Мандрівник Михайло Павлюк вже у Брунеї. Далі - Філіппіни

Мандрівник з Чернігівщини Михайло Павлюк зараз знаходиться у Брунеї – одній з найменших, але водночас і найбагатших країн світу.

Брунейську візу йому пощастило отримати в консульстві цієї держави в індонезійському місті Кучінгу. Спочатку вимагали лист-обгрунтування мети перебування в Брунеї і підтвердження фінансової платоспроможності у вигляді як мінімум 1000$.

Але за допомогою свого індонезійського друга Матнора Михайлу вдалося домовитися з консульськими працівниками на дещо простіших умовах: лист-обгрунтування і 330$.

1 травня Михайло Павлюк пішки зайшов на територію Брунея. Водій першої ж машини що його підвозив, відразу «ідентифікував» Україну з прізвищами двох футболістів: Шевченка і Вороніна. Тож, як і в Індонезії, у Брунеї Україну знають саме завдяки футболу.

У столиці Брунею – місті Бендер-Сері-Бегаван – чернігівський мандрівник оглянув мечеть Омара Алі Сайфудіна, Національний музей (безкоштовний) і мечеть Султана Хассанала Болкіаха – нинішнього керманича Султанату Бруней. Про свої враження від знайомства з країною Михайло написав у черговому електронному листі на адресу свого спонсора – туристичного магазину «Адреналін»:

«Своему богатству страна обязана, конечно, нефти и газу и своим маленьким размером. Возле города Сериа расположено крупное нефтедобывающее предприятие.

А сам султан Хассанал Болкиах считается если не самым богатым, то одним из самых богатых людей мира. Он даже, видимо, когда есть излишек денег, раздаёт их среди населения десятками тысяч. Потому бедного человека в Брунее быть не может в принципе.

То же касается и туристов - никто из них не поедет в Бруней с ограниченным бюджетом. Можно сказать, я здесь самый бедный человек когда-либо находившийся в Брунее.

На улицах, в столице, очень много роскошных иномарок, новых, будто только что с конвейера. На мотоциклах ездят только если типа "Харлей", но и их вообще не видно.

Сама столица Бандар Сери Бегаван маленькая, меньше Кучинга.

Много чёрных индийцев и пакистанцев как в западной Малайзии, китайцев же почему-то мало. Большинство населения - мусульмане, национальный язык - малайский.

Валюта - брунейский доллар или рингит - почти равняется американскому, но немного дешевле. Купюры есть аж до 10000. Всё немного дорогое, как и должно быть в богатой стране. Но еду на базарчиках можно купить за 1,5 - 2 брунейских доллара (1,2$) - почти как в Малайзии.

Стакан чая с молоком - 1 доллар, кофе - то же самое. Рестораны почти все принадлежат индийцам или другим «околоиндийским» народам с чёрным цветом лица. Час интернета – 0,8 - 1 брунейских доллара.

Алкоголь не продаётся - в стране сухой закон.»

У подальших планах Михайла Павлюка – відвідання Філіппін. Візу цієї країни він вже отримав у Бандар-сері-Бегавані.

Більш докладно з мандрівкою Михайла Павлюка можна ознайомитись на сайті туристичного магазина «Адреналін».

Фото сайту impalatravel.com