«Кайдашева сім’я». Завжди LIVE

- Класика актуальна завжди, - цей вислів вітальної промови керівника апарату Чернігівської ОДА Володимира Приходька, хоч і затяганий, чергового разу підтвердився.

Цього разу – на прикладі вистави «Кайдашева сім’я», прем’єрою якої обласний музично-драматичний театр відкрив новий сезон.

Високодостойна громада

Повільно згасли всі лампи величезної театральної люстри. Залу охопила повна темрява. За мить до перших акордів оркестру, з наростанням та множенням яких розкрилася завіса та відкрила старий дерев’яний млин села Семигори, хтось із глядачів... закурив.

Ось тобі й високодостойна громада, до якої звертався пан Приходько, дивлячись на море очей у залі та ложах. Зал був заповнений вщент і навіть подекуди у проходах стояли палкі шанувальники театру або випадкові зальотні пташки, які прилетіли на інтригуюче слово «відкриття».

Курця видно не було, але стійкий сморід димлячих сигарет гуляв останніми рядами.

«Зараз хтось із високодостойних, - подумалось, - ще десь у верхній ложі пляшку відкупорить і хвилин через п’ятнадцять почне час від часу озвучувати дійство на сцені.» Та пощастило. Курінням на початку й обмежилось.

Між тим у Семигорах Карпо Кайдаш отримав стверджувальну відповідь на питання «Підеш за мене?» від коханої Мотрі та співав від щастя, навіть не підозрюючи, що її «так» розпочало тяжкі випробування у їх житті.

Пишучі провидці

Вже не в одного покоління людей викликає здивування те, що написані одну, дві чи й того більше сотень років тому літературні твори висвітлюють ті ж самі проблеми, які турбують людей і сьогодні. Люди дивуються: «Як видатні класики української, так й світової взагалі, літератури на сотні років уперед передбачили розвиток суспільства? Яким чином їм це вдалося?»

Може відповідь криється у тому, що класикам вдалося розгадати таємниці людської психіки, якесь колективне-несвідоме, властиве всім людям або певним великим їх групам та яке не залежить від часу проживання чи соціального статусу.

Можливо суспільство, незважаючи на безперервний свій розвиток, появу все нових і нових видів діяльності, бажань та спокус, десь глибоко у собі, на рівні несвідомого, не змінюється, залишається сталим. Можливо на рівні того, що було домінантним на зорі існування людства, а з плином часу було витіснене у несвідоме.

Знайомі слова

Гучний сміх у залі викликав діалог батьків Карпа, що йшли сватати Мотрю.

 - Не прикладайся до горілки, - попереджала жінка чоловіка, а той відповідав щось на зразок «я вмію пити» або «я свою міру знаю».

Як же знайомі ці діалоги сучасним українським сім’ям та парам! Скільки разів говорили подібні слова присутні в залі жінки своїм чоловікам і скільки подібних відповідей вони від них чули. Скільки глядачів впізнали себе у подружжі Кайдашів, причому один в один.

Тільки шароварів та вишиванок у нас час не носять – всього лише різниця. А пройшло вже більше 130 років. Декорації змінюються, а люди ні.

- О! Це по-нашому, - випурхнув сміхом зал, коли батько Мотрі поніс до столу сулію з горілкою. - Ми теж це полюбляємо, тільки часто доводиться за добавкою в магазин бігати, бо суліями, на жаль, зараз не торгують.

Батьки і діти

З’єднались люблячі серця. Здається й нетреба їм більш нічого, здається й збулося все про що мріяли - бути завжди поруч та любуватися один одним. Але життя не з усіма справедливе.

«Вам увесь розвиток ваш, уся душа ваша дісталась стражданням та боєм усього життя вашого – а їй уся її досконалість дісталась задарма», - писав видатний письменник Федір Достоєвській і також мав рацію.

Привів Карпо дружину до себе, у дім своїх батьків, і стали вони жити… Жити-то під одним дахом стали, а от мирити – ні в яку. І знову прозорість класиків на віки – несумість життя під одним дахом одружених дітей з батьками.

Що це: неприйняття чужака (невістки) у своє сімейне середовище, ревність матері до сина або боротьба між свекрухою та невісткою за місце першої жінки у домі? У кайдашевому випадку можливі різні варіанти, але тон конфлікту задала мати Карпа.

Винна назавжди

Мотря, як новачок у сім’ї, з першого ж дня почала спроби завоювати любов батьків чоловіка, не покладаючи рук виконуючі усю роботу по дому. А в ті часи, не відміну від сучасних, працьовитість була найголовнішою з чеснот.

Марно. Все свекрусі не так: і білить невістка не так, і куховарити не вміє, і до прання нетямуща. А тут ще й підбурювач, як завжди у таких випадках, знайшовся.

 - Усі сусіди сміються, - каже, - що невістка у тебе ледаща.

 - В усіх невістки, як невістки, - погоджувалась мати Карпа, - а у мене …

Конфлікт між Мотрею та свекрухою зі дня на день підсилювався, із дрібних сварок переростав у лайки, а іноді й бійки, які встигали зупиняти чоловіки. І скільки не жила Мотря у чужому домі, що не робила, а все одно своєю не ставала. Щоб не траплялося між нею та свекрухою, але всі ставали на сторону останньої та якби не любий Карпо, то живцем би невістку з’їли.

Врешті-решт, знайшли Кайдаші вихід – побудували Карпу з Мотрею окрему хату і почали ті самі собі хазяйнувати.

Коли п’яний не смішний

Минув час, одружився й молодший син Кайдашів, Лаврін, і також привів дружину до батьківського дому.

Нічому життя свекруху не навчило – і друга невістка їй не така. Старий Кайдаш не втерпів - став у горілці шукати порятунок.

Люблять наші люди посміятися над п’яними, а тому й кожну появу п’яного Кайдаша-батька зустрічали сміхом. Їм смішно, коли чоловіка ноги не тримають, коли він падає та городить нісенітницю. Можливо й самі тому п’ють, що пиятика у багатьох зі сміхом асоціюється.

Але виявляється, що смішно лише до певного часу. Коли Кайдашу починають увижатися свіні та чорти, сміх у залі починає стихати. А коли він стає бігати за ними по хаті та шукати сокиру, щоб їх зарубати, серед глядачів утворюється мертва тиша.

Нижче поясу

Вражає простота та бруд гумору, необхідні людям для сміху. Будь-яка непристойність викликає у глядачів майже екстаз, як і будь-яке «нелітературне» слово чи образа. Як же швидко ми прийшли до того, що слова та висловлення, неприпустимі раніше у широкому колі, зараз стали не тільки смішними для людей, але й бажаними для них і необхідними.

Дуже хотілося б, щоб це був лише короткий проміжний етап у розвитку нашого суспільства, а не реальний стан рівня його культури.

Алкоголь робить із голови сімейства хронічного «білочника» і він закінчує своє життя власноруч, стрибаючи з мосту у бурні води Росі.

Здавалося б, смерть має згуртувати Кайдашів, але вона не робить цього, а провокує переділ власності. Вожак пішов, несвідомо розколовши сім’ю навпіл, а сини почали ділити батьківській маєток.

Ні кроку назад

Не змогли, бо хтось постійно відчував себе обдуреним: то Лаврін узяв собі ширшу латку землі, то Карпо заліз на братову межу. Що робити? Звати незалежного суддю і бути готовим до будь-якого прийнятого ним рішення.

Покликали попа - той розсудив, але знову хтось ображений і піддає сумніву неупередженість суддівства.

Сценарій сучасних фільмів, у подібному випадку, обов’язково передбачав би, як мінімум, одне-два вбивства і здавалося, що вони відбудуться: Мотря врізала сапкою свекруху по обличчю, а та хотіла четвертувати онуку за розбитого глечика. Обійшлося.

Апогеєм же вистави стала боротьба за стару грушу, яку кожен із синів хотів прибрати собі та яка так нікому й не дісталася, бо, не витримавши перетягування зі сторони в сторону, зламалася та впала.

* * *

Оплески. Гучні безперервні оплески лунали декілька хвилин, викликаючи акторів на все нові й нові поклони.

Глядачі аплодували, а чи виніс хтось із них щось із побаченого, окрім кількох міцних словечок, образу старої придуркуватої підбурювачки ворожки та «коників» п’яного Кайдаша?

 - Квіти від обласної державної адміністрації! – оголосила ведуча під час овацій, коли на сцену винесли дерев’яну корзинку.

P.S. Під тусклим світом коридорних люстр, серед численої громади, що очікувала у величезних чергах до гардеробу свій одяг, миттєво прошмигнув головний комунальник, весь у чорному, як головний герой фільму «Матриця», але трохи огрядний. Не роздягається він у театрі – не панська то справа у чергах стояти.