Останнє оновлення: 13:07 середа, 13 грудня
Погляд
Ви знаходитесь: Культура / Архітектура / Древній і нинішній Любеч
Древній і нинішній Любеч

Древній і нинішній Любеч

Любеч – свята українська земля, полита потом і кров’ю, ще дохристиянський державницький, військовий, духовний, культурний, торговий центр. Тут зміцнювалась в боротьбі й боронилась від ворогів Українська Русь.

Любеч пов'язаний з іменами князів Олега (882 р.), Святослава, Володимира Святославовича, Ярослава Мудрого. У Любечі народилася і мати Володимира Святого, й оспіваний в білинах Добриня Микитич – дядько Володимира Великого.

Тут народився засновник чернецтва на Русі й будівничий Любецьких, Чернігівських і Київських печер Антоній Печерський (983–1073 рр.). Відлюдник Антоній після повернення з Афону жив в печері, виритій ним на Замковій горі.

Кругом краса, мої путі ясні,
Найвище щастя – бути із землею,
Чим-небудь, земле, хочеться мені
Причетним бути до краси твоєї!
Расу Гамзатов

Деякі історики вважають, що Любецькими ченцями боярського походження, які поєднували глибоку духовність і військову майстерність з патріотизмом аж до самопожертви в боротьбі з ворогом, були Пересвіт і Радіон Ослябля. Чернець Пересвіт 8 вересня 1380 року у двобої перед початком Куликовської битви убив татарського богатиря Чебуля і сам при цьому загинув.

Назва Любеча має слов’янське походження від слова «Любий». Давні греки називали Любеч «Амадокою» - місцем виготовлення човнів-однодеревок. Існує декілька легенд про походження назви міста. Згідно однієї Князі Аскольд і Дір назвали місто так за красиві. природу і краєвиди. Згідно іншої легенди назва міста походить від імені князя Люба, згідно третьої – від імені дружини князя Чернігівського Любави.

Протягом ХІ-ХІІ століть Любеч був центром політичного, виробничого, торговельного і культурного життя. Як визначне місто Любеч згадується в «Повісті временних літ» (882 р.). У договорі з греками в 907 році Любеч значиться як одне з головних міст України-Русі. Візантійський імператор Константин Багрянородний у 949 році в трактаті «Про управління державою» відмічає Любеч як великий торговельний цент. У 1016 році Ярослав Мудрий у Любечі переміг Святополка Окаянного, після чого оволодів Києвом. У 1024 році на Любецькій землі під Листовом було започатковане незалежне від Києва Чернігово-Сіверське князівствою. У 1097 році в Любечі зібрався з’їзд князів Київської Русі.

У ХІV столітті Любеч увійшов до складу Великого князівства Литовського. Зі входженням у 1569 році Київського воєводства до складу Речі Посполитої, Любеч стає центром окремого старостату. У ХVІІ столітті Любеч був поруйнований. Богдан Хмельницький зробив Любеч ранговою маєтністю полковників. Любечом володів Іван Мазепа, після Мазепи місто видійшло Павлові Полуботко, а після Полуботка ним володіли Милорадовичі.

 Знаходиться Любеч на лівому березі Дніпра – на древній торговельній дорозі «із варягів у греки». Поруч протікають річки Сож і Березина. Природа тут дивовижно красива і багата. Складний рельєф, чарівні пейзажі - краєвиди Дніпра, лісів, перелісків, лугів. І небо над цією землею по особливому величне. Бог створив тут зразок раю на землі, але диявол теж не спав і творив горе і страждання людей на цій землі.

У 2008 році в Любечі був заснований історико-археологічний музейний комплекс «Древній Любеч» – один із семи визначних об’єктів археології, архітектури, історії та культури доби Київської Русі.

 Основні пам’ятки, що збереглися в Любечі до наших днів: Замкова гора, Антонієві печери, джерело-криниця зі святою водою, кам’яниця Полуботка, Воскресенська церква. Тут самі природа, рельєф настільки красиві, що гідні заповідання і бути пам’яткою природи.

Павлові Леонтійовичу Полуботку Петро І надав у власність Любеч та декілька прилеглих сіл (більше 200 дворів) з великими угіддями земель. В 1722 році. Після смерті гетьмана Івана Скоропадського, Павло Полуботко стає тимчасовим наказним гетьманом, а 1723 році Полуботок був заарештований за зв’язки з Пилипом Орликом. Павло Полуботок помер під час тортур.

Приблизно в 1720-1722 роках Павло Полуботок помістив (через свого сина Остапа) в Лондоні в банк Ост-Індонської компанії один мільйон фунтів стерлінгів золотом з 4% річних, отже, сьогодні ця сума становить понад 1 триліон 48 мільярдів 578 мільйонів фунтів стерлінгів. Ці скарби Павло Полуботок заповідав 80% незалежній державі Україна і 20% - своїм нащадкам. Про скарби Полуботка народилось декілька легенд і з деякими з них пов’язані землі любецька та глухівська. 

Любеч може бути яскравим прикладом того, з врахуванням чого наші далекі предки, ще дохристиянського періоду, вибирали територію для життя і з чого починали розбудовувати міста. Перш за все це зручність захищати від ворогів своє місто і свою землю. Тому Любеч, як і Чернігів, Київ, Новгород-Сіверський та інші древні міста знаходяться на берегах річок, в оточенні лісів, на територіях з досить складним рельєфом.

Будівництво самого міста розпочиналось з облаштування фортеці. У Любечі такою найдревнішою захисною спорудою є Замкова гора з Антонієвими печерами і святими джерелами.

І в дохристиянський період наші предки дбали про духовність народу. Тому в Любечі зароджується чернецтво, будуються храми, Антоній будує печери. Духовність наших предків тісно поєднується з патріотизмом, людяністю і високою порядністю. Тому тут народжуються легендарні билинні герої, зокрема, Добриня Микитич, а на Чернігівсько-Сіверській землі – Іля Муромець, Альоша Попович, Пересвіт і Родіон Ослябля – герої Куликовської битви (1380).

При виборі території для розбудови міст враховувалась і зручність до торговельних зв’язків. Тому і Любеч знаходиться на історично визначному торговельному шляху «із варягів у греки».

 Нині Любеч – селище міського типу, яке знаходиться за 44 км від обласного центру Чернігова і за 31 км – від районного центру - Ріпок. Історична доля Любеча схожа з історичною долею України. Пам'ять про славне минуле древнього Любеча зберігає одна з найдревніших вулиць сучасного Чернігова – Любецька.

 Любеч поглядом із Замкової гори: над тобою небо таке блакитне і божественне; навкруги аж до горизонту зелені ліси, переліски, луги красиві й вабливі; вдалині на захід синь Дніпра; під тобою Антонієва печера, що й до нині відлунює святим Афоном; з Гори веде доріжка до життєдайного джерела, а трошки далі став. Із Замкової гори садиби, садки здаються казковими.

 В садибах селища ростуть високі яблуні, груші, сливи, головним чином, давніх сортів (пепенки, антонівки, путінки). Біля кожної оселі є городи, де вирощують картоплю, буряки, соняшник, кукурудзу, капусту, огірки тощо.

Найбільш масовим транспортом населення є велосипед. Після аварії на Чорнобильській АЕС в Любечі збудували хорошу сучасну лікарню, а чомусь сьогодні її прагнуть закрити. Радують облаштовані подвір’я школи і дитячого садочку. А те, ще поруч із Замковою горою стоїть запущена, без вікон, в оточені красивої природи будівля бібліотеки, навіває сум.

Любеч заслуговує, щоб мати багату і досконалу туристичну мережу, яка б створювала економічну базу для розвитку Любеча і сусідніх сіл. Любецка благословенна і багатостраждальна земля заслуговує на шану. Її історія має бути гордістю, широко відомою для світу і виховувати нинішнє і майбутні покоління українців. Вона має бути легко доступною і комфортною для туристів всього світу. Тому болить душа, що дороги до Любеча далеко не європейські, узбіччя поросли осотом, будяками, пирієм, чужоземним борщовиком, реп’яхами. Родючі лани забули про повноцінні сівозміни і перебувають у неналежному стані, багато сільських хат і садиб свідчать, що селяни живуть бідно, хоча працюють напружено і тяжко. Рівень соціального обслуговування сіл низький, наприклад, заболів зуб, то треба з ранку їхати до лікарні, а додому повертатися ввечері.

Важливу проблему для збереження любенької землі створює Дніпро. Останні роки, в наслідок вирубування лісів, добування піску та недосконалої агротехніки річка досить інтенсивно розмиває лівий беріг.

Дніпро вже з’єднався з верхів’ям озера Сімполь, тому заплави його розростаються. Виникла загроза для змиву і руйнування села Кукари. Оскільки кордон між Україною і Білорусією проходить по форватеру Дніпра, то намиваючи правий беріг, досить значні площі прекрасних любецьких земель відходять до Білорусії. Тому є нагальним активно і якісно проводити берегоукріплювальні роботи з використанням всіх сучасних засобів. Зокрема, на окремих ділянках зводити бетонні дамби, на інших зводити дамби з каміння, проводити залісення, не проводити добування піску, удосконалювати технологію сільськогосподарського виробництва в узбережній зоні тощо. Тут необхідно створювати оптимальні умови для рибництва, розведення качок і гусей.

Життя людини Любеча в минулому і нині тісно пов’язане з природою, із землею. Це впливало на їх традиції, звичаї, образ побуту. Праця на землі, з тваринами вимагає невідкладності, своєчасності виконання, безперервних турбот і спостереження, характеризується всебічними взаємозв’язками і взаємовпливами – рослинництва на тваринництво, тваринництва на рослинництво, рослинництва і тваринництва на людину, людини на природу. Присадибні діляночки від 15 до 70 соток і в колгоспно-радгоспний період і нині давали і дають надію, зобов’язували, вимагають уваги, і сторицею платили і платять за вкладену працю. Тому важливо захистити власність селян на землю.

В наші дні в Любечі народилися визначні вчені фізики (Коломієць В. М.), механіки (Хорошун Л. П.), археологи (Мовша Т .Г.), педагоги, лікарі.

Любецький край може бути багатим джерелом лікарських рослин і забезпечувати потреби аптек калиною червоною, цвітом липи, березового соку, горіхами ліщини, лікарськими травами, зокрема аїром, лісовими горіхами та грибами. Тут слід розширювати березові, липові, дубові, ліщинові гаї. Тим більше, що і Чернігівське обласне управління лісівництва знаходиться в Любечі.

Готуючи і проводячи нову адміністративно-територіальну реформу в Україні й на Чернігівщині на це слід звернути увагу. Турбота про Любеч і Любецький край має бути турботою не лише місцевого населення, а всієї Чернігівщини, України і навіть світу. Про неї слід постійно говорити, писати і головне належно дбати. Турбота про Любеч і Любецький край окупиться сторицею, адже, згідно Екзиліасту, «що було має бути і сьогодні, а що було дуже давно - буде в майбутньому».

Історія Любеча значною мірою нагадує історію України. Історія Любеча – це історія не лише селища, визначного міста, але і всієї України. Тому велич Древнього Любеча має нас надихати, зміцнювати, збагачувати духовно.

Володимир Маркович ДАВИДЕНКО, м. Миколаїв

закрити

Додати коментар:

SVOBODA.FM - LIVE!
Listen on Online Radio Box! SVOBODA.FM



Архів прямих трансляцій на YouTube: YouTube.com/holovatenko

Реклама на сайті SVOBODA.FM


SVOBODA.FM - LIVE!
Фотоновини

  Рятувальники витягають транспорт зі снігу

За інф. Управління ДСНС в обл.

RedTram
Загрузка...
Північний вектор