Чернігівське інтермецо

На здобуття премії імені Михайла Коцюбинського в галузі журналістики 2008 року.

Її мелодія складена зі слів, голосу, інтонацій, образів, фактів, гармонійно вливається у багатоголосся чернігівської журналістики. Уже більше 30 років.

До того ж неповторний голос Олени Кияшко звертає на себе увагу тактовністю і неупередженістю, зваженістю і точністю. А ще – справедливістю у поданні фактів, подій , коментарів. Тобто тим, чим має відзначатися Журналіст.

Невипадково уже кілька років вона працює спочатку головним редактором обласного радіо, а зараз – її посада аж відлякує несподіваною і вдаваною, на перший погляд, далекістю від журналістики – директор творчо-виробничого об’єднання радіомовлення обласної державної телерадіокомпанії «Сівер-Центр».

Але це тільки на перший погляд. Голос журналіста Олени Кияшко на Чернігівщині лунає в авторській програмі «Мікро-фон». Там вона, знов-таки зважено і неупереджено, веде розмову про проблеми українського суспільства, які на вустах кожного з нас. Так-так , і мовне питання у нас на вустах, і політика, і життя наше, з його радощами і... провалами. Бо такі ми - наші проблеми це і продовження нас самих, нашого способу життя, культури нашої, самосвідомості.

Журналістку можна почути і в прямому ефірі обласного радіо, коли у Чернігові десантуються ві-ай-пі особи політики, авторитетні мужі і не менш відомі жінки нашої держави. Енергійна Олена Кияшко може запросто схрестити шпаги будь з ким із коронованих осіб українського політичного бомонду, що, до речі, і робила багато разів.

Чому схрестити шпаги? Бо журналіст ніколи не має права запопадливо розшаркуватися перед сильними світу цього. Ми пам’ятаємо, що нас чують всі - і прихильники, і опоненти тих, кому люди довіряють те, чого ніколи не одержать самі – владу.

Своїм майже бездоганним фехтуванням, не поступаючись провідним політикам ні в інтелекті, ні в політології, ні в знанні українських реалій, тобто життя, Олена Кияшко, майже завжди виходить переможцем.

Адже основне для неї – поставити всі запитання. Ті, які вона чує від людей, їдучи у чернігівському тролейбусі № 1. А ці за питаннячка політикам і тим, що при владі, й тим, що не встигли викарабкатися на олімп, люди звозять з усієї області. Питання вона чує у магазині і на базарі, щоб поставити їх тим, кому люди довірили владу.

Якщо хтось тішить себе думкою, що Журналістом можна стати маючи лише гарний слух, інтелект і достатньо повітря у грудях аби балакати без упину – хай краще іде в політики. Все ж таки там легше…

Олена Кияшко опановувала журналістику в «Комсомольському гарті». Вчилася писати коротко і цікаво - інакше молодь і читати не буде. Пробувала себе в різних жанрах – замітки, статті, кореспонденції, інтерв’ю, репліки. Адже справжній журналіст повинен володіти будь-якою зброєю і вміло її застосовувати.

Її вдумливі, розсудливі статті пам’ятають жителі Чернігівщини старшого покоління. Як і читачі «Деснянської правди» чи міської газети «Чернігівські відомості», де вона зустріла незалежність української держави. І хто скаже, що вона її не наближала, хай кине в мене каменем. Адже що робили матеріали Олени Кияшко? Намагались розкривати факти і допомагали читачу робити висновки…

Голос Олени Кияшко можна чути не лише, слухаючи обласне радіо «Сівер-Центр». Пожовклі сторінки газет бережуть все, що написала ця талановита журналістка. Її матеріали доступні в Інтернеті для українців усього світу.

Її талант оцінили колеги, як по перу у друкованій та Інтернет-журналістиці, так і фахівці у галузі радіожурналістики. І не лише України. Звання «Кращий» неодноразово пасувало до оцінки її роботи на журналістських фестивалях та конкурсах.

Адже чернігівське інтермецо Олени Кияшко гармонійно влилося в багатоголосся української журналістики.