Чому місяць називають серпнем?

Назва місяця – від слова серп. Він є необхідним атрибутом жниварства. У минулому саме з допомогою серпа й збирали врожай.

Існували також й інші назви місяця - копень, густар, хлібочол, жнивець, зоряничник, городник, прибериха-припасиха, спасівець, барильник.

Збиранню врожаю завжди приділяли велику увагу. Наші предки чудово розуміли, що лише завдяки зібраному врожаю можна прогодувати родину холодною зимою. Тому із збиранням врожаю в Україні пов'язано чимало обрядів та звичаїв.

Зажинки

Коли дозрівали жито, ячмінь і пшениця, то господиня брала хліб-сіль та громичну свічку і йшла в поле зажинати ниву. Вона жала серпом перший сніп пашні, несла його додому і ставила той сніп на покуття перед образами, в інших місцевостях – у стодолі, де він стояв аж до кінця молотьби.

Пізніше цей сніп обмолочували окремо і зерно з нього святили у церкві. А коли сіяли зерно, то неодмінно змішували з посвяченим. Соломою з першого снопа годували корів, щоб не хворіли. Досить часто зажинки робили в присутності священика.

Жнива

У недалекому минулому чоловіки виходили на ниву з косами, а дівчата й молодиці - з серпами. Працюючи вони співали:

Вгору, сонечко, вгору,
Хай я нивоньку дожну.
Ой лане-ланочку,
Скажи ж мені правдочку,
Чи будемо ми в кінці,
Чм будемо ми в вінці?
Ой, будем, доню, будем,
Лише нивоньку дожнем!

Дожинаючи ниву, женці залишають трохи недожатих стебел з колосками «Спасові на бороду». Те недожате колосся вони зв'язували у пучок червоною ниткою, або виплітали колосся у китицю, ніби бороду, й пригинали колоссям до землі – це і є «Спасова борода», яка в різних місцевостях називається по-різному.

Потім з колосся виминають трохи зерна й закопують в землю, або просто сіють зерно поміж стеблами тої «бороди».

Збираючи врожай не тільки поля, а й городу, чи саду, за нашим народним звичаєм годиться щось залишити «на пні», в землі, чи на дереві. Існує повір'я, що коли забрати геть усе до краю, то наступного року не вродить. Часом кажуть, що це залишається для птиць, бо Бог, мовляв, родить не тільки нам, а й на їхню, пташину, долю.

Обжинки

На Чернігівщині по закінченні жнив женці обходили ниву й старанно збирали колоски. Плели один спільний вінок з того колосся, а бувало й два (один із жита, а інший із пшениці), й кожен вінок переплітали польовими квітами, звичайними синіми волошками або червоними маками чи білим ромен-зіллям. Сплетений вінок клали на голову дівчатам і всі гуртом йшли на господарський двір, співаючи пісень.

Господар виходив на ґанок і зустрічав женців із хлібом-сіллю, а потім запрошував до хати й частував обідом з горілкою. Вінок і сніп давали господареві в руки зі словами: «Дай, Боже, щоб і на той рік уродився хліб!».

У серпні є і цікаві свята. Зокрема, пророка Іллі, Маковея, Спас, Першу Пречисту. Всі ці свята засвідчують, що вже наближається осінь і слід готуватися до зими. Тобто, заготовляти на зиму припаси, збирати врожай.

Фото: Сергій СТУК