Валерій почувається, як біля розбитого корита. Адже досі він постійно і успішно турбувався про омолодження і перспективи села,  заохочував молоді сім'ї  переїздити в Авдіївку, щоб дітки  були, щоб школу не закрили, щоб село процвітало молодим квітом. Так і цього разу - сам у районі просив,  щоб направили переселенців з дітками.

От і отримав собі головний біль — братів близнюків Сергія та Романа Гатьянових з цивільними дружинами  та трійко діток від немовлячого до шкільного віку. Всім селом - та що там селом - районом охопили увагою  молоді родини переселенців з с. Фашівка Луганської області, навіть у районній  газеті писали про них — хвалили та покладали надії.

 - Старшеньку дівчинку всією громадою  до школи на 1 вересня збирали. І одяг, і шкільне приладдя,  і все необхідне    у Маргарити було. Вчителі  й діти  дуже привітно ставились до цієї дитини, радо прийняли у свій колектив.-  розповідає директор Авдіївської школи Володимир Масльонка.

Та мабуть щось таки пішло не так.  Одного дня сільському голові зателефонував хтось із очевидців, що бачили,  як молоді люди  поспіхом завантажили речі в таксі і дременули з села. Правда один таки залишився. Сергій ще раніше покинув своїх і прибився до  місцевої кралі, каже — закохався. 

Так от разом зі спритними переселенцями   накивали п'ятами  і понад три тисячі боргів: що за опалення та  електроенергію; що в магазин — за цигарки та продукти;  а близько тисячі і самому  Валерію Миколайовичу, адже жалів чоловік  від душі цих людей, довіряв... От вам і розбите корито — ні сподівань, ні дітей, ні грошей ... 

 А  по селу кажуть, що Сергія з роботи витурили — щось таки утнув там. Тож мабуть проблем  у громаді   завдяки прибульцям тільки додається. Днями, правда, повернувся в Авдіївку другий з близнюків - Роман,  тож з'явилася надія,  що  брати хоч частину коштів повернуть... А може й інші надумають таки вернутися в село.

– Кажуть,  що жінки з малечею прямували чи то в Білорусію, чи то в Харків. Гастролери - одним словом. Але ж діток жалко — підсумовує сільський голова.  Зауважте  — не грошей,  а діток.  Людяність. Вона або є, або її немає...

Наталія Коновалова

Куликівка.