Митець та фотограф: «Творчість – це те, в чому я живу»

Інтерв’ю з дуже творчою молодою людиною, студентом 4 курсу історичного факультету ЧДПУ імені Т. Шевченка пройшло начебто на одному подиху.

Завжди знала, що творчі люди трохи дивні, відрізняються від звичайних. Ми спілкувались невимушено, а респондент відповідав відверто і впевнено.

Навіть коли я попросила його представитись, він відповів дуже незвично. Тому його справжнього імені і я не буду називати.

Він вже багато років займається фотографією та малює. Виявляється, що справжнім фотографом і митцем потрібно народитись. Народитись з таким поглядом на світ, щоб помічати все те, що нас оточує.

- Мене звати Мілан. Але насправді це не моє справжнє ім’я. Мене звати зовсім по-іншому. Але так буде зручніше для мене, для моїх друзів і знайомих. Більшість людей мене знає як Мілана. Так історично склалося, що мене ще зі школи так називають. Навіть історії немає, чому мене так називають. Я насправді вважаю, що це моє друге ім’я, тому що мене лише батьки по імені називають, а всі друзі і знайомі називають так.

- Це співзвучно з Вашим прізвищем або якісь інші аналогії?

- Це трішки і з моїм прізвищем співзвучно. Це, як подвійна особистість, яка є у кожному з нас. Це прояв ще одного боку себе. В житті я можу бути тим, ким я є, а у іншому житті, більш повсякденному, я – Мілан. Так мені комфортно і так мені зручніше.

- Хто Ви у повсякденному житті? Розкажіть трохи про себе.

- Трішечки про себе мені важко розповісти, оскільки у мене немає якихось конкретних справ, якими я постійно займаюсь. В той же час, вони і є, але вони вже і не такі й повсякденні. Я фотографую, малюю, займаюсь музикою. Але це моє хобі, яке я хочу перетворити у своє постійне заняття. Поки що у мене немає такої можливості, але в цілому, я цим займаюся. Я хочу більше себе віддавати цьому, чим університету чи тому, що мене зовсім не цікавить.

- А чому Ви поступили саме у цей університет, а не у той вуз, який пов'язаний з мистецтвом?

- Так склалося, що вирішував не є. Тому що коли я закінчив школу і настав час визначатись з тим, куди поступати вчитись, я не знав, чим я буду займатися (і навіть зараз складно сказати, чим я буду займатися), тому я надав право вибору своїм батькам. А вони вирішили, щоб я поступав на історичний факультет, тут є спеціальність «історія та англійська мова». Тому я надав перевагу англійській мові і вирішив навчатися тут.

- Чи жалкуєте Ви про це?

- Я жалкую останні роки два, оскільки зрозумів, що це не моє. Але я вирішив закінчити університет, щоб займатись чимось власним, більш професійно.

- Як давно Ви займаєтеся фотографією?

- Почав фотографувати я 5 років тому. Поштовх до цього дав мій хрещений батько. Він сам займається мистецтвом, малює, фотографує. Він мені подарував фотоапарат, таку собі просту «мильницю», але цифрову. Мене це зачепило, і я почав фотографувати все те, що навкруги. Фотографії були дуже кумедні, у порівнянні з тими, які є зараз. Адже мій розвиток йде. Мене стало це зацікавлювати: всі ті деталі, які я можу зафіксувати, які є неповторні, єдині у своєму роді.

Я дуже багато фотографував різних заходів, концертів, оскільки мене це цікавить. А потім вже бачив результат своєї роботи – у Інтернеті свої фотографії, на різних сайтах, з підписом, подякою. І це, як вітер у спину, тобі дме. Це тебе підштовхує робити далі й далі.

- Як так трапилося, що Ваші фотографії були розміщені у Інтернеті? Ви це робили самі чи це зробили Ваші друзі?

- В Інтернеті дуже багато різних блогів, де різні фотографи з усього світу викладають свої фотографії. Я на 3 – 4 сайтах з різних континентів розміщую свої роботи. Там постійно є якісь коментарі, люди коментують з Великобританії, Австралії… Я більше зацікавлений у розміщенні моїх фотографій на закордонних сайтах, ніж на наших. Тому що у нас люди не дуже адекватно реагують на багато фотографій. Це не було мистецтвом. У нас зараз ще такий перехідний період, що поки що фотографія не є мистецтвом. Поки що це як хобі.

- Яким чином Ви фотографуєте? Чи користуєтесь Ви комп’ютерними програмами для обробки своїх робіт?

- Немає різниці який у тебе фотоапарат, яким ти фотографуєш. Просто якщо ти бачиш якісь речі, то ти їх бачиш. Якщо ти їх не бачиш, то ти їх і не побачиш. Тільки чиїмось іншими очима. Я іноді себе відчуваю чиїмось іншими очима. Якщо починаєш редагувати свої фотографії, то вже втрачається те, що було насправді. Я не користуюсь ні Photoshop, ні якимось іншими програмними редакторами. Тільки фотоапарат і руки. І все.

- Я помітила, що у Вас більшість фотографій у чорно-білого кольору. Це для тебе щось означає?

- Взагалі я не зупиняюсь на чорно-білих кольорах, оскільки і кольорові фотографії є дуже добрі. Просто є моменти, які я бачу як чорно-білі, яким не потрібен колір. Це як два боки – і більше нічого не потрібно.

- Що для тебе чорний і білий кольори?

- Я думаю, що це більше схоже на повсякденність. Коли вдається схопити якийсь кадр, який є не повсякденним, і перевести його у повсякденний колір, то дуже незвично виходить.

- Насправді, мені теж складно пояснити це. Взагалі назва «Art-rock» - це спрощена назва. Взагалі альбом повинен називатися «Art work» («Робота мистецтва»). Я цікавлюсь музикою, слухаю рок і не тільки рок, але в основному. Тому я так і вирішив назвати альбом зі своїми роботами. І через цю назву і виходить деякий сумбур. Невизначена назва. В цій назви як раз все і поєднується, що є там. Рок – це музика, яка є безмежною, такою, як і мої малюнки. В них немає якихось конкретних визначених рамок, конкретних образів, але у них є те, що я відчуваю.

- Чи даєте Ви назви своїм малюнкам? Це чи картина, чи фотографія. Як це назвати?

- Взагалі я думаю, що це графіка. Я малюю на папері, потім сканую і на комп’ютері роблю кольори. Але вся робота на папері. Це малюнки. Я не на комп’ютері роблю. На комп’ютері я тільки додаю кольори.

Назв немає, тому що важко дати назву тому, чому немає назви.

- Що Ви вкладаєте у ці сюжети?

- Сюжети паралельності світів, які двоякі, як людські сутності. Те, що може бути і може і не бути. І назв немає не випадково: ці малюнки викликають якісь почуття та емоції. І якщо я буду починати давати назви, то це вже будуть якісь рамки. І люди вже будуть питати, а чому він так назвав. А так людина сама дивиться і думає, що це для нього означає.

- Як Ви оцінюєте свої роботи? І чи вважаєте Ви їх шедевром?

- Я не можу дати таку оцінку – шедевр це чи ні. Просто це те, що я роблю. Я думаю, що шедеври з’являються з часом. Для мене це не шедеври, тому що це далеко не межа моїх думок.

- Що для Вас творчість? В чому воно полягає?

- Творчість – це те, в чому я живу. Це те, без чого я вже не уявляю себе. Якщо в я цим не займався, я навіть не знаю, що б я зробив. Був би якимось овочем, проживав би своє життя. Це мій шанс реалізувати себе, показати те, що я відчуваю, те, чим я живу. І дуже сподіваюсь, що у майбутньому це буде мені приносити прибуток, щоб я міг себе цим прокормити.

Поки що це тільки для себе і насправді мені приємно, коли люди коментують, навіть якщо негативні коментарі, це дуже добре. Було б дуже погано, якщо б усім подобалося. Я б просто інтерес відразу втратив.

- У Вас якось проявляється у житті ця паралельність світів?

- Так, звісно. Я кожен день зіштовхуюся з цим. Це всередині мене. Я не звідкись знаю про це, я відчуваю, що всередині мене не лише я один живу. Всередині мене є особистості, які по-різному себе проявляють, які по-різному себе поводять. А я – як оболонка для них, я – як тіло.

Всі знають про чорний та білий боки людей. У мене це є, і це добре.

- Як Ваші друзі, родичі, близькі реагують на Вашу творчість? Чи підштовхують Вас, чи підтримують?

- Якщо розглядати моє захоплення фотографією, то мої батьки підтримують це. І вони мені дуже сильно допомагають. І хрещений батько завжди дивиться мої фотографії, дає поради. Дуже велика підтримка від батьків та друзів. Друзі сприймають це як те, що є. Я не думаю, що якщо б цього не було, вони б сильно засмутились.

- Яким чином Ви обирає теми і сюжети для своїх фотографій?

- Я про це не замислювався. Я навіть не можу дати оцінку – добре це чи погано. Я просто так бачу деякі речі. Деякі мені кажуть: «Добре у тебе бачення». Для мене - це те, що бачу кожен день. Я в цьому живу. Іноді я примушує себе щось сфотографувати і вимушений нагинатися, щоб побачити щось. Але взагалі це повсякденне життя, в чому я живу.

- Розкажіть про конкурс, в якому Ви нещодавно перемогли. Чи складно Вам дісталася ця перемога?

- Був проведений конкурс Міністерством сім’ї, молоді та спорту. Конкурс мав назву «Молоде обличчя України». Там приймали участь фотографи до 35 років. На цей конкурс було відправлено більше 100 фотографій. Там були деякі номінації. З сотні фотографій були вибрані 24 фотографії, які увійшли у фінал. У фіналі виступала моя фотографія, і вона зайняла перше місце. Я не можу сказати, заслужено це чи ні. Були хороші фотографи. Але перемога дісталась мені, тому що, мабуть, це був мій час.

Цей конкурс нічого не змінює, оскільки це державний конкурс. Ніякої грошової винагороди не було. Диплом, який мені дали, ніяк не змінив моє життя. Це трішки задовольнило щось моє внутрішнє. Ось, я цим займаюсь, і прийшла нагорода на якомусь високому рівні.

- Чи плануєте Ви найближчим часом брати участь у подібних конкурсах? Можливо, виходити вже на міжнародний рівень?

- В Інтернеті я вже давно на міжнародному рівні. Але я ще обмежений у засобах, щоб організовувати якісь заходи. Я готовий відкрити виставку, не жертвуючи собою і у той же час жертвуючи собою.

- Які Ваші найближчі плани на майбутнє?

- Не зупинятися і продовжувати цим займатися. І досягнути свого.

- Чого Ви хочете досягнути? Яка Ваша мрія?

- У мене мрія не одна, багато різних мрій. І коли я досягну, тоді я відповім.

Збільшити

Переможне фото конкурсу «Молоде обличчя України»

Збільшити

Збільшити

Збільшити

Збільшити

Збільшити

Збільшити