Михайло Павлюк "навертає" філіппінців на рідну мову

Великий подив іноземців, які приїздять в Україну, нерідко викликає той факт, що багато українців розмовляє російською мовою. Цікаво, що при цьому самих же українців відмова інших народів від рідної мови дивує не менше.

Своїми спостереженнями з цього приводу турист-автостопник з Чернігівщини Михайло Павлюк поділився у черговому звіті про подорож.

Він зараз перебуває на Філіппінах. Писав, до речі, як раніше, російською мовою (де він там, цікаво, клавіатуру з кирилицею знаходить?).

Михайло розповідає, що дуже багато слів і виразів філіппінці вживають англійською. На тагальській, рідній і офіційній в країні мові, не почуєш ні вітання, ні вибачення, ні звертання.

Прості числа на островах Міндоро, Ромблон і Масбат часом вимовляють іспанською, але загалом перевага при вживанні числівників теж надається англійській мові.

Михайло, зацікавлений у вивченні місцевих говірок, звертається до людей тагальською (мовою тагалог), слова якої черпає зі словника, але бачить, що це їх не надто втішає.

"Я намагаюсь "навертати їх на шлях істинний" і пропоную говорити на тагалозі хоча б "вибачте". Трохи краще ідуть справи із вживанням слова "дякую" - "саламат по", яке співзвучне з індонезійським "саламат" - "благополуччя", і на тагальській його іноді вимовляють.

Зміни, яких зазнала національна культура філіппінців, пише Михайло Павлюк, - це наслідок 50-річної присутності США на території цієї країни. Американізація, на його думку, частково позбавила Філіппіни власного обличчя. Всі поголовно тут тепер п’ють кока-колу, їдять гамбургери і хотдоги, які через свою дешевизну набули великої популярності у населення.

Водночас, судячи з подальшої розповіді М.Павлюка, Філіппіни залишились самобутньою і привабливою для туристів країною. Сам мандрівник побував на кількох карнавалах. У тому числі на відомому фестивалі Аті-Атіхан в місті Калібо, який славиться своїми яскравими костюмами і різнобарвними парадами. Загалом, відмічає Михайло, майже в кожному місті Філіппін є свій фестиваль, заснований на місцевих звичаях і традиціях.

На Філіппінах, як і в інших країнах, де бував, наш мандрівник постійно у русі: перебирається з острова на острів, з міста в місто, відвідує музеї та історичні місця, підкоряє гори і вулкани, спускається в печери, милується розкішними водоспадами.

Скрізь Михайло зустрічає гостинних людей, які, якщо не запрошують, то на його прохання впускають у свої домівки, надають нічліг і їжу.

Більшість філіппінців ніколи не чула про Україну. Якщо в Індонезії, Малайзії, Камбоджі, Лаосі, де населення захоплюється футболом, про нашу країну знають завдяки футболісту Андрію Шевченку, то на Філіппінах цього немає, тому що найпопулярніший тут вид спорту - баскетбол. Полюбляють філіппінці також більярд, півнячі бої, азартні розіграші лотерей.

Коли у Михайла Павлюка закінчуються гроші - він, як пише, збирає пожертви. На Філіппінах якось спробував їх заробити: роздрукував найкрасивіші фотознімки зі свої мандрівок і став пропонувати перехожим. За один раз продав не всі і зрозумів, що справа ця невигідна. Іноді мандрівник має проблеми з поліцією, але зазвичай все закінчується добре - допомагає "охоронна" грамота і велика кількість віз у паспорті.

На Філіппінах Михайло планує пробути ще деякий час. У столиці країни Манилі він спробує отримати новий паспорт (у старому вже ніде візи ставити), а також візи до Китаю чи В’єтнаму.

Судячи з планів мандрівника, повертатися додому він ще не готовий, хоча в дорозі уже третій рік.