Хочете екзотики недорого – вона «під боком»

Коли у вас обмаль грошей і часу на відпочинок, а так хочеться відволіктися від роботи чи домашніх клопотів і «переключитися» – поїдьте на екскурсію в село Мезин Коропського району на Чернігівщині.

Чесне слово, не пошкодуєте. Дорога в напрямку Новгорода-Сіверського не з гірших, тому автобус долає 160 км в середньому за дві години. Зате вражень наберетеся на все життя.

Адже відвідаєте не лише визначну пам’ятку світового значення – Мізинську стоянку первісних людей, – а й побачите прекрасні ландшафти молодого Мезинського національного природного парку, якому всього лише 7 років.

Тут жили люди 20 тисяч років тому

Повсякденні клопоти як рукою знімає, як тільки ви помічаєте, що рівнина за вікном змінилася живописними горбами і спусками. Це означає, що ви проїхали Чернігівське Полісся і перед вами – Полісся Н.-Сіверське, з крейдяними горами, ярами, балками, дібровами. А ступивши на береги Десни (які колись були завширшки 4 км), де жили первісні люди 20 тисяч років до нашої ери – одразу почуваєшся в іншому часі.

Роздивлятися унікальні експонати Мізинського музею можна годинами, адже тут, у невеликому приміщенні, їх дуже багато. Столичні музейники оформили б з них кілька солідних виставок, а тут – усе поруч: від первісних людей – до сьогодення. А якщо ваша екскурсія буде супроводжуватися розповіддю місцевого екскурсовода – враження стануть незабутніми.

До речі, сам будиночок музею є історичною пам’яткою місцевого значення. А поруч із ним – 4-х метровий розкоп, який можна роздивитися крізь скло. За кілька метрів від музею – гора. Виявляється, це – давнє городище, з вершини якого відкривається прекрасний вид на Десну. І навіть далі: за ясної погоди можна бачити землі Сумщини.

У Свердловці, не доїжджаючи Мезина 6 км, розташований візит-центр Мезинського національного природного парку (МНПП). Тут, крім тих, хто доглядає заповідну територію, працюють і науковці: біологи, археологи, історики, ведуться палеогеографічні й етнографічні дослідження, вивчається тваринний світ.

В основному тут працюють молоді фахівці, які закінчили Чернігівський національний педагогічний університет ім. Т.Г. Шевченка: біологи, екологи, історики. Тому, напевно, МНПП має тісні зв’язки з викладачами й студентами, які частенько сюди навідуються: на конференцію, поспілкуватися за «круглим» столом, на свято, на розкопки чи просто відпочити від міста на природі.

Нещодавно тут відбулося чергове засідання молодіжного «круглого» столу з нагоди 105-ї річниці відкриття палеолітичної стоянки. Організаторами заходу були Мезинський національний природний парк і Чернігівський національний педуніверситет.

Працівники природного парку люб’язно запрошують гостей. Сюди, кажуть вони, можна приїздити не на один день, а й з ночівлею, щоб половити рибку, погуляти лісами й лугами, скупатися. Словом, з користю провести вихідні. Умови проживання й харчування у Свердловці цілком нормальні.

У всякому разі, голодними не залишитеся, адже тут працює не лише кафе, а й ковбасний цех місцевого сільгосппідприємства «Авангард», яке очолює Герой України Олександр Боровик. Він же є основним місцевим благодійником.

Викопали мамонта, і почалося…

На подвір’ї козака Кошеля з села Мізен (тоді називалося так) викопали якісь велетенські кістки. Новина зацікавила археологів. Згодом вони дійшли висновку: тут було поселення давніх людей (кроманьйонців). Нині відкопано п’ять круглих жител. Куполоподібні споруди схожі на «чуми» північних народів: їх споруджували з дерев’яних жердин, покритих шкурами тварин, а ззовні обкладали тваринними кістками та рогами.

Крім житлових і господарських споруд, викопано оригінальні високохудожні вироби з бивня мамонта: скульптури, жіночі статуетки, фігурки тварин. Браслети прикрашені найдавнішим у світі орнаментом – меандром (ламана лінія з прямими кутами) – і вражають витонченістю й досконалістю. Геометричні малюнки червоною вохрою і різьбленням на кістках мамонта, як ранні паростки цивілізації, мають великий науковий інтерес.

Безцінною знахідкою є дивні вироби з кісток (з орнаментом), що являють собою музичні інструменти, які застосовувалися для танців. До звучних інструментів належить і «шумлячий» мізенський набірний браслет із п’яти окремих незамкнених кілець. Це своєрідні кастаньєти – єдине свідчення про наявність танців у палеолітичній культурі Східної Європи.

Тут же було знайдено і розшифровано графічні записи музики, тобто тогочасні ноти. Цю дивовижну музику понад 20-тисячолітньої давнини виконував Чернігівський військовий оркестр Збройних сил України.

На руслі Десни, у радіусі 30 кілометрів від села Мезин (сучасна назва), знаходиться низка прадавніх поселень, у яких збереглися залишки земляних укріплень, культурний шар. На південь від Мезина розташований ланцюжок поселень, у яких зосереджені археологічні пам’ятки дослов’янських культур (с. Свердловка, колишня Псарівка), періоду Київської Русі (городища і кургани в с. Радичів), доби юхнівської культури (городища в с. Розлети). Також на території Мезинського національного природного парку виявлено 58 об’єктів доби неоліту і низку городищ юхнівської культури, сім поселень періоду мезоліту.

Так втрачається самобутність

Не обійшлося тут, як у нас і годиться, без мовної плутанини: в одних письмових джерелах село звучить як «Мезин», в інших – «Мізин», у третіх – «Мізен». Справа в тім, що місцеві жителі кажуть «Мізин», і це зафіксовано в роботах перших дослідників палеолітичної стоянки. Зокрема, відомий археолог і антрополог Хведір Вовк сто років тому записав: офіційна назва (тобто перекладена на російську мову) – «Мезин», автентична ж (справжня, природна) – «Мізин».

Отож із цього приводу точилися дискусії між істориками, картографами, краєзнавцями та лінгвістами. Відомий археолог, доктор історичних наук, професор Леонід Залізняк – за повернення селу історичної назви. Бо виходить так: у підручниках історії стоянка називається Мізинська, а Національний парк, до складу якого вона входить, – іменується Мезинським. А нині, кажуть, ніби фахівці Міністерства освіти і стоянку назад «перехрестили» – знову пишуть «Мезинська».

Означена «хвороба» стосується не лише географічних назв, а й прізвищ людей. Адже в часи імперії всі назви перекладалися на російську, в радянську добу тривало те ж саме, а тепер не всі можуть так просто відшукати власні корені – отож, як кажуть фахівці, таким чином, непомітно і відбувається деформація та розмивання національної ідентичності (самобутності) й культури.

Любов ПОТАПЕНКО, фото автора

Збільшити

Збільшити

Збільшити

Збільшити

Збільшити

Збільшити

Збільшити

Збільшити

Збільшити

Збільшити

Збільшити

Збільшити

Збільшити

Збільшити

Збільшити

Збільшити

Збільшити

Збільшити