Щасливий мандрівник (фото)

Олександр Волощук — професійний мандрівник, журналіст, письменник.

Людина, яка за 10 років своїх подорожей, відвідала 23 країни та 649 міст.

А загальний кілометраж мандрівок нараховує 187 тисяч кілометрів.

Головною особливістю мандрівок О. Волощука є те, що він подорожує лише автостопом.

Під час своїх подорожей Олександр Миколайович займається також дослідницькою роботою.

Зокрема, його цікавить життя українців за кордоном та доля репресованих українців, які перебували у ГУЛАГу.

А головну мету свого життя вбачає у пізнанні світу, щоб розповідати про нього людям.

***

 У рамках навчання в Чернігівській зимовій школі журналістиці «Молодої просвіти» при газеті «Сіверщина» мені вдалося поспілкуватися з чернігівським письменником і мандрівником Олександром Волощуком. Він нещодавно повернувся зі своєї останньої мандрівки – з Польщі.

 Бесіда тривала кілька годин і була дуже захоплюючою та пізнавальною. Адже не кожен день, доводиться спілкуватися з людиною, котра бачить світ на власні очі, а не з екрану телевізора.

У процесі спілкування О. Волощук розповів багато цікавих історій з свого життя, насиченого мандрівками. А також поділився планами щодо своїх майбутніх подорожей.

Дитячі спогади

-У якому віці ви вперше відчули потяг до мандрівок?

-Та з дитинства ще! Мені було цікаво переглядати сторінки атласів та географічних карт — це були мої найулюбленіші книжки вже тоді. І була така думка кудись зазирнути за обрій. Але спочатку, мандрував віртуально.

Та свою першу мандрівку пам'ятаю дуже добре. Мені було 8 років, я навчався в першому класі. Матір викликали до школи, бо щось накоїв. Тому вона вирішила мене провчити. Сказала, що не пустить мене додому. А я слова ці сприйняв всерйоз і вирішив піти у Київ. Бо тоді Київ був для мене якимось фантастичним і цікавим містом. Але мета була поставлена, і я вирішив будь – що її виконати. Від Чернігова відійшов на 16 кілометрів до села Іванівка. Йшов пішки по трасі і навіть тоді намагався зупиняти автомобілі, але ж звичайно ніхто не спинявся.

В Іванівці зупинився директор місцевого радгоспу і поцікавився, що це за дитина, куди вона прямує. Відповідав я дуже сплутано, і він запідозрив, що щось тут не те. Він привіз мене додому, нагодував і я одразу заснув. А в той час міліція мене вже розшукувала по всьому місту. Директор радгоспу зателефонував у Чернігів і повідомив, де я знаходжуся. Міліція приїхала, забрала мене і повернула батькам. Ось такою була моя перша мандрівка.

Все має свій сенс

-Чому ви обрали цей нелегкий життєвий шлях — шлях мандрівника, дослідника, письменника?

-Можливо, він і не легкий, але надзвичайно цікавий. Так вже склалося життя. Я взагалі прихильник того, що все, що відбувається в житті з людиною має свій сенс. Якщо так трапилося, якщо так є, так і має бути. Тобто всі події в житті людини взаємопов'язані і всі мають свій сенс.

 Тому мандрівки цікавили мене завжди. Коли я подорослішав почав займатися в секції з велотуризму. Мені це подобалося і я займався у секції до армії. Після армії велоклуб перепрофілювали у секцію з велоспорту. Велоспортом займатися не хотів. Тому почав ходити пішки, але далеко пішки не зайдеш. В 1997 році прочитав книжку Антона Кротова «Практика вольных путешествий» — це фактично підручник з автостопу.

 Після прочитання цієї книги дізнався, що можна подорожувати попутнім транспортом абсолютно безкоштовно і на далеку відстань. Вже тоді у мене з'явилася думка втілити все це на практиці. Але пройшло 5 років, і я не міг ніяк зважитися. А в 2002 році вирішив спробувати. Перша мандрівка автостопом була розрахована на 2 тижні по Центральній Росії. Думок про написання книг в мене тоді, ще не було.

 Але мета досягти автостопом до Магадану з'явилася саме тоді у 2002 році. Я розумів, що це дуже далеко і треба готуватися до цієї мандрівки дуже серйозно. Тому вирішив з кожним роком збільшувати кілометраж своїх подорожей. Поки в 2006 році не відважився на цю велику мандрівку.

Саме після цієї мандрівки Василь Федорович Чепурний порадив мені, що було б непогано написати про це книгу. Впродовж кількох місяців я написав свою першу книгу «Автостопом на край світу», яка була видана в 2008 році, завдяки Василю Чепурному.

 І з того часу фактично кожна мандрівка закінчувалася написанням нової книги. З 2004 року я поєдную мандрівки з журналістською роботою.

У мене є 2 теми, які я досліджую: життя українських громад, їх історія, сьогодення за межами України. А друга тема — масові сталінські репресії та ГУЛАГ. Мені ця тема завжди була цікавою і багато людей мене не розуміло.

Мене запитують «Навіщо ти цим цікавишся? Про це вже і так багато було написано?».

Я завжди казав, що я - історик, і якщо історію забувати, то вона має властивість повертатися. Тому цією темою займаюся дуже давно.

Сумлінний християнин

-Вирушаючи в чергову подорож Ви берете з собою якийсь талісман або оберіг?

-Хрест на шиї. Мені цього досить. Це те, що мене завжди оберігало.

 ***

-З усіх подорожей, які Ви здійснили, яка була найважчою у фізичному плані?

-Та, мабуть, не було таких подорожей. У плані погоди складні мандрівки були. А от про фізичні так сказати не можу. Бо я добре фізично підготовлений. Головне — сильні ноги! Пішки доводиться багато мандрувати. За день з наплічником пройшов пішки 42 кілометри у Вологодській області (Росія). Але, це була помилка, я мав малий досвід з автостопу і пішов. А зараз би просто нікуди не йшов, а чекав би попутню автівку. А так, щоб мені було фізично важко, такого не було.

Польща

-Нещодавно ви повернулися з Польщі, яка була мета цієї подорожі?

-Взагалі – то я в Європу не їжджу. Не дуже люблю західну цивілізацію. В мене менталітет східний. Можливо, тому, що більше подорожую по східних країнах. На мою думку, східна цивілізація набагато краща за західну. Бо вона зберегла те, що в західній вже втрачено.

Це — щирість людських почуттів, справжня гостинність, людська доброта і простота в кращому розумінні цього слова.

 Тому, якби не футбол (гра між збірними Польщі та України) до Європи не поїхав би. Після відвідання футбольного матчу 2 тижні подорожував по Польщі. Мені було цікаво подорожувати по цій країні, адже я там ніколи не був. Мій маршрут пролягав через такі польські міста: Пшемисль — Варшава — Мальборк — Гданськ — Торунь — Гнєзно — Познань — Вроцлав — Краків.

-Олександре Миколайовичу, чим саме привабила вас Польща?

-Польща мені сподобалася. Там хороші люди і чудовий автостоп. Я люблю статистику і підрахував середній час, який потрібно витратити на очікування автівки. В Україні — 34 хвилини, а в Польщі — 12 хвилин.

Також там дуже цікава середньовічна архітектура і є на що подивитись. Особливої уваги заслуговує фортеця Марієнбург, яка знаходиться у місті Мальборку. Вона відома як столиця рицарів Тевтонського ордену. І поряд з фортецею знаходиться відоме поле Грюнвальдської битви (1410 р.).

Не сподобався мені Краків. Місто звичайно цікаве, але якщо б там не було такого натовпу туристів, які перебувають там у будь -яку пору року. Бо я люблю подорожувати по містах, де немає туристів, і складні природні та погодні умови (Кавказ, Сибір).

-Чи займалися ви дослідницькою роботою під час останньої мандрівки?

-Так. В Перемишлі і Варшаві. Спілкувався з керівниками українських громад та отримав певну літературу від них. Дізнався про історію та життя українців у Польщі. А також про діяльність українських шкіл.

-Що було особливого в цій мандрівці?

- Складні погодні умови. Це була моя найхолодніша мандрівка. Також запам'ятався чудовий автостоп. Мене дещо здивувала дешевизна продуктів харчування. Але вважаю, що це не там дешево, а тому, що у нас дуже дорого.

Захоплення

-Чи є у вас якесь хобі, окрім подорожей і написання книжок?

-Так, звісно. Колекціоную геральдику (герби міст) з 1981 року. На сьогоднішній день в мене їх 2383 штуки. Коли почав мандрувати з'явилось ще одне хобі — колекціонування холодної зброї та головних уборів (тюбетєйки). Також колекціоную іноземні монети.

 Люблю хороші книги. Ніколи для мене справжня книга, яку можна погортати, не замінить комп'ютер або Інтернет.

-Олександре Миколайовичу, чи вважаєте себе щасливою людиною?

-Абсолютно, тому що, займаюся улюбленою справою. Я відвідую багато країн і розповідаю про це людям. Тому я щаслива людина. Головне — знайти своє місце в житті. Коли людина займається своєю справою — це один з головних чинників щастя.

Майбутня подорож

-Які плани на майбутнє? Які країни і місця плануєте відвідати найближчим часом?

-На цей рік в мене запланована подорож, яка має стати найдовшою у моєму житті. Планую вирушити на 7 місяців. Спочатку буде Казахстан. Там буду працювати по українській темі — дослідження життя українців і по ГУЛАГівський темі (дослідження історії залізниці Аль — Гемба та табори «Алжир» і «КАРЛАГ»).

 Далі буде Киргизстан (теж українська тема). З Киргизстану через високогірну трасу «Ош — Хорог» потраплю до Таджикистану. Це одна з найбільших високогірних трас.

Потім буде Китай. Мене більше цікавить Західний Китай. Він найменш заселений. Якщо вдасться, то потраплю в Тибет. З Китаю поїду в Лаос і Камбоджу. Тут мета — просто відкрити для себе Південно-Східну Азію. Ці країни дуже маленькі, але надзвичайно цікаві. Особливо Камбоджа. Після Камбоджі через Лаос повернуся в Китай. Перетинаю його з півдня на північ і входжу в Монголію. В 2006 році я пройшов Монголію автостопом зі сходу на захід. А зараз хочу пройти її з півдня на північ. Легко там не буде, доріг там немає, але тим і цікавіше.

З Монголії потраплю в Росію і через Бурятію буду повільно повертатися додому. Якщо вдасться, то повернуся додому до Нового Року. Якщо не встигну, то в січні 2014 року. Головна мета подорожі — Китай.

Китай, на мою думку, — це окрема цивілізація, окремий світ, який варто пізнати і подивитись...

Фото надані Олександром Волощуком з останньої мандрівки Польщею. Останнє фото - фортеця Марієнбург у м. Мальборк. Ця фортеця була столицею Тевтонського Ордену. Біля фортеці знаходиться поле Грюнвальдської битви (1410р.)

Випускник Чернігівської зимової школи журналістики  Владислав Пархоменко

Збільшити

Збільшити

Збільшити