Афіша тижня: Чернігівський музично-драматичний театр ім. Т.Г.Шевченка

Чернігівський обласний академічний український музично-драматичний театр імені Т.Г.Шевченка запрошує з вівторка по п’ятницю переглянути чотири вистави. Початок кожного дня незмінно о 19:00.

Про це «Високому Валу» повідомила Ольга Зеленська, керівник літературно-драматургічної частини театру, театрознавець.

20 жовтня – легенда “У неділю рано зілля копала”

“У неділю рано зілля копала” – це інтерпретація тисячолітньої легенди, яка “передається від цигана циганові і яка не забулася до наших днів”. Такими словами розпочинається і сама повість О. Кобилянської, і вистава театру. Вона дає життєвий урок, примушує глядача співпереживати драму людських почуттів, замислитися над своїми вчинками, проникаючи в їхні душі і серця.

Основою сюжету цього твору стала відома українська пісня “Ой, не ходи, Грицю, та й на вечорниці”, і, мабуть, саме тому в ньому знайшла відображення легенда про Марусю Чурай, авторку цієї пісні. Свого часу критика так писала про твір “У неділю рано зілля копала”: “Талант письменниці піднісся в ньому до найвищої кульмінаційної точки.

Щодо жанру, композиції, характеру образів, мови цей твір не має прецедентів в українській літературі. Його можна порівняти хіба що з “Гайдамаками” і “Катериною” Т. Г. Шевченка. Відзначалося, що надзвичайно поетичний твір мав неабиякий вплив на появу згодом таких шедеврів літератури, як “Лісова пісня” Лесі Українки та “Тіні забутих предків” М. М. Коцюбинського.

Сама О. Кобилянська мріяла про сценічне втілення свого твору. На її прохання Леся Українка погодилася інсценізувати повість і склала план п´єси, але написати її вже не встигла. Спроби інших авторів зробити це закінчувалися невдачами. І тільки відомий український актор і режисер, народний артист СРСР В. Василько створив справді мистецьку п´єсу, яка стала активом в репертуарах театрів і практично не сходить зі сцени. Спеціально до “Зілля” написав прекрасну музику відомий український композитор Ігор Шамо.

Вже п´ять років іде ця вистава у постановці режисера, лауреата премії імені М. М. Коцюбинського Віри Тимченко. Вперше на чернігівській сцені вона побачила світло рампи у 1955 році, вдруге – у 1962-му, і майже всі наступні роки тут лунали слова Маври, звернені до Тетянки: “Люби, донцю, люби, якщо любов тобі суджена, та не люби відразу двох, бо за зраду кара приходить...”

21 жовтня – музична комедія “Дамських справ майстер”

“Дамських справ майстер” – це перероблений лібретистом Д. Шевцовим варіант відомої комедії М. Старицького “За двома зайцями”, яка віддавна користувалася великою популярністю у глядача. Вона не втратила своєї актуальності і в наші дні. На сцені Чернігівського театру п´єса “За двома зайцями” в черговий раз була поставлена у 1980 році режисером Л. Отрюхом, і багато років була прикрасою репертуару театру. Музичну комедію “Дамських справ майстер” (музика В. Ільїна та В. Лукашова) поставила режисер Віра Тимченко у березні 2007 року і користується у глядачів великим успіхом.

Сюжетна канва комедії залишилася незмінною, хоча у цьому варіанті введені деякі нові персонажі, наближені характерами до сучасних кредиторів. Головні герої нам добре відомі, та все ж нагадаю про них для тих, хто не знає цього твору.

Пройдоха “наречений” Голохвостий хоче одружитися на багатстві Проньки (про кохання тут і мови не може бути), щоб її грошима розрахуватися з кредиторами і “зажити, як цар на троні”.

Перезріла наречена Проня Прокопівна, яка місяць навчалася “в пансйоні” і хизується тим, що вона там “всі науки проізошла”, хоче вийти заміж за “багатого” красунчика Голохвостого і жити “по-модньому”, на “французький маньор”.

А простаки батьки, над якими “великорозумна” Пронька просто знущається, обожнюють свою “вчену” доньку і готові все віддати у придане задля її щастя, повіривши у серйозність намірів Голохвостого.

Але, заручившись з Пронькою і призначивши весілля, “винахідливий” жених одночасно, в один день справляє заручини з красунею Галею в домі торговки Секлити Лимерихи, щоб потім, отримавши багате придане, одружитися з нею. Та його хитромудрим планам не судилося здійснитися. Недарма ж народна мудрість гласить: не ганяйся за двома зайцями, бо жодного не піймаєш...

22 жовтня – драматична поема “Лісова пісня”

“Лісова пісня” – вершина драматургії Лесі Українки. Цей твір стоїть на рівні кращої світової літературної спадщини. Доречно нагадати, що сама Леся Українка дуже боялася сценічного втілення “Лісової пісні”, бутафорії сцени, режисерських довільностей, недбальства до тексту і т. п. Вона ж сама дуже любила цей твір і свого часу писала, що сама небайдужа “до цієї речі, бо вона дала мені стільки дорогих хвилин екстазу, як мало яка інша”.

Леся Українка написала цю поему за 10-12 днів у 1911 році, коли лікувалася на Кавказі, в Кутаїсі. Тоді вона так засумувала за батьківщиною, за Україною, що оця туга і щемне почуття любові до неї і вилилося у “Лісову пісню”. Це – поетична драма піднесеної душі, простеження важкого шляху людини до гармонії у її стосунках з природою. Утвердження в людині кращого, світлого, благородного, тобто, перемога Людини в людині – ось ті головні думки, які акцентуються у поемі і в нашій виставі “Лісова пісня”.

Головна героїня твору лісова Мавка прокидається від зимового сну, як воскресає Україна, воскресає народ, який не міг своїм мученицьким життям до себе дорівнятися, до своєї великої і спраглої душі. І то не Мавка прокинулася від зимового сну, то наша стражденна Мати-Україна почула весну і каже світові вустами своєї дочки-Мавки: “Ні! Я жива! Я буду вічно жити! Я в серці маю те, що не вмирає!” І ця правда вічна, як свята молитва...

Постановку драматичної поеми “Лісова пісня” здійснила режисер театру, лауреат обласної премії імені М. М. Коцюбинського Віра Тимченко у 1999 році, і до цього часу вона з великим успіхом іде на чернігівській сцені, не втрачаючи своєї прем´єрної свіжості і чарівності.

23 жовтня – мелодрама “Без вини винуваті”

“Без вини винуваті” – остання п´єса з великої драматургічної спадщини російського класика О. Островського. Твір дуже цікавий і завжди сучасний, а особливо цікавий для митців театру, адже головна героїня Олена Кручиніна, як і більшість його персонажів, – артисти російського провінційного театру позаминулого століття. Головна його тема – різність життєвих позицій: з одного боку – любов, обов´язки перед собою та іншими людьми, поняття совісті і честі, а з іншого – омана, прагнення до життєвого комфорту, до успіху в театрі і в житті, який досягається будь-якою ціною.

Тут піднімається проблема стосунків між батьками і дітьми, які є батьки і які діти, чому в нас є бездомні діти, як виховують батьки своїх дітей і що закладають у їхні душі. Червоною ниткою пронизує твір думка про те, що головне в нашому житті – це родина, яку треба берегти і піклуватися про своїх дітей, котрим дали життя, поставити їх на ноги.

Чому п´єса називається “Без вини винуваті”? Такою назвою автор ніби виправдовує своїх героїв, хоча провина перед близькими людьми до деякої міри є тут у кожного. Але якщо розбиратися детально, то складається враження, що ніхто і не винен в тому, що так склалися людські долі, а винні обставини, у які вони потрапляли. Кожен боровся за своє щастя, тільки йшли вони до нього кожен своєю дорогою. Наше життя – це бумеранг, і те, що ми посіємо, те й пожнемо. І чим більше ми зробимо добра, людяних вчинків, тим самим ми покращимо і своє життя, і життя оточуючих нас людей. Над цим примушує замислитись наша вистава, закликає до співчуття і людяності. Та головне – застерігає матерів ніколи, ні за яких обставин не кидати своїх дітей!

Постановку вистави, як творчий експеримент, здійснила артистка театру, заслужена артистка України Ірина Одинцова.