Шевченко в культурному житті Чернігівщини

Пленарне засідання міжвузівської науково-практичної конференції «Шевченко і Чернігівщина» (до 200-ї річниці з дня народження письменника) відбулося 27 лютого у читальному залі Чернігівського національного педагогічного університету імені Т.Г. Шевченка.

Оргкомітет конференції запрошував науковців, студентів, а також усіх охочих долучитися до події.

-Весь світ шанує пам’ять світлого генія Тараса Григоровича Шевченка. Це велике свято для усіх прогресивних людей, а для нас воно подвійне. Наш університет носить ім’я Тараса Шевченка з 1961 року, отримавши його за видатні заслуги у підготовці педагогічних кадрів для освіти України, – зауважив ректор університету, професор Микола Носко у своєму вітальному слові.

У пленарному засіданні брали участь також директор Інституту історії, етнології та правознавства імені О.М. Лазаревского, професор Олександр Коваленко, завідувач кафедри української мови і літератури, професор Світлана Жила та декан факультету початкового навчання, професор Олександр Бобир.

Олександр Коваленко у своїй доповіді розповів, зокрема, про те, як чернігівці намагалися вшанувати пам’ять Кобзаря ще 100 років тому.

У 1899 році Чернігівська міська Дума порушила клопотання про перейменування головної вулиці міста Шосейної (нині проспект Миру) у вулицю Шевченка, але безрезультатно.

Крім того, перший пам’ятник Кобзареві міг би з’явитися в місті ще у добу національно-визвольних змагань: у 1919 році Чернігівський губернський відділ народної освіти оголосив терміновий конкурс на проект пам’ятника Шевченку в Чернігові, три кращі роботи обіцяли нагородити преміями. Було обрано і місце встановлення монументу – в історичному центрі в районі сучасної Красної площі, але подальші політичні події не дозволили реалізувати цей намір.

Світлана Жила обрала головною темою свого виступу образ Батурина у одному з найзагадковіших і найбільш концептуальних творів Шевченка «Великий льох».

Автор вважав гетьманську столицю національно-свідомим осередком, який рішуче піднявся на охорону прав і волі свого народу. Тому у цій поемі-містерії не оминув і тему жахливого знищення міста у 1708 році військами Меншикова.

Шевченко намагався дошукатися вад нашої душі і виявити ті фатальні історичні моменти, що призвели до втрати самостійності України. Зокрема, ним проголошується думка, що винні у цьому перш за все самі українці, які допомагають катам Батьківщину розпинати. Шевченко підкреслює, що симптом нашої одвічної хвороби: брак згоди між провідними особами української спільноти, який веде до катастрофічних наслідків.

Олександр Бобир у доповіді про дитинство у спогадах поета зазначив, що через усе життя Шевченко проніс згадку про ті важкі часи. Вже у похилому віці, не маючи власної сім’ї, поет єдину розвагу і втіху знаходив у дітлахах: любив балувати їх солодощами, часом навіть влаштовував справжні масові частування для найбіднішої малечі. Крім того, за спогадами друзів, діти були для нього людським мірилом – «Кого люблять діти, той, значить, непоганий чоловік».

По завершенню наукових доповідей гостей конференції запросили у актовий зал для перегляду студентської вистави за п’єсою «Назар Стодоля». Після перерви конференція продовжилась роботою секцій.

Громадський оргкомітет по відзначенню 200-річчя з дня народження Тараса Шевченка було утворено ще у квітні минулого року. Проведення наукової конференції є одним з пунктів програми заходів вшанування пам’яті Кобзаря на Чернігівщині.

В організації конференції брали участь і наукові співробітники Чернігівського літературно-меморіального музею-заповідника М.М. Коцюбинського.

Слухачка зимової школи журналістики "Молодої Просвіти" і стайту "Сіверщина"

Наталія Скороход

Збільшити

Збільшити

Збільшити

Збільшити

Збільшити

Збільшити

Збільшити