Проблем немає тільки у директора ріпкинської школи(фото)

Вперше з директором Ріпкинської загальноосвітньої школи 1-Ш ст. № 2, відмінником освіти України Сергієм Лебедко ми зустрілися в лютому минулого року, коли готували матеріал про діяльність опорних шкіл Ріпкинського району.

На жаль, формат тодішньої публікації не дозволив розповісти про цю чудову людину більш докладно. Але, так би мовити, «заявка на майбутнє» в ній була зроблена: «Що стосується Ріпкинської ЗОШ № 2, то і вона, і її директор заслуговують окремої статті».

І ось напередодні Дня працівників освіти України ми зустрілися з Сергієм Анатолійовичем ще раз. Однак із перших же хвилин розмови стало зрозуміло, що написати про нього особисто знову не вийде: відповіді гостинного господаря на всі наші питання незмінно закінчувалися його захопленими розповідями про саму школу, про її педагогічний колектив і і про учнів.

- Сергію Анатолійовичу, розкажіть про себе хоча б коротко ...

- Ну якщо тільки коротко ... Народився я в 1965 році в селищі Холми Корюківського району. Батько все життя пропрацював у колгоспі, а мама - на хлібозаводі. У 1982 році я закінчив місцеву школу, вступив до Чернігівського педагогічного інституту на фізико-математичний факультет. Одружився. З дружиною, Іриною Федорівною, познайомився в студентському будівельному загоні, коли працювали в Менському районі. Пам'ятаєте, тоді практикувалася така форма трудового виховання? Навички, які я отримав у будівельному загоні, мені досі допомагають. Ось зараз ми робимо ремонт в школі, фінансів, як завжди, не вистачає, так що доводиться майже все робити своїми руками. Ще двоє вчителів мені допомагають ...

- Сергію Анатолійовичу, ну будь ласка!

- А, вибачте ... Після інституту я працював завучем у Замглайській школі, на батьківщині дружини. Потім закінчив ще Київський державний університет ім. Т. Шевченка, отримав спеціальність психолога-практика, повернувся знову в Замглай. Через два роки після цього мене направили працювати в районну держадміністрацію, але там я довго не витримав. Відчув, що це не моє, і попросився знову в школу. Отримав призначення на посаду директора Ріпкинської ЗОШ № 2. Тоді, одинадцять років тому, тут було 860 учнів, причому вчилися тільки ріпкинські діти. Школярів із навколишніх сіл сюди не привозили. А сьогодні, крім місцевих, у нас навчаються діти з 17 сіл. Незважаючи на це, знаєте, яке загальна кількість учнів? Всього 560! Ось таку ми маємо нині демографічну ситуацію.

Можу сміливо сказати, що зараз наша школа - єдина в Україні, яка дійсно працює як опорна. Кожен день підвозимо дітей двома автобусами, отриманими за програмою «Шкільний автобус». Звичайно, ми нікого не примушуємо віддавати дітей саме в нашу школу, але батьки бачать, де умови навчання краще. Траплялося й таке, що нас просили забрати сільських школярів навіть їхні вчителі, які розуміли, що на нашій матеріально-технічній базі діти отримають більш якісну освіту. Адже у нас є те, чого, на жаль, поки немає у більшості шкіл: методичний кабінет, бібліотека, медичний кабінет, ігрова та спальна кімнати для груп продовженого дня, лабораторія новітніх інформаційних технологій, етнографічна кімната, хореографічний зал, костюмерний, кабінет театральної студії «Джерело», шкільна їдальня, майстерні, спортивний та актовий зали, спортивний майданчик, стадіон, комп'ютерні класи, Інтернет. Майже всі діти харчуються за чорнобильською програмою. Впроваджуємо в життя міжшкільні проекти. Це - допрофільна і профільна підготовки, міжшкільні факультативи, міжшкільні гуртки, студії. Учні 10-11 класів здобувають спеціальності водіїв категорій А, В, С, С1 та операторів комп'ютерного набору. Я назвав лише незначну частину з того, що нами зроблено і робиться. Ми намагаємося дати дітям не лише знання, а й сформувати у них необхідні людські якості, розкрити їх моральні, творчі, інтелектуальні ресурси. Адже не дарма девіз нашої школи: «Людина починається з добра».

Особисто у мене є тільки одна мета - довести, що навіть у районній школі дитина може отримати освіту не гірше, ніж в столичній. І я пишаюся, що наші старання приносять конкретні результати - в цьому році 86 відсотків наших випускників вступили до вузів!

- Невже немає жодних проблем?

- Коли на різних конференціях мої колеги починають бідкатися, мовляв, не вистачає одного, другого, третього, я, як правило, кажу: «А в мене проблем немає!» Хоча, звичайно ж, вони були, є і будуть. Але немає таких проблем, які неможливо було б вирішити! Необхідно тільки бажання. Виникли, скажімо, у нас проблеми з вікнами. Довелося попрацювати, але металопластикові рами ми все ж поставили. І таких моментів безліч. Тепер ось хочу вітряк на шкільному дворі побудувати, щоб для дітей історичну пам'ять зберегти. Тому що все вітряні млини на Чернігівщині розвалили. Хочеться також змінити зовнішній дизайн школи, ще більше квітів посадити. Адже тільки в красі можна виховати дитину. Де вони ще таке побачать, як не в рідній школі?

Тому я переконаний - будь-які проблеми можна вирішити! Особливо з таким чудовим педагогічним колективом, як у нас. З 59 вчителів - 10 відмінників освіти України, 33 вчителі мають вищу кваліфікаційну категорію!

- А що найскладніше в професії вчителя?

- Найскладніше - знайти правильний підхід до учнів. Коли це не вдається - подушка спати не дає. Ніч крутишся і думаєш про ту дитину, з якою не можеш знайти спільну мову, зацікавити його. А вчитель повинен бути авторитетом. Особливо сьогодні, коли діти надзвичайно розвинені завдяки Інтернету, телебаченню. Треба йти в ногу з часом.

Зате коли до тебе в коридорі підбігає малюк і кричить: «Вітаю вас зі святом!» - Це для нас найбільша нагорода!

Олег Яновський, тижневик "ГАРТ" № 41 від 11 жовтня 2012 року