Степан Вербещук і його міста, яких не знайти на карті

Художник Степан Вербещук живе у Прилуках. Тут він має майстерню, тут працює. Але його роботи більш відомі в Києві та Тернополі.

Картини його можна знайти у столичних галереях, на Андріївському узвозі, у тернопільській Арт-галереї. Так склалося…

Та цієї осені картини художника побачили і шанувальники мистецтва його рідного міста.

Виставкова зала міського будинку культури. Тут Степан Вербещук, я та пані Людмила Горбатко, яка теж прийшла до митця із запитаннями. Слухаю їхні голоси, вдивляюся в картини. Вже не вперше.

Була я цього літа в його майстерні, роздивлялася, фотографувала. Тоді й дізналася, що народився художник в селищі Ясіня, у Карпатах, що малювати почав ще у школі. Пізніше, завдяки долі і дівчині, котру покохав, опинився Степан у Прилуках, де нині він - «незалежний художник» (так сам себе називає).

Якщо підійти впритул до полотен пана Степана, можна побачити густі мазки фарб, накладені шпателем, та дрібні кракелюри. І вони, й хаотичні тріщинки складаються в зображення м`яких портретів, у постаті з пластичними рухами. Сумна задума і довгі пальці скрипалів, видовжені обличчя знаменитостей, що, мабуть, символізують їхню тонку натуру...

Але найбільше тут казкових міст, в яких хочеться побувати і прожити до старості. Чарівні кольрові будиночки й вузенькі бруковані вулички. Житєрадісні лабіринти сходів і арок, – в них би заблукати... Але туди нам смертним зась, там уже блукають арлекіни і маски, музиканти-диваки і старенькі гноми.

Гноми з сумними очима сидять біля старих грамофонів або вигулюють не менш сумних песиків. Гноми з веселими поглядами гуртом грають у шахи й на більярді у сяйві світла ліхтариків. Найнеспокійніші весело ганяють на машинах і велосипедах, ловлячи свіжий вітер у свої сиві й руді бороди.

Пані Людмила вдивляється в брунатно-фіолетове небо, що оточило темно-червоний вітрильник: «Чи є там гори..?»

«Там є все, що завгодно...» – ловлю вухом уривок із їхньої розмови.