Інтернет-конференція з Олександром Волощуком після подорожі Прибалтикою

На «Високому Валі» відбулася Інтернет-конференція з чернігівським мандрівником, кореспондентом «Високого Валу», спецкором «Сіверщини» і «Білої хати» Олександром Волощуком.

9 червня Олександр повернувся до Чернігова, подолавши автостопом Литвою і Латвією близько 2,5 тис. кілометрів. Під час мандрівки кореспондент «ВВ» зустрів багато цікавих людей, відвідав місцеві українські громади. Наразі готується до друку його книга "Автостопом на край Світу".

Які враження привіз з собою мандрівник після завершення подорожі? Які плани має на майбутнє? Які поради дасть мандрівникам-початківцям? Чи надійно захищені громадянські і культурні права українців у прибалтійських країнах?

Олександр ВОЛОЩУК:

Вітаю всіх, хто надіслав запитання. Із задоволенням на них відповім.

Іннесс: Олександре, ти вже об’їздив так багато... Чи був ти у таких місцях, де хотілося б залишитись назавжди, або в таких, які відчуваються рідними, наче тут ти народився або виріс? Були такі відчуття? Де саме?

: Звісно, таке місце є, і ти його теж добре знаєш. Це Мангуп -- стровинне печерне місто у південно-західному Криму. Я вже був там близько 20 разів і ще багато-багато разів там побуваю, бо Мангуп того гідний. І, думаю, ти зі мною погодишся. Хоча я бачив багато чудових місць в багатьох країнах, але такого місця, де б я хотів залишитись назавжди, не було, тому що дім є дім. І Чернігів для мене назавжди залишиться рідним. А от місць, в які я хотів би повернутися ще і ще, досить багато. Це й Колима з її надзвичайно красивою природою, і Курильські острови з темно-синім Тихим океаном, і надзвичайно гостинна Грузія, і ще багато-багато міст і країв. Світ прекрасний і таких місць у ньому дуже багато.

Василь Чепурний: Питання від "Сіверщини"-- 1) Колись у планах був Іран. Залишився такий план і яка мета подорожі туди? 2) Які враження найсильніші від Росії? Наскільки там сильні українські впливи? 3) У Кургані ти подружився з архієпископом Київського патріархату Варухом, який згодом приїздив і до Чернігова. Тепер же там спалено храм. Будь ласка, детальніше?

Олександр ВОЛОЩУК: Власних планів я не зміню. Іран залишається в планах на 2009 рік. Мета подорожі - суто пізнавальна, оскільки українців зустріти там навряд чи доведеться. Це буде не тільки Іран, а велика подорож по чорноморсько-каспійсько-ближньосхідному регіону. Розпочати цю мандрівку я планую в Керчі. Поромом переправлюсь на Кубань, пройду через Краснодарський край, Приельбрусся, гірські райони Північної Осетії, Інгушетії, Чечні і Дагестану (у трьох останніх республіках в мене чимало друзів), потім буде Азербайджан, Західний Іран (зокрема, провінція Східний Азербайджан, озеро Урмія). Із Західного Ірану планую потрапити у Східну Туреччину і пройти поблизу кордону з Іраком територією так званого Курдистану. Далі будуть Сирія, Йорданія і Ліван. У Бейруті вже маю у його зупинитись. Щодо найсильніших вражень від Росії, то це, мабуть, різномаїття природи, народів і відстані, неспівставимі з українською. Особливо це відчувається у східних і північносхідних регіонах Росії. Укранїські впливи найбільш помітні у Західному Сибіру і Приморському краї. Взагалі то, в Росії українців вистачає всюди і в більшості регіонів вони офіційно організовані. Але є спільна проблема: немає бажаної єдності і взаємопорозуміння всередині українських громад. З архієпископом Варухом, який живе у Кургані і восени минулого року привозив у Чернігів частку мощей святителя Іоанна Тобольського, я знайомий вже 2 роки. Нещодавно, перебуваючи у Литві, зустрічався в Каунасі з його колишнім співтабірником, нинішнім главою католицької церкви Литви Сігітасом Тамкявічусом. 25 років тому вони разом відбували покарання в одному з таборів для "політичних" в Пермській області. Кілька тижнів тому архієпископ Варух мав знову приїхати в Чернігів, але не приїхав. У вчорашній телефонній розмові зі мною він розповів, що після того, як привіз в Україну мощі Іоанна Тобольського, в Росії на нього почалися справжні гоніння. Зокрема, зловмисники підпалили церкву святої Трійці, яка належить Сибірській митрополії УПЦ Київського патріархату. Згорів дах і притвір, сама церква не постраждала. Тому владика Варух зараз вимушений займатися ремонтом храма. Свою нову подорож я знову розпочну з відвідання Кургану, де маю бути 2 -- 4 липня.

abc: Олександре, які з народних звичаїв і способів суспільної поведінки прибалтів Ви б хотіли бачити вкоріненими в життя українців? Чи є в них щось таке, що нам корисно було б перейняти?

Олександр ВОЛОЩУК: У прибалтів слід було б перейняти їхнє ставлення до природи і загальну культуру. Насамперед, це звичай не смітити, зважувати свої слова і вчинки. А от чого не варто було б переймати, так це деяка "замкненість" у собі (про литовців цього не скажу, а от у латишів це виражено яскраво).

Іннесс: А де інші запитання??? Вчора їх було 5. Це що, провокація? Витівки ворогів? Добре, ще одне запитання. Як ти вважаєш, подорожувати - це справа лише для обраних, чи ж кожна людина повинна побачити світ? Ти зустрічав людей, які зовсім не розуміли твоєї пристрасті до подорожей і які самі зовсім нікуди не хочуть їздити?

Олександр ВОЛОЩУК: Причина зникнення п’яти перших запитань -- це технічна аварія. Будем намагатися стисло відповісти на них в кінці прес-конференції. Відповідаю на твоє друге питання. Для того, щоб подорожувати, не потрібно бути обраним. Для цього потрібно лише дві речі -- бажання і можливість. У когось є перше, але немає другого, а у когось -- навпаки. У мене є і бажання і можливість. Людей, які не розуміли моєї пристрасті до подорожей, зустрічати доводилось, але таких не більше одного відсотка. Мені їх жаль, тому що вони обмежуть власне пізнання світу.

неТИМОШКО:): Пане Олександре, а які на смак литовські жінки?:):):))))

Олександр ВОЛОЩУК: Як і в Монголії та на Ямалі, я прибалтійських жінок не пізнав, оскільки мав абсолютно діаметрально протилежну мету подорожі. Але скажу, що і в Литві, і в Латвії чимало симматичних і красивих жінок і дівчат. Вважаю, що литовські і латишські чоловіки цілком задоволені своїм жіночим оточенням.

по перших запитаннях: Стисла відповідь:

Олександр ВОЛОЩУК: Коротко скомбіную відповіді на чотирі зниклі запитання. Питання сміття і бруду -- це питанн, насамперед, культури. Країни Балтії --це західна цивілізація і там з цим проблем немає. Ніхто не смітить. Як виправити ситуацію з цим в Україні? Вважаю, що для цього необхідно відповідним чином виховувати дітей. На відміну від Прибалтики, ми втратили дуже багато рис характеру і загальної культури за часів перебування в складі Радянської імперії. Хоча Прибалтика теж там була, але її народи зберегли і культуру, і гідність. Думаю, зі мною погодяться всі, хто бував у прибалтійських республіках ще за часів СРСР. Про гроші. У подорож я вирушав, майючи 150 доларів. У Литві завдяки матеріальній допомозі з боку архієпископа католицької церкви Литви отця Сігітаса Тамкявічуса, мій фінансовий стан покращився на 230 доларів. Ведучи економний спосіб життя, але не шкодуючи грошей на карти міст і країн та на сувеніри, я повернувся в Чернігів з 50 доларами в гаманці. Щодо небезпеки. Особисто я вважаю, що будь-яких небезпечних ситуацій завжди можна уникнути (це питання досвіду та інтуїції). За 6 років власних серйозних мандрівок мене двічі намагалися пограбувати -- в Дагестані і Калмикії. Але обидва рази невдало і я не зазнав жодної відчутної шкоди від грабіжників. Чому? Тому що з будь-якої ситуації є вихід. Якщо ж неприємності трапляються, то не варто свої негативні враження переносити на всю країну і людей, які там живуть. Тому що хороших людей -- переважна більшість. Головна умова безпечного вибору місця ночівлі в наметі -- це обрання місця подалі від населеного пункту. Особисто я віддаю перевагу лісу або берегу водойми. При цьому головними умовами мають бути наявність питної води і дров. По автостопу: звичайно цим займатися легше чоловікам, але й серед жіночої статі чимало досвідчених автостопниць. Зокрема, я знайомий з такими у Москві і Владивостоку. Жінці найкраще подорожувати автостопом в парі з чоловіком або з іншою жінкою. Особливо це стосується кавказьких регіонів та східних країн. Про якість автостопу в Прибалтиці. В Литві автостоп чудовий, в Латвії -- дещо гірший. У Литві інколи я зупиняв машину впродовж 1 -- 2 хвилин, а максимальний час чекання склав 45 хв. В Латвії найбільший час я зупиняв машину впродовж півтори години, але саме в Латвії вдалося зупинити "Джип" престижної марки, що трапляється досить рідко. Ще одна особливість прибалтійського автостопу. Зупиняються виключно легкові автомашини. Намагатися зупинити далекобійників у Литві і Латвії -- справа практично безнадійна.

Гость: 1. Які найперші поради можете дати початківцям-мандрівникам і автостоперам? 2. Куди думаєте вирушити найближчим часом? Якщо можна детальніше розкажіть. 3. Яка доля Вашої книги? Коли буде надрукована і де можна буде її купити? Вона охоплює всі Ваші подорожі? Чи лише обране?

Олександр ВОЛОЩУК: 1. Перш за все, автостопник має бути оптимістом і мати хоча б якесь уявлення про географію. Бажано розбиратися в номерах машин. Не треба ставити можливість мандрівок в пряму залежність від наявності грошей. Світ чудовий і без них. У далеких мандрівках дуже бажано мати при собі крім документів ще й так звані "мудрі папери". Це рекомендаційні листи від будь-яких дружніх установ чи організацій. Автостопнику необхідно знати і поважати традиції, звичаї і правила тих народів і країн, на території яких він перебуває. 2. Свої подорожі я розпланував на 2 роки наперед. Наприкінці червня вирушаю на Колиму, Камчатку і Командорські острови. Наступного року в планах Північна Скандинавія, а також Близбкий Схід (Іран, Туреччина, Азербайджан, Сирія, Йорданія, Ліван). На 2010 рік конкретних планів ще не маю, але, можливо, вирушу в подорож по Казахстану, Таджикистану і Киргизії. Ну і крім цього, звичайно, кожен Новий рік і кожен Великдень відзначатиму на Мангупі. 3. Книга "Автостопом на край світу" присвячена поки що найбільшій моїй подорожі --по Далекому Сходу 2006 року. Вона має побачити світ до початку наступної подорожі, тобто до 30 червня. Зараз закінчується її коректура і вже є домовленість з видавництвом про її друк.

Тетяна: Як Ви вирішуєте проблему мовного бар'єру під час подорожей?

Олександр ВОЛОЩУК: У країнах, які входили до "сфери впливу" СРСР цілком можливо спілкуватись на російській мові. Це Молдавія, країни Балтії, Закавказзя, Середня Азія, Монголія. Без особливих проблем вас зрозуміють брати-слов’яни у Польщі, Чехії, Словаччині, Болгарії та країнях колишньої Югославії. А щодо більш віддалених країн, то існує таке правило. Щоб місцеві жителі вас розуміли, достатньо знати на їхній мові шість основних слів, які дозволять автостопнику вирішити багато питань. Це слова "можна", "їсти", "спати", "вперед", "безкоштовно", "тут". У крайньому випадку, існує мова жестів, хоча пропоную брати приклад зі ще одного чернігівського автостопника Михайла Павлюка, який в кожній країні свого перебування намагається вивчити щонайменше 400 слів. Дякую за запитання. Щасливих подорожей. Життя прекрасне!