Етнографічний ярмарок в Музеї народної архітектури та побуту України. ФОТОрепортаж

У Києві в Музеї народної архітектури та побуту України 2-3 травня відбувся традиційний етнографічний ярмарок, яким вже не один десяток років відкриває новий сезон ярмарків народного мистецтва.

Для участі в святі з’їхались сотні майстрів народного мистецтва з усіх кутків великої України: гончарі, різьбярі, вишивальниці, ткалі, писанкарці, склодуви.

Тут ще можна побачити залишки колись відомих і могутніх осередків народних художніх промислів: Опішня, Петриківка, Решетилівка, Косів, Яворів. Як ніколи багато різноманітної кераміки, і це радує –з’явилось багато молоді, одночасно в багатьох регіонах. У Криму татари відродили свою чудову , традиційну кераміку, народ працьовитий і майстровий, що зберегли свою віру і традиції.

Нажаль, наша Чернігівщина сьогодні вже не може похвалитись своїми гончарами, проте високому рівню наших різьбярів можуть позаздрити інші регіони.

На ярмарку свої вироби представляли і чернігівські майстри: плетіння із лози, соломи, кераміка, різьба, розпис. Велику увагу привертав доробок обласного Осередку Національної спілки майстрів народного мистецтва України.

Кожен відвідувач зміг вибрати собі самобутню річ талановитого українського майстра, яка довго буде милувати око і зігрівати душу.

З великим задоволенням відвідують такі ярмарки росіяни. Перенасичені сучасною матеріальною ерзацкультурою, вони з захопленням купують живі рукотворні речі, які наповнять житло життєдайною енергією народного мистецтва. Американець як правило шукає... матрьошку.

Традиційно ярмарок відвідав Президент, великий шанувальник народного мистецтва, обіцяний розквіт якого так і не відбувся. Народний майстер виживає сам як може, а хто вже і не виживає.

Нажаль, відомий ярмарок останній час втрачає свій неповторний етнографічний характер, поступово його заповнюють численні імітатори народного мистецтва та всюдисущі реалізатори косівської масовки та імпортного краму.

Цьому сприяє і поступовий занепад діяльності Музею – свідомий або ні (дуже вже дорога в Києві земля!). Ніяк не можуть призначити директора, старі принципові професійні працівники поступово кудись позникали, нові – молоді і безпорадні. Ну а далі ви і так знаєте... Сценарій до болю знайомий.

Та хочеться сподіватися на краще, бо ця країна ще зветься УКРАЇНОЮ.