Героїчні погруддя, або Завершення чернігівської «бронзової доби». Фото

Упродовж тривалого часу чернігівська Алея Героїв є улюбленим місцем відпочинку городян.

Тут біля погрудь полум'яних борців за встановлення Радянської влади й одночасно її жертв погожими літніми днями влаштовують катання хлопчики на скейтах, вечорами влаштовуються танці для пенсіонерів.

Та мало хто знає, що у місті є й Алея чернігівських космонавтів.

У ході реалізації кампанії з монументальної пропаганди на бульварі, що простягнувся від Красної площі до Катерининської церкви, була започаткована так звана Алея Героїв. За грандіозністю задуму ця колекція погрудь не поступалася пам'ятникам партійним і радянським діячам біля кремлівської стіни у Москві.

У 1970 році неподалік від місця, де стояв до цього часу вже знесений пам'ятник більшовицькому диктатору Сталіну, було відкрите погруддя Юрія Коцюбинського (1895-1937), військового і державного діяча радянської України, сина класика української літератури, революційного демократа Михайла Коцюбинського.

У 1972 і 1973 роках колекція погрудь була поповнена відкриттям пам'ятників Віталію Примакову (1895-1937) та Володимиру Антонову-Овсієнку (1884-1939).

Перший був організатором і командиром “червоного козацтва” (більшовицьких кавалерійських частин на Україні), військовим і дипломатичним діячем СРСР. Другий - уродженцем Чернігова, котрий ввійшов в історію як один з найближчих соратників Леніна в роки більшовицького підпілля і жовтневого перевороту в Петрограді, що особисто керував арештом Тимчасового уряду Росії, а потім перейшов на дипломатичну роботу.

1977 року було відкрито погруддя Миколи Подвойського (1880-1948), компартійного і військового діяча, який керував більшовицькими збройними силами під час жовтневого перевороту, одному з творців Червоної Армії, котрий піддався сталінським репресіям і помер в опалі.

Далі стоїть погруддя Миколи Щорса (1895-1919), одного з організаторів червоних військових формувань на Україні, командира полку, обставини смерті якого в 1919 році й дотепер викликають суперечки істориків.

За ним слідує пам'ятник Миколі Кропив'янському (1889-1948), одному з організаторів партизанської боротьби проти німецьких окупантів на Чернігівщині в 1918 році. У 30-ті роки він піддався репресіям і помер у злиднях.

У 1981 році тут було встановлено погруддя Михайлу Кирпоносу (1892-1941), радянському воєначальнику, генерал-полковнику, який загинув на посаді командуючого Південно-Західним фронтом.

А останнім у шерензі героїчних статуй виявилося встановлене 1989 року погруддя двічі Героя Радянського Союзу Василя Сенька (1921-1984), льотчика-штурмана, який відзначився в роки Другої світової війни.

Замикати Алею Героїв повинен був пам'ятник українському радянському поету Павлові Тичині (1891-1967). Уже було виліплене погруддя, виділені кошти на відлиття й установку, поставлений фанерний макет, щоб подивитися, як виглядатиме пам'ятник на місці. Але в той час розпаду СРСР і одержання Україною незалежності залунали голоси: Тичина, мовляв, поет радянський, а отже, не український, і пам'ятник йому ставити не треба. Ця несправедлива думка й стала вирішальною.

Скульптури чернігівської героїчної серії виконані на високому художньому рівні. Скупою, але енергійною і виразною мовою пластики їхнім авторам вдалося передати не тільки портретну схожість, але й створити піднесені образи революціонерів і героїв неприборканої енергії, з непохитними характерами і волею.

Відкриття всіх дев'яти згаданих погрудь відбувалося дуже урочисто і супроводжувалося організацією багатолюдних мітингів.

Алея у космос

Та навколо другої серії чернігівських героїчних статуй кінця ХХ століття, що мала завершувати “бронзову добу” монументальної радянської пропаганди, виникли колізії. Більш десяти років шукали свої постаменти погруддя радянських космонавтів, чия дорога в космос починалася в чернігівському вищому військовому училищі льотчиків (ЧВВАУЛ).

Ця історія починалася так: наприкінці 80-х років на додаток до Алеї Героїв вирішили створити ще й Алею Космонавтів. За справу взялися енергійно.

 Київські скульптори виліпили з гіпсу погруддя Петра Климука, Андріяна Ніколаєва, Германа Тітова, Леоніда Кизима, Юрія Романенка та Леоніда Попова. З бронзи ж погруддя виготовили вже на місці: у чернігівському міському дорожньому управлінні. Лиття шести погрудь обійшлося міській скарбниці в три з половиною тисячі карбованців.

Але тут вибухнула перебудова, а слідом за нею настало порушення політичної, економічної та ідеологічної стабільності. Змінювалися мери міста. Про проект забули. Готові бронзові скульптури так і залишилися на місці виливки й опинилися під опікою майже сторонньої людини - начальника доруправління Леоніда Денисенка, котрий ніяк не міг придумати, що з ними робити далі.

Час від часу про голови згадували: то якийсь народний депутат обіцяв їх забрати до київського музею космонавтики, то з Кабміну телефонували, то з льотного училища... Але минав час і про погруддя знову забували.

Турбувався і сам Денисенко, запропонувавши керівництву училища віддати голови за три тонни гасу. Але йому відповіли, що і без того курсантам не вистачає пального для польотів.

Щодо трьох тонн гасу він жартував, віддав би й задаром. Якось сонячного літнього дня 1997 року пан Денисенко виставив погруддя прямо на газон біля свого підприємства. Як тільки не побоявся збирачів кольорових металів!

Ходить - любується. Але в міськвиконком наскаржилися ветерани: не порядок, мовляв, коли з землі голови славних соколів стирчать. Та все ж таки та імпровізована виставка мала ефект – бюстами зацікавилися журналісти, з'явилися газетні публікації. Може, саме цього Денисенко й добивався.

«ПМЖ»

Митарства погрудь завершилися тільки в листопаді 1999 року. Завдяки спонсорській допомозі голови поставили на постаменти в Чернігівському ліцеї з посиленою фізичною підготовкою, своєрідному спадкоємцю на той час уже розформованого льотного училища.

Тоді передбачалося, що згодом колекція буде поповнена ще двома погруддями випускників училища: першого космонавта незалежної України Леоніда Каденюка і Героя України льотчика-випробувача Олександра Галуненка. Однак, очевидно, час ще не прийшов.

Зараз шість погрудь стоять по три у ряді, один ряд проти іншого при вході до центрального корпусу ліцею.