Доля: Кому фронт, кому неволя

Ольга та Тимофій побралися після війни. Звели новий дім та виростили двох доньок.

У родині Молочків з Осьмаків про Велику Вітчизняну знають не лише з книг та кіно, а й з розповідей дідуся та бабусі. Адже обоє вони пережили це лихоліття, хоча й за тисячі кілометрів одне від одного.

Тимофія Макаровича мобілізували, як тільки йому виповнилося 18. Марш-кидок у 57-му навчальному полку – і одразу поранення.

Після госпіталю Тимофія відправили в Ульянівську область супроводжувати вантажі, що йшли на фронт. Згадує, що бомбили їх постійно. Один з епізодів: літак відбомбив, полетів, інший вже гуде на підльоті.

Тимофій думає: переповзу он у ту канавку, метра за півтора. Чому таке в голову прийшло – і досі не знає. Та за кілька секунд у те місце, звідки відсунувся, врізався осколок бомби. Так смерть вкотре пройшла мимо.

Коли окупанти прийшли в Осьмаки, Ользі було всього 16. Потрапила у Німеччину.

Спочатку важко довелося робити – півтора місяці удвох із подругою за добу 25 тонн каменю розвантажували, така норма була. Падали з ніг, постійно плакали, бо були майже дітьми.

А тоді її забрав на роботу один німець. Ольга Борисівна згадує, що там не ображали, за стіл садовили разом із господарями, годували чотири рази на день.

Разом із Марією з Кам’янець-Подільського та полячкою Вікторією з Кракова три роки у того німця проробили. Вирощували у теплицях помідори, огірки, розсаду капусти й квіти, возили продавати.

Фото Валерія Тихонова