Сьогодні – свято Михайла Чудотворця

За церковним календарем на 19 вересня припадає Спомин чуда архістратига Михаїла. По-народному – Михайла Чудотворця.

Цього дня намагалися не працювати, бо «Бог покарає». Про це існує чимало застережень.

У багатьох селах на це свято організовують храмові або престольні празники. Традиційно кожен населений пункт в Україні має своє іменне престольне свято. Воно, як правило, співпадало з освяченням церкви (храму, звідси й храмове свято).

Щоб надати події особливої урочистості на свято з’їжджались священики з сусідніх приходів і вчиняли пишну відправу, на яку збиралися люди з навколишніх сіл. Після служби односельці запрошували присутніх на «колективний конун» - святковий обід.

Біля церкви та каплиці розстеляли скатертини, ставили їжу і пропонували всім узяти участь у колективному обіді. Священики та братчики виголошували повчальні промови, тут вирішували всілякі громадські справи, збирали навіть кошти на суспільні потреби.

До столу запрошували старців та убогих, частували їх, а на останок щедро обдаровували гостинцями. Гості з сусідніх сіл на храм почергово запрошували до осель, де свято продовжувалося кілька днів.

На храмові свята обов’язково розпродували питний мед. Вибрані з гурту найшляхетніші чоловіки (у народі їх називали братчиками) заздалегідь закупляли стільники і готували з них медуху. А в центру села йшла жвава торгівля «конуном». Тут також грали музики, проводились веселі забави.

Звичайно найактивнішими учасниками свята була молодь. Хлопці запрошували на конун дівчат, причащали їх смачним напоєм і замовляли танок. Гроші, придбані від реалізації питного меду, йшли на потреби церкви, громадські справи, на допомогу багатодітним родинам і немічним.

І в наш час у селах пишно святкують храмові свята. На празник приходять не лише з сусідніх сіл, а й приїздять навіть здалеку родичі. Господарі виставляють на гостинний стіл різноманітні страви та напої. Святкують цілий день.

Хоча люди поважного віку, згадуючи як колись відзначали храмове свято, кажуть: «От колись було весело на храм: грали музики, співали пісень, до самого ранку у селах було весело й цікаво…»

Довідково:

Було б зайвим стверджувати, що питний мед не належить до міцних напоїв. У багатьох фольклорно-літературних джерелах згадується про тих, хто «упився на меду» чи «сп’янів», як од «питного меду», бо «перший келишок, як по льоду, другий, як по меду, а третій не питай, лише давай». Адже відомо, що надмірне вживання будь-чого шкідливе, навіть «зайве змедить – шлунку завредить». Проте «упивалися на меду» переважно тоді, коли окремі медовари в пізніші часи, порушуючи традиційні звичаї, стали фальшувати цей благородний напій, додаючи надмірну кількість дріжджів, спирту та інших міцних компонентів, що, звичайно, не відповідало його первісному призначенню. Недарма ж казали: якщо не в міру, то і мед в гіркоту. Такий напій називали «мед-пивом», «мед-вином», що відбилося в багатьох українських народних казках («Тут і весілля відгуляли, медпиво кружляли, і я там сидів, мед-пиво пив, по вусах текло, а в роті не було»).