9 Травня – що воно насправді?

Напередодні 9 Травня «ВВ» спілкувався з професійним істориком Сергієм Бутком – представником Українського інституту національної пам'яті у Чернігівській області.

Розповідаючи про День Перемоги, пан Бутко зазначив:

- Свято, яке ми відзначаємо публічно – це лише відголосок свята, це боротьба напередодні виборів, боротьба за електорат, тобто намагання комусь сподобатися, намагання привести до того, щоб було менше політичної боротьби, щоб не образити фронтовиків...

З історії свята. Що цікаво....

- 24 червня 1945 р. – гучне відзначення перемоги в СРСР.

- 1946-1964 рр. – День перемоги (9 травня) не був святковим або вихідним днем і офіційно не відзначався. Про подію згадували тільки у газетних статтях до цієї дати.

- З 1965 р. – 9 травня є святковим днем й державним святом.

- А ті майже 20 років чому не відзначали і належним чином не вшановували пам'ять ветеранів?

- Можна побачити, що початок святкування 9 травня припадає на той час, коли до влади прийшов Леонід Брежнєв. В часи Сталіна не святкували, оскільки Сталіну нічого було святкувати. Ті цілі, які СРСР ставив перед початком війни, не були досягнуті.

Вже давно відомим є той факт, що ініціатором і агресором у війні виступила передусім Німеччина, саме на Гітлера та його оточення припадає найбільша відповідальність за розв’язання війни. Проте великою мірою ця відповідальність (майже такою ж мірою, як і на гітлерівський рейх - !!!) лягає на сталінський режим за створення відповідних умов для її розв’язання та за співучасть у ній. Стратегічним завданням комуністичних рухів у війні між країнами Заходу Сталін вбачав «совєтизацію» країн Заходу, тобто спочатку захопити Європу, а потім і весь світ.

В 1946-1947 роках був штучний голод, під час якого в Україні загинуло більше 1 млн. чоловік – це була «вдячність» мільйонам червоноармійців за те, що вони знищили ворога.

Сталін не взяв на себе відповідальність за те, чому на початку війни були такі прорахунки і стільки людей загинуло.

Тобто, з часів керівництва Брежнєва почали відзначати 9 травня як велике свято Перемоги, це був їх власний погляд на війну. А для керівництва Сталіна і Хрущова, які планували, організовували, здійснювали цю війну – це не була та подія, яку треба було святкувати на державному рівні.

Кого й що слід пам’ятати...

Тільки завдяки УПА український народ може вважатися учасником Другої світової війни. Тут слід нагадати, що в травні 1945 року головний командир УПА Роман Шухевич у святковому наказі привітав особовий склад УПА з перемогою в Другій світовій війні.

Українці в цій війні воювали за чужі інтереси, адже український народ не з росіянами – він сам по собі, має свої цілі, свою долю. Українці мали головну проблему – були бездержавним народом. Для радянських партизанів завдання боротьби проти УПА було рівнозначне боротьбі з німецькими окупантами. Україна тоді була здобиччю як для Німеччини, так і для СРСР.

Слід також пам’ятати, що з 1 вересня 1939 року Польща воювала проти Німеччини, в складі її війська було більше 50 тисяч українців, які вже тоді проливали кров проти нацистської Німеччини, тоді як ніхто про них не задував, про цих бійців. Згадують лише історики і ті, хто воював. Далі справа за політиками...

Ми повинні вшанувати пам'ять всіх, хто загинув у війні, ми не повинні забувати і радянських військовослужбовців, які загинули під час агресивної війни Радянського Союзу проти Фінляндії взимку 1939-1940 рр. Цю війну намагаються забути, оскільки вона не показує героїзм Радянського Союзу, хоча під час цієї війни, за даними російський істориків, були вбито близько півмільйона чоловік.

Не можна забувати і вересень 1945 року – війну СРСР проти Японії.

У пересічних же громадян сформоване враження, що воювали з німцями з 22 червня 1941року по 9 травня 1945, що не відповідає дійсності. Тому що була сформована радянська концепція війни і всі незручні моменти були приховані і замовчані.

Українські втрати за чужі інтереси:

- ЗС Речіпосполітої Польської (1939 р.) 50 тис. чол.

- Участь у радянсько-фінській війні 1939-1940 рр. в лавах Червоної армії – даних немає

- Радянського партизанського руху – 180 тис. чол.

- Збройних формуваннях Німецької Імперії – за різними підрахунками 250 – 800 тис. чол.

- Першої та другої польських армій, які воювали спільно з СРСР проти Німеччини – від 1/4 до 1/2 особового складу.

- У складі армій інших держав – не підраховано.

- ЗС СРСР – 7 млн. чол. (23% всіх збройних сил всього Радянського Союзу) – хоча насаджається думка, що саме СРСР врятував Україну від нацистського поневолення.

За що воювали – за ідею?

• в 1941 р. у полон потрапило 3 355 тис. чоловік,

• в 1942 р. – 1 653 тис.,

• в 1943 р. – 565 тис.,

• в 1944 р. – 147 тис.,

• в 1945 р. – 32 тис.,

всього 5 752 тис. чоловік.

Постає питання - чому такі колосальні втрати, особливо в 1941-1942рр?

Люди не хотіли класти життя за Радянський Союз, радянські солдати і офіцери у 1941 році не хотіли захищати сталінський режим, за режим, який влаштував голодомори, проводив розкуркулення і жорсткі репресії в 1937-1938рр, призвів до злиденності і зубожіння.

Проте потім народ зрозумів, що Гітлер виявився таким же як Сталін, і навіть гіршим. Тільки на території України впродовж німецької окупації було знищено більше 1 млн. військовополонених.

Ще кілька цифр:

- Німецькі окупанти в 1941-1943 рр. в Чернігівській області забрали на примусові роботи в Німеччину 41 тисячу чернігівців, тоді як лише в 1944 році радянська влада на примусові роботи, передусім на шахти Донбасу, відправила 51 тисячу чернігівської молоді.

На того, хто тікав з цих примусових робіт, чекали суд і концтабір.

В середньому ці раби Радянського Союзу, для них так і не вигадали назви, ці «комуністичні арбайтери», ті, хто працювали на шахтах, в середньому проживали на роботах по півроку, тобто ці шахти були побудовані на кістках українців, і не тільки українців.

Чернігівщина в роки війни. Театр «Січ»

- Коли Німеччина напала на Радянський Союз, Організація Українських Націоналістів (ОУН) скористалася цією ситуацією. ОУН йшла за німецькими військами і встановлювала українську владу на окупаційній німцями території. Причому, діяли без всякої згоди з Німеччиною.

Німецькі війська ж думали, що таку діяльність Гітлер схвалює, бо знали абсолютно точно, що ОУН – це ворог номер один Радянського Союзу.

Так, ОУНівці створили самоврядування, на Чернігівщину прийшли ОУНівці під проводом Андрія Мельника, створили обласну організацію.

В 1942 році, коли по Україні почали масово заарештовувати і розстрілювати українських націоналістів, ситуація на Чернігівщині була більш спокійною, дозволялася культурна і національна діяльність.

На цій території політика окупантів була такою: головне, щоб був порядок, було спокійно, щоб виконувались накази військових, а культура – ну нехай буде.

В 1941 році на Чернігівщині обласний провід ОУН ініціював і фінансував створення театру «Січ». Це був український культурний центр, знаходився він в сучасному будинку будівельника.

Цей театр проіснував весь період окупації, в ньому проводились різні українські культурні заходи, ставились вистави, вертепи – цю діяльність ОУН важко оцінити. Тобто в цей жахливий час було хоч якесь культурне життя, яке німці не заперечували.

Кому що, а політикам – прапор!

В цьому році під час обговорень політичними силами святкування 9 Травня головним залишається питання, пов’язане з вивішуванням червоного прапору на адміністративних будівлях, яке викликало вже багато обговорень і суперечок. Тож якому прапору бути?

Коментуючи цю ситуацію, пан Бутко запропонував вивісити ще і польський прапор, оскільки українці воювали в лавах польської армії, і канадський - треба півдесятка прапорів. Сергій Володимирович зазначив:

- Ми не повинні прив’язуватися повністю лише до Радянського Союзу, але ми пишаємось подвигом фронтовиків і внеском українців у розгром Німеччини в лавах Червоної армії. Використання ж символіки чітко регламентоване чинним законодавством і нема чого тут вигадувати, вшануванню пам'яті героїв, які розгромили нацизм це нічого не дасть, це звичайна сучасна політика, що прийшла з Росії, а комуністи є лише її складовою.

Об’єктивно, ця політика направлена проти української державності, цим вчинком порушується Конституція України, закон України «Про місцеве самоврядування.

А вивішування на державних будинках прапору колишнього Радянського Союзу, колишньої імперії, це означає плювати на 24 серпня 1991 року, на багатовікову історію українського національно-визвольного руху, це – не є вшанування фронтовиків. Фронтовики не хотіли воювати з УПА, коли їх радянська влада в 1945 році намагалася стравити, коли хотіла змусити воювати українців з українцями.

Багато українських вчених вважають, що такі дії - це антидержавна діяльність, тобто діяльність, спрямована проти Української держави. Є припущення, що це політика не просто проти українського уряду, це вже частина російської політики, за якою Російська держава і її керівництво намагається відновити Російську Імперію в тих межах, в яких вона була. Сучасна Російська Федерація не може бути сильною, поки вона не «проглотить»Україну. Головні невдачі РФ полягають в тому, що в них зараз немає українського гарматного м'яса, немає української промисловості, яка б служила Росії.

Тож треба згадувати історію такою, якою вона є. Аби не повторювати її помилок.